Люсі Лі - Біжи або кохай, Люсі Лі

– А тобі навіщо? - Макс помітно напружується, і по точених вилицях починають ходити жовна.

– Ну як це навіщо, — вивертаюся з його обіймів. - Не вічно ж мені в цьому забутому людьми селі сидіти. Та й ти свою нову квартиру якою хизувався мені так і не показав. Ти ж сам розповідав, що нещодавно ремонт закінчив, ось хотіла подивитися, — кажучи це, я пальчиком легенько веду по його руці, описуючи опуклі литі м'язи.

– Хочеш подивитися на мій холостяцький барліг? - криво посміхнувшись чоловік знову наближається до мого обличчя.

– Угу, — натужно видавлюю з себе, краєм ока спостерігаючи за його вустами, що вже були занадто небезпечно близько від моїх губ. Макс, жадібно пожирав моє обличчя шаленими очима вибираючи собі найласіший шматочок, щоб впитися жалючим поцілунком.

– Ох, щось забовтала мене сусідка

У цей самий момент у кімнату влітає розчервоніла тітка Люба. 

І я з полегшенням видихаю.

– Добре, — карбує Максим, виразно блиснувши на мене очима. – Я все зроблю, як ти просиш, люба. Дякую мама, мені вже треба їхати.

– Ти вже йдеш синку? – розгублено кидає Любов Миколаївна в широку спину сина.

Через тиждень Макс привіз мені все необхідне і навіть для чогось зробив закордонний паспорт.

– А це навіщо? – здивовано піднявши брови, перепитую.

– На всяк випадок, а що як тобі захочеться кудись злітати за кордон…, зі мною, — розпливається в хитрій усмішці Максим.

– Дякую, — щиро відповідаю, та необдумано кидаюся чоловікові на шию, маючи намір поцілувати в щоку, але Макс спритно підставляє губи.

– Таке спасибі мені подобається більше, — відірвавшись від моїх губ, хрипко видихає. 

***

Ранній ранок обіцяв бути добрим, крізь тонкі шторки несміливо просочувалися промені останнього літнього дня. Сьогодні у нас з Любов Миколаївною були грандіозні плани на працю. Тому, прокинувшись я здивувалась, що вона мене досі не розбудила, ще до сходу сонця. 

Вставши з ліжка накидаю на себе легкий ситцевий халатик, та йду до передпокою. Та застаю  Любов Миколаївну що сидячи над якимсь папером тихо схлипує, трясучись худенькими плічками.

– Тітка Люба, — гукаю я жінку, — Щось трапилося? Ви чого плачете?

– Ой, Ариночко ти вже встала, дитинко. Та ні, — схаменувшись, заметушилась жінка ховаючи в кишеню фартуха лист.

– Щось із Максимом?! - мимоволі слідкую за її діями.

– Ні - ні, — відмахується жінка. - З ним все добре, ввечері повинен приїхати.

– А що тоді? - вимогливо дивлюсь на жінку.

– Ой, та таке, — розгублено оглядається на всі боки, ніби хоче вигадати що зараз мені відповісти. - Ну гаразд, — так нічого не вигадавши Любов Миколаївна нарешті здається, та витягає листа з кишені.

– У мене є молодша сестра, Надія, — почала свою розповідь, жінка. - Так ось, вона вже років з десять живе та працює у Швейцарії. Влаштувалася економкою в одній добрій родині. Там дружина із наших країв, землячка, а чоловік німець. Робота їй подобається, зарплата, сама розумієш, чудова. Вона і нам з Максом у свій час дуже підмогла. А тут листа вранці від неї принесли, там вона повідомляє що потрапила до лікарні, щось там із нирками. Лежати каже, щонайменше кілька місяців. Просить мене приїхати замість неї на роботу вийти, бо боїться втратити місце. Щоб своя людина, розумієш? - кидає на мене схвильований погляд тітка Люба. - Та й ще щоб її доглядала. 

– Розумію, — спочутливо кидаю у відповідь. - Так у чому справа? Якщо ви переживаєте за господарство, то я поки ви будете у від'їзді подивлюся…

– Ох дитинко, дякую тобі величезне, — осікає мене жінка. - Але нікуди я не поїду, стара я вже для таких поїздок, та й ноги хворі. Я там на роботі, і пів дня не протримаюсь. 

– То давайте я! - навіть не обдумуючи одразу випалюю. Бо розумію що це мій шанс. 

– Що ти? – розгублено перепитує Любов Миколаївна.

– Поїду замість вас.

– А як же Максим? - злякано видихає, хапаючись за серце. 

– А що Максим? - байдуже знизую плечима. - У нього своє життя, у мене своє. А я щиро хочу допомогти вам. І ми йому нічого не говоритимемо, принаймні поки я не відлечу до Швейцарії.

– Ох, добре дитинко, — натужно посміхнувшись промовляє жінка. - Тоді я зараз же побіжу на пошту, та одразу відпишуся Наді.

З цими словами жінка, скинувши фартух, швидко виходить на двір.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно