Бертріс Смолл - Любов дика та прекрасна

— Буду-буду! — нетерпляче кинув капітан.

І вони рушили дорогою, здіймаючи куряву обабіч та позад себе. Кат стояла перед віллою, допоки вони не зникли з поля зору. Потім, забігши до будинку, вона гукнула Паоло.

— Si, синьйоро графине.

— Що в нас призначено на цей тиждень?

— Лише вечеря на віллі ді Лікоза в суботу ввечері.

Вона полегшено зітхнула.

— Скасуй її, Паоло. Лорда Босвелла немає, тож у мене з’явився чудовий привід не бачитися з тією вражою жінкою.

Паоло всміхнувся. Графиня ді Лікоза подобалася йому не більше, ніж його господині. Вона була лиха жінка. Наступного дня, виконуючи господинин наказ, Паоло сповістив господарів вілли ді Лікоза, що графиня Босвелл не може прийняти запрошення через чоловікову відсутність.

Анжела ді Лікоза радісно засміялася. Усе складалося напрочуд вдало: її ніхто ні в чому не запідозрить, адже стільки людей бачитимуть господиню на вечірці у власному будинку, коли все станеться. А вислизнути на кілька хвилин, щоб дати знак Хайр ад Дінові, буде дуже просто. А ще краще наказати слугам зробити це. У кімнаті буде повно людей, які підтвердять, що вона ані на мить не виходила! А що садівники на віллі «Золота риба» в неділю не працюють, то про напад піратів ніхто не знатиме до наступного дня. Доки щось з’ясується, графиня Босвелл буде вже далеко в морі, на кораблі, що прямуватиме до гарему Цикалазаде. Скажений Анжелин сміх лунав на весь будинок. Чуючи його, слуги хрестилися й перемовлялися між собою: «Коли Анжела дель Дьяволо сміється, стережися!»

Такою чарівною та ввічливою, як того вечора, графиню ді Лікоза ще ніколи не бачили. Вечірка не вщухала аж до світанку, доки останні з гостей, п’яні й радісні, не розбрелися по своїх опочивальнях.

А за вкритими туманом пагорбами на віллі «Золота риба» відчайдушний крик розітнув вранішню тишу. Одразу ж прокинувшись, Кат сіла в ліжку й стала дослухатися. Почувши новий крик і тупіт, вона зіскочила з ліжка й побігла до вікна. Від того, що побачила, її охопив переляк.

У саду роїлися чоловіки в бахматих штанях. За мить вона збагнула, що на них напали турецькі пірати. Кухарка Марія та двійко її молоденьких помічниць лежали на землі. Одні чоловіки їх ґвалтували, а інші юрмилися навколо, чекаючи своєї черги. Дві покоївки бігли по саду, а за ними гналися четверо чи п’ятеро чоловіків. Паоло лежав на городі з кошиком щойно зрізаних трав, його голова перетворилася на криваву масу.

— Господи, урятуй наші душі, — прошепотіла Сьюзен, що стояла біля неї, а потім Кат почула, як маленька Мей заплакала.

— Лізьте в скриню з білизною, — наказала графиня. — Мені вони нічого не заподіють, бо вимагатимуть викуп. Бігом!

Сьюзен уже відчинила скриню. Швидко витягнувши стосик простирадл, вона допомогла Мей забратися всередину.

— Залишайся, дівчинко, там, доки не допевнишся, що вони пішли. Потім мерщій біжи додому до садівника Карло й ховайся там аж до повернення його світлості!

— Але, Сьюзен, — заперечила дівчинка, — чом ти не ховаєшся разом зі мною?

— Я повинна залишатися з міледі Кат, сестричко. — Сьюзен старанно накрила свою молодшу сестру простирадлами й щільно зачинила скриню.

Кат поглянула на служницю.

— Вони тебе ґвалтуватимуть, Сьюзен. Я не зможу їх зупинити.

Сьюзен відповіла господині спокійним поглядом.

— Я вже втратила невинність, міледі, а от Мей незаймана, і вона напевне не пережила б цього. До того ж я вам знадоблюся.

Страшенний звук урвав їхню розмову. Двері спальні тріснули від удару могутнього плеча, розчахнулися, і в проймі з’явилося з десяток чоловіків. Не в змозі стриматися, обидві жінки заверещали, налякано притискаючись одна до одної. У двері зайшов величезний чолов’яга. Він швидко оглянув їх, а потім запитав у Кат по-італійськи з горловою вимовою:

— Як тебе звати, маленька?

— Я графиня ді Босвелл, — відповіла Кат, здивовано виявивши, що все-таки може говорити.

— А це хто?

— Моя служниця Сьюзен, — відповіла вона, затрусившись.

— Не треба боятися, маленька, — мовив велетень. — Я капітан Хайр ад Дін з імперського флоту султана Мухаммеда. Я дістав наказ доправити тебе в гарем нашого великого візира Цикалазаде-паші. Ані я, ані мої люди не завдадуть тобі шкоди.

Очі Кат розширилися від гніву та страху.

— Ні! — закричала вона. Це було занадто. Три роки без Френсіса! Шалена втеча з Шотландії від переслідувань Джеймса Стюарта. І от, нарешті, здавалося, щастя. Аж ізнов її відривають від нього!

— Ні-і-і-і! — закричала вона. — Ні! Ні-і-і-і! — Коли велетень ступив уперед і простягнув до неї руку, вона пополотніла й упала додолу.

Хайр ад Дін кивнув одному зі своїх чоловіків, той обережно узяв Кат на руки й вийшов із нею з кімнати. Сьюзен не змусила себе підганяти, пішла слідком, хоча її серце завмирало від жаху. Один із чоловіків запитав у капітана італійською:

— Підпалимо будинок?

Хайр ад Дін зневажливо пирхнув:

— Щоб усі в околиці дізналися, що ми тут? Авжеж, ні, бовдуре!

Коли вони йшли садом, Сьюзен навіть зраділа, що Кат непритомна. Служниці лежали голі, з перерізаним горлом, химерно розкинувши руки й ноги. У трьох дівчат між вкритими синцями ногами виднілися криваві плями втраченої невинності, і Сьюзен подумки подякувала Богові за те, що Мей не довелося так жорстоко страждати. У тому, що ось-ось настане її черга, вона не мала сумнівів. їй було страшно, бо вона збрехала Кат, адже досі була незаймана, як і того дня, коли народилася.

Чоловіки допомогли їй сісти в човник, обмацуючи руками все її тіло. Вони сміялися, коли Сьюзен розлючено пручалася. Пірати верзли всяке паскудство італійською, щоб і вона розуміла їх. Сьюзен зціпила зуби й нагадала собі, що вона Сьюзен Мор-Леслі з Ґленкірка і її не злякає якась зграйка пришелепуватих іноземців.

Дівчині стало трохи спокійніше, коли їх із Кат оселили в зручній каюті. Матрос, який ніс Катріону, обережно поклав її на ліжницю й пішов із кімнати. У замку клацнув ключ. Озирнувшись, Сьюзен побачила кухоль із водою, рукомийник, що складався з великої чаші та глека з носиком, і м’який лляний рушник. Дівчина хлюпнула в чашу трохи води, змочила в ній рушник і поклала цей компрес на чоло своїй господині. Вона розтирала її тонкі зап’ястки, стурбовано вдивляючись у застигле бліде обличчя.

За її спиною відчинилися двері, і до каюти ввійшов Хайр ад Дін.

— Як почувається маленька? — доброзичливо запитав він.

— Досі не прийшла до тями, і не дякую, що турбуєтесь! — гаркнула Сьюзен. — Ви налякали її мало не до смерті, сказавши, що вона потрапить у гарем. Хоч би який там відкуп за нас вимагали, лорд Босвелл усе заплатить.