Бертріс Смолл - Любов дика та прекрасна

class="p1">— Ніякого відкупу. Я дістав наказ відвезти цю жінку до гарему нашого великого візира Цикалазаде-паші. Це подарунок для нього від його сестри.

Сьюзен спантеличено поглянула на здорованя.

— Його сестри? Що це за сестра і яке вона має право дарувати мою господиню своєму братові? Моя господиня — вільнонароджена, зі шляхетної родини, кузина короля Шотландії!

— Сестра візира — графиня ді Лікоза, — пояснив Хайр ад Дін.

Сьюзен була вражена.

— Ота сучка? Клянуся Богом, я вб’ю її своїми руками, коли дістануся до неї, заздрісної повії!

Хайр ад Дін голосно зареготав.

— Я точнісінько те саме думаю про ту жінку, дівчинко. Але поясни мені, за що вона так ненавидить твою леді?

— За те, — відповіла Сьюзен сердито, — що графиня ді Лікоза жадає чоловіка моєї леді, а він навіть бачити не хоче ту відьму.

Капітан кивнув. Відчувши його співчуття, Сьюзен швидко заговорила:

— О, благаю вас, сер! Мілорд із міледі багатші, ніж можна собі уявити. Поверніть нас додому — вони заплатять у сто разів більше, ніж ви попросите!

— Хотів би я це зробити, маленька, адже не подобається мені, що я затесався в жіночі чвари. Але, на жаль, не можу. Чоловік, якому я везу твою господиню, має безмежну султанову прихильність. Якщо він довідається, що я не послухався його сестри, — а він про це довідається, — з мене живого здеруть шкуру! Мені справді шкода, дівчинко. Вам із твоєю красунею-господинею доведеться скоритися долі. Нічого поганого в цьому немає. Цикалазаде-паша завжди добрий до своїх жінок.

Сьюзен охопив відчай. Вона чула, як рипить корабель, готуючись відпливати.

— О, сер, ви не розумієте. Міледі з її чоловіком щойно одружилися після багатьох років розлуки. Вона просто жити не зможе без нього. А коли він дізнається, що кохана зникла, землю ритиме, аби повернути її.

— То вже не мої клопоти, маленька. Я маю цілими довезти вас до Стамбула. Не помре твоя господиня, не з того вона тіста. Ось поглянь на неї: вона вже просто спить.

Сьюзен стала навколішки перед Кат і побачила, що капітан має рацію. Та дихала спокійно, рівно, і щоки в неї порожевіли.

— Дякувати Богові, — видихнула Сьюзен.

Хайр ад Дін вийшов із каюти, замкнувши за собою двері.

Сьюзен просиділа поряд зі сплячою господинею весь день. Кат не прокидалася, і Сьюзен розуміла, що це через сильне нервове зворушення. Увечері Хайр ад Дін повернувся до каюти й поклав велику важку руку на плече Сьюзен.

— А зараз, дівчинко, час тобі розважити моїх офіцерів.

Сьюзен підвелася, зі страху її обличчя зблідло.

— Будь ласка, — простогнала вона.

— Я міг би дозволити всій моїй команді погратися тобою так само, як тими дівчатами на віллі, — тихо відповів він. — Але ти її служниця, тож я приберіг тебе для моїх офіцерів. Вони не завдадуть тобі болю, дівчинко. їх лише троє.

Він відчинив двері до кают-компанії, ласкавою, але твердою рукою штовхнув її всередину й зачинив за собою двері.

Сьюзен завмерла, наївно сподіваючись, що чоловіки її не помітять, якщо вона не ворушитиметься. Утрьох ті сиділи у віддаленому кутку кімнати круг низького столу, пили каву й розмовляли. А потім один із них озирнувся й вигукнув:

— Ти ба, та тут дівка! Ходи сюди, маленька!

Вона притиснулася спиною до дверей, її серце шалено калатало, а чоловік тим часом устав і підійшов до неї. Високий і смаглявий, він був чорнявий і темноокий, сяяв рівними білими зубами та мав ретельно доглянуту борідку. Він відтягнув її від дверей до світла. Сьюзен закричала, і чоловік ласкаво поглянув на неї.

— Не треба так соромитися, дівчинко. Ми хочемо з тобою потоваришувати, еге ж, хлопці? — Двоє інших чоловіків посміхнулись, і вона здригнулася. — Мене звати Хуссейн, і я перший офіцер Хайр ад Діна. Отой чолов’яга з густою бородою — Абдул, другий офіцер, а безбородий юнак — Ібрагім, наш штурман. Гей, ви, нечеми, — піддражнив він своїх товаришів, — пригостіть дівчину кавою. Вона, здається, змерзла й налякана.

Знову сівши на подушки, він потягнув Сьюзен собі на коліна. Розірвавши на ній нічну сорочку до самого низу, почав пестити її груди. Хуссейн поблажливо засміявся, коли вона скрикнула.

— Чого ти, маленька, ну що за дурниці? Ти знаєш, навіщо ти тут. Будеш ти нас слухатися чи ні — зрештою це не має особливого значення. Ми тебе відбуцожимо. Це буде не так уже й погано. Ти могла б опинитися й серед тих бідолах на віллі, якими скористався весь екіпаж. Ми не завдамо тобі болю. Ми просто хочемо трохи любощів.

По її щоках потекли сльози.

— Будь ласка, — схлипувала вона, — благаю вас, не треба. Я так боюся. Я… Я… Я ще ніколи…

— Іменем Аллаха, — мовив Хуссейн, — схоже, нам дісталася незаймана! — Він повернув до себе її обличчя. — То ти ще ніколи не була з чоловіком, маленька моя? — Вона мовчки кивнула. — Дістань кості, Ібрагіме, — наказав перший офіцер. — Ми завжди кидаємо кості, з’ясовуючи, хто перший скуштує незайманку, коли нам щастить її дістати, — спокійнісінько пояснив він Сьюзен. — Стань рівно, дівчинко.

Охоплена жахом, вона слухняно підкорилася. Хуссейн трохи постояв над нею, а потім нахилився й зірвав із дівчини рештки вбрання. Тонка тканина нічної сорочки розлізлася, коли вона вчепилася в неї пальцями, намагаючись утримати на собі. Турок засміявся, спостерігаючи за цими зусиллями, і погладив її задок. Розгнівавшись, Сьюзен опанувала себе й заліпила йому ляща, але страх перехопив їй дихання, коли пірат стиснув її груди.

— Такого, джентльмени, ласого шматочка мені давно не доводилося куштувати. Чиста… Солодка, як мед, а груди немов соковиті стиглі дині!

Якусь мить чоловіки жадібно розглядати дівчину. А потім Абдул вигукнув:

— Ну ж бо! Випробуймо нашу удачу! Я вже так розвогнився, що ось-ось штани репнуть!

Усміхаючись, Хуссейн простягнув кості молодому штурманові. — Давай, Ібрагіме. Ти перший.

Ібрагімові випало три цятки, і він, нітрохи не засмутившись, щиро засміявся.

— Урешті-решт я завжди опиняюся останнім.

Абдул вихопив кості й вдоволено усміхнувся, викинувши вісім цяток. Він розглядав оголену дівчину й облизувався, не приховуючи своєї нетерплячки.

— Мене не так просто буде перемогти, Хуссейне, — торжествував він, але перший офіцер спокійнісінько взяв кості і, якусь мить потрусивши їх у руках, різко кинув через весь стіл.

— Трясця його матері, — пробурмотів Абдул, бо випало дев’ять цяток. Хуссейн засміявся.

Ібрагім підняв кубики й запропонував розгніваному другому офіцерові:

— Та годі тобі, Абдуле… Кидаймо далі, доки цей мазунчик долі Хуссейн розважатиметься з дівчиною.

Штовхнувши Сьюзен на подушки, Хуссейн поставив ноги обабіч свого переляканого виграшу. Він жадібно цілував її, його язик прослизнув усередину, розпалюючи там