Віктор Суворов - Беру свої слова назад

Витівка Чаковського обурлива. Як можна було написати, що Жуков комусь одного разу пригрозив розстрілом, якщо в мемуарах Жукова, у цій найправдивішій книжці про війну, немає ні слова ні про розстріли, ні про погрози розстрілу?

Однак перед тим як копати Чаковського за пособництво буржуазним фальсифікаторам, давайте звернемося до документів. Ні, ні. Не до якихось там абсолютно таємних, а до тих, які опубліковані та всім доступні. Ознайомившись лише з одиничними зразками з багатьох сотень, ми робимо абсолютно неминучий висновок: Чаковський істину спотворив і перекрутив. Портрет Жукова треба писати зовсім іншими фарбами. Отже, документи:

«Бойовий наказ військам Ленінградського фронту 17.9.41

...за залишення без письмового наказу військової ради фронту і армії зазначеного рубежу всі командири, політпрацівники і бійці підлягають негайному розстрілу...

Командувач військ ЛФ Герой Радянського Союзу генерал армії ЖУКОВ.

Член Військової ради ЛФ секретар ЦК ВКП (б) ЖДАНОВ.

Начальник штабу ЛФ генерал-лейтенант Хозін».

Цей документ опублікований у 1988 році (ВІЖ. No 11. С. 95).

Ось так Жуков переконував, так волав до почуттів бійців і командирів. І ніякого тут тваринного страху. Патріотизм в чистому вигляді.

Ось ще наказ. Через два дні.

«АБС. ТАЄМННО.

НАКАЗ

військам Ленінградського фронту

No 0040

м. Ленінград 19 вересня 1941 р.

...Військова рада Ленінградського фронту НАКАЗУЄ командирам частин і Особливим відділам розстрілювати всіх осіб, що кинули зброю і пішли з поля бою в тил. Військовим Радам армій, командирам, комісарам дивізій, полків і політорганам роз'яснити цей наказ всьому особовому складу військових частин.

Наказ розіслати до командирів і комісарів полків включно.

Командувач військ ЛФ Герой Радянського Союзу генерал армії ЖУКОВ.

Член Військової ради ЛФ секретар ЦК ВКП (б) ЖДАНОВ.

Начальник штабу ЛФ генерал-лейтенант Хозін».

Документ вперше опублікований у журналі «Історія Петербурга» (2001. No 2. С. 85, з посиланням на Архів штабу ЛенВО, фонд 21, опис 44 917, справа 1, аркуш 16).

На тій же сторінці опубліковано інший, на цей раз нетаємний наказ Жукова про розстріли. Він підписаний того ж дня - 19 вересня 1941 року. Але це вже про інші розстріли, які днем раніше були приведені до виконання. І тут же ще один наказ - від 21 вересня. І знову про розстріли. Теж підписаний Жуковом. Це не загрози розстрілом, а інформація для роздумів про те, що здійснено напередодні.

22 вересня Жуков і Жданов направили Військовій Раді 8-ї армії шифровку. У складі Військової Ради - командувач 8-ї армії генерал-майор Щербаков В.І., член військового Ради дивізійний комісар Чухнов І.Ф., заступник командувача армії генерал-лейтенант Шевалдін Т.І. і начальник штабу генерал-майор Кокорєв П.І. Ось завершальні фрази: «...Така військова рада цілком заслужила суворого покарання, аж до розстрілу. Я вимагаю: Щербакову, Чухнову, Кокорєву виїхати в 2 дно, 11 сд, 10 сд і особисто вести їх у бій. Шевалдіну і Кокорєву попередити командирів усіх ступенів, що за самовільне залишення Петергофа будуть розстріляні, як боягузи і зрадники. Всім оголосити - ЖОДНОГО кроку назад» (ВІЖ. 1992. No 6. С. 18). Це - п'ять днів Георгія Костянтиновича. Це дещо з того, що збереглося в архівах. Але не все ж збереглося, і не все доступне. Та й не всі злодіяння святого генія фіксувалися в архівних справах.

Жуков був у Ленінграді трохи більше трьох тижнів. І щодня - розстріли, розстріли, розстріли. І погрози розстрілу всім - від командувачів армій до рядових бійців. Накази Жукова про розстріли - то таємні, то цілком таємні. В залежності від того, якій категорії командирів вони адресовані. І тут же - накази про розстріли нетаємні, для всіх бійців і командирів. А ще накази про те, щоб заступники командувачів армій і начальники армійських штабів особисто вели в бій стрілецькі дивізії або дивізії народного ополчення (дно). Попереду на баскому коні! Так учить Жуков!

Ось вам і вся стратегія. Ось вам і перевага жуковської оперативно-стратегічної майстерності над виучкою гітлерівських генералів. Уже гітлерівці явно до таких висот військового мистецтва не дійшли. У них начальники штабів армійського рівня особисто в бій дивізії не водили.

Все тут чудово, а незрозуміло ось що: вести дивізію можна в наступальний бій. А в обороні її нікуди вести не треба. Якщо (за Жуковом) Ленінград знаходився в критичному становищі, то став війська в оборону. Згадаймо книжку дитинства «Острів скарбів». Добрих людей на острові жменька, а поганих - ціла зграя. Але випадково в кущах виявився... ні, ні, не рояль. В кущах виявився дерев'яний будиночок, обнесений частоколом. У ньому добрі й засіли. Частокіл від куль рятує, та ще й стінки в будиночка міцні. З віконця висунувся - бабах з мушкета! Вважай, одним ворогом менше. Навіть коли вороги на приступ пішли, то все одно частокіл героїв врятував. Ворогові перелізти через кілки треба. Тут же і бий його по голові! І не можуть усі враз налетіти. Один перескочив, а інший тільки приміряється. Бий їх по одному. Якби герої прийняли бій у відкритому полі проти банди піратів, то загинули б ні за гріш. А стіни врятували.

У Ленінграді у Жукова був не дерев'яний будиночок, а неприступні укріплені райони, форти, капоніри і бастіони. Ось у них і посади свої дивізії! Навіть у звичайному окопі боєць захищений майже повністю. Тільки голова стирчить. І стріляє він з місця.