obraxxas - Сновидіння Габріеля. Шлях у глибину, obraxxas

Габріель легенько нахилив голову, спостерігаючи за повільним падінням Гарольда. Його тіло здригнулося, хитнулося вперед, і, зрештою, лікар опустився на коліна, важко хапаючи ротом повітря. Його пальці, тремтячи, потягнулися до ножиць, наче у марному намаганні висмикнути їх, та сили швидко залишали його, а кров витікала дедалі швидше.

Габріель же спокійно, майже байдуже, дивився, як згасає життя в очах чоловіка. Він не відчував радості, не відчував жалю. Лише глибоке, майже абстрактне полегшення. Гарольд Вайсс, людина, яка зруйнувала його життя, яка роками ліпила його свідомість, гралася з його спогадами, тепер корчився перед ним, немічний, приречений. Це було справедливо. Це було неминуче.

Повітря в палаті стало важким, густим від запаху крові. Тиша здавалася оглушливою, наче світ затамував подих. Навіть тіні, що повзли стінами у тьмяному світлі вечора, здавалися застиглими, боячись потривожити момент.

Гарольд спробував було підняти руку, ніби благаючи про милість, та замість цього просто завалився набік, зупинившись у неприродній позі. Габріель дивився на нього ще якусь мить, а потім, зітхнувши, витер закривавлені руки об його білий халат.

— Ви мали рацію, лікарю, — пробурмотів він тихо. — Весь цей час я був у пастці.

Піднявши голову, він подивився у вікно. Там, за товстим склом, світ залишався таким, як і раніше — байдужим до його боротьби. Сонце остаточно занурювалося за овид кидаючи довгі тіні на стіни. Наставала ніч, і разом із нею—його свобода.