Бертріс Смолл - Любов дика та прекрасна

відправили, і ти це чудово розумієш. Якби візирова сестра забажала витягти з тебе гроші, то зробила б це. Натомість вона забажала розлучити тебе з чоловіком, скориставшись водночас нагодою зробити приємне своєму братові.

Гаммід поглядав на бранку з-під своїх припухлих повік, спостерігаючи, яке враження справляють його слова. Це був його спосіб з’ясувати, чого вона варта. Він дуже розчарувався б, якби шотландка не проявила сили духу.

— Я заміжня жінка, — сказала Кат. — І не збираюся підкорятися вашому господареві. Я краще помру!

По кімнаті знов рознісся сміх євнуха.

— Дурниці, — сказав він. — Ти ж просто втілення життя. Не потрібно марних погроз. Я надто давно знаюся з вашою статтю, щоб розуміти, коли ви серйозно говорите про самогубство.

Він помітив у її очах сльози, хоча жодна не пролилася. Йому сподобалося, що вона виявляє таку мужність у цьому скрутному становищі.

— Не бійся, жінко. Тебе не тягтимуть із вереском силоміць до мого господаря. Ти декілька днів відпочинеш, отямишся після випробувань, що випали на твою долю, познайомишся з нашими звичаями. А зараз підійди ближче, щоб я міг краще тебе розгледіти.

Вона поволі наблизилась і стала просто перед ним.

— Роздягнися, жінко.

— Ні! — Її, здавалося, вразило й навіть обурило його прохання.

Гаммід зітхнув.

— Я не хочу бентежити тебе, жінко, але якщо ти мені не підкоришся, я просто покличу Османа, і він зробить це для мене.

Якусь мить Катріона стояла непорушно, палаючи люттю та міркуючи, як ускладнити євнухові справу. Але, зрозумівши безвихідь свого становища, вона знизала плечима й зняла вуаль з обличчя, а потім і з голови. Далі скинула атласну, оздоблену парчею накидку. Тремтячими пальцями порозстібала маленькі ґудзики-перлинки на ажурній сорочці, зняла її. Наостанок скинула пантофлі та стягла шовкові шаровари.

— Підніми руки за голову, жінко. — І, коли вона підкорилася, він пробурмотів, не відриваючи очей від її гарних округлих персів і темно-рожевих сосків: — Чудово. Розпусти волосся й повернися до мене. — Золотаве волосся впало майже до самої талії. Він усміхнувся. — Коли мій господар побачить тебе, жінко, він буде в захваті. Ти насолода для очей. Тепер одягайся, Осман відведе тебе у твої покої, де на тебе вже чекає твоя служниця. Ти голодна?

Вона кивнула.

— Я накажу, щоб тобі негайно принесли вечерю. Потім ванна, масаж і міцний сон. Відчуєш себе новонародженою. Через три дні я сам поїду з тобою до міста, хочу тобі там дещо показати.

Він плеснув у долоні, і Осман знову з’явився, щоб вивести її. Коли вони пішли з кімнати, Гаммід іще якийсь час просидів непорушно, а потім сказав:

— Що ж, господарю, як на мене, ваша сестра, сама того не розуміючи, зробила вам чудову послугу. Що ви думаєте про цю жінку?

Високий чоловік вийшов із-за різьбленої ширми позаду головного євнуха.

— Вона неперевершена! О Аллаху! Гамміде, я просто палаю бажанням узяти її! У мене стегна вже горять від думки про те, що вона буде піді мною, безпомічна й напівнепритомна від моєї любові!

— Спокійніше, мій господарю. Вона буде вашою, обіцяю вам, але спершу я маю здобути її довіру. Це нагорода, варта того, щоб почекати.

— Але чи підкориться вона, друже? Я бачу впертість у її характері — цю жінку буде дуже важко зламати.

Гаммід усміхнувся.

— Підкориться, господарю. Ви помітили, яке розкішне в неї тіло? Це тіло жінки, що звикла кохатися мало не щодня. Минуло кілька тижнів відтоді, як її захопили, і капітан Хайр ад Дін запевнив мене, що до неї ніхто не торкався протягом усієї подорожі. Хоч її розум і не хоче визнати цього, але тіло вже прагне чоловічого дотику. Ми зануримо її у світ чуттєвої насолоди, доки її жага кохатися переважить бажання опиратися нам. Тиждень-два — не більше, мій господарю Цико, і вона буде вашою!

Білі зуби Цикалазаде-паші засяяли в усмішці.

— Як ми її назвемо?

— Інчилі, — відповів Гаммід.

— Інчилі, Перлина, — так! Мені подобається, Гамміде!

І доки вони отак розмовляли, Кат знов ішла за Османом заплутаними коридорами, аж раптом зрозуміла, що вони вже перетнули непомітну межу й опинилися в гаремі палацу. Усюди були жінки, жінки всіх рас і кольорів, привілейовані жінки та служниці. Кат чула деякі їхні зауваження, але обличчя її залишалося байдужим.

— О Аллаху! Яка красуня!

— Цікаво, чи розум відповідає личкові?

— Таке рідко буває, Ферійке.

— Вона має всі шанси втерти шляхетного носика Латіфи-султан.

— Це було б непогано.

Пролунав сміх. Катріону провели до просторої кімнати, де вже була й Сьюзен. Господиня й служниця радісно кинулись одна одній в обійми.

— Я так хвилювалася, — сказала Сьюзен. — Нас можуть викупити?

— Ні, — відповіла Кат. — Доведеться вигадати щось інше. Зате принаймні поки що мені не загрожує зустріч із візиром.

Осман, не зрозумівши ані слова, невдоволено спитав:

— Якою це мовою ви джерґочете, жінки? Розмовляйте турецькою, або, якщо твоя рабиня її не досить добре знає, щоб спілкуватися з тобою, говоріть французькою чи італійською, щоб я міг вас зрозуміти.

Кат посміялася з нього.

— Ми розмовляємо гельською, мовою наших пращурів, але якщо тебе це непокоїть, можемо говорити й турецькою.

Осман здавався зніяковілим.

— Раби принесуть вам вечерю, шляхетна леді. Потім головний євнух наказав відвести вас до лазень. Я повернуся вранці.

їм принесли велику миску ягнятини в соусі з цибулею та перцем, два гарячі коржі, тарілку йогурту, півдесятка стиглих персиків і маленьку мисочку зацукрованого мигдалю. З напоїв запропонували карафку лимонного шербету. Рабині, що подавали їм їжу, принесли дві тарілки й два келихи, але столових приборів не було. Коли Кат запитала чому, їм пояснили, що новоприбулим ніколи не дають того, за допомогою чого можна заподіяти собі смерть. Вони мали користуватися пальцями й допомагати собі коржами. А що не їли нові бранки із самого ранку, то накинулися на їжу з неабияким апетитом, навіть дивувалися, яке то воно все смачне.

Після вечері дівчинка-рабиня принесла їм тазок парфумованої води й рушники. А потім з’явилась інша, уже старенька, і повела їх до лазень гарему. Там Сьюзен мала потурбуватися про себе сама, а Кат потрапила до вправних рук наглядачки, яка простежила, щоб вона добре викупалася, і помила їй голову. Потім усі ділянки її шкіри, укриті волоссям, ретельно намазали світло-рожевою пастою, і, коли через півгодини її стерли, волосся ніде не лишилося. А поки Кат чекала, доки паста подіє, їй старанно зрізали нігті на пальцях рук і ніг. Не можна було навіть у думці допустити, що великого візира подряпають. Її провели до парильні, а далі — до жаркішої кімнати, де