Ігор Даровський - Останній сон, Ігор Даровський

Головний герой погоджується на участь у грі, де учасники занурюються у спільні сновидіння, щоб боротися за життя та величезний приз. Кожен рівень гри – це психологічна битва, де страхи і минуле стають зброєю, а ворогами – найкращі онейронавти світу. Але коли на арені з’являється найдосвідченіший суперник, герой усвідомлює, що їхня зустріч не випадкова іце щось більше, ніж просто гра на виживання.

Останній сон

– Переможець буде тільки один, – магістр дає знак і помічники надягають на нас прозорі шоломи. Це початок гри на виживання, де наші сни стануть частиною арени битви сновидінь. Шоу «До останнього сну» - це новий прайм-тайм хіт. Завдяки спеціальним чіпам, що зчитують імпульси мозку, наші групові сновидіння транслюються на екран в роздільній здатності 16К.

   Я закриваю очі разом з іншими учасниками і намагаюся вирівняти дихання. Перед стрибком у сновидіння варто бути спокійним, аби мати можливість контролювати свої дії. Кажуть перше, що допомагає зрозуміти що ви господар ситуації – це підняти руки і плеснути у долоні. Якщо ви бачите власні кінцівки, можете провернути цю дію і чуєте звук  – ви маєте повний контроль.

– Ми починаємо зворотній відлік, – я чую голос магістра немов під водою. Напевно у шоломах нам спеціально приглушують звук студії, аби ми змогли зосередитись на диханні. – Десять, дев’ять… , – студія починає рахувати разом із магістром.

   Учасників шоу відбирають не просто так, адже таких як ми не багато. Людей, що можуть контролювати сни і змінювати їх на свій розсуд. Вони називають нас «онейронавти» і телевізійні продюсери шукають таких щасливчиків по всьому світу.

   Коли вони запропонували мені участь у шоу, я практично не вагався. Адже за цей акт безсоромного вуаєризму люди ладні були платити величезні кошти. А гроші – це можливість віддати борг і отримати нове життя. І це нове життя було дуже потрібно моїй родині. Людям, яким я був винен набагато більше ніж гроші. Та й померти уві сні – це не найгірший варіант земного фіналу. Закрити очі і полишити цей світ спокійно і без страждань. Чим не мрія?

   Наші шоломи – це ланцюговий синхронізатор сновидінь. Саме завдяки цій технології ми маємо масовий одномоментний сон, який бачать усі учасники проекту. Вчені назвали це «ефект кінотеатру», але наша перевага в тому, що ми робимо його інтерактивним. Кожен в межах своїх здібностей, навченості та сил психологічної стійкості. Чим краще ви зберігаєте контроль над своїми страхами, чим ясніше ви можете зрозуміти або вгадати страхи конкурента, тим більше у вас шансів на перемогу. Так, ви правильно почули: в цьому змаганні ми не влаштовуємо смертельну битву на мечах чи автоматах (хоча такі варіанти теж можливі). Ми створюємо додаткові страшні ситуативні реальності, що призводять до смерті наших суперників. І якщо ви падаєте зі скелі уві сні і не встигаєте вигадати контреальність – то ви програєте. А програш – це смерть. Як на мене, все досить просто і чесно. Напевно тому це шоу настільки популярне.

   Перед змаганням нам видали досьє на суперників. Інформації не багато, але її досить, аби підготувати базові заготовки страхів для кожного з них. Тут є домогосподарка з двома дітьми, що займається регуляцією сновидінь у вільний час, є сонний психолог і кілька професійних бійців. Тож це не буде легка прогулянка і для кожного з них має бути індивідуальний підхід.

   Особливу увагу варто звернути на Оніра – найдосвідченішого з них. Інформації про нього досить мало – він як і я породження кримінальних районів. Проте у нього понад 20 перемог на професійній арені. Справжній сонний гладіатор, улюбленець публіки і винахідливий креатор контрольованих реальностей. Я передивився кілька випусків із його боями і це було дійсно неперевершено. Психологія поєднана із точним розрахунком. Шкода, що у минулій грі я не ставив на нього. Міг би виграти кругленьку суму.

Закриваю очі і ще раз нагадую собі навіщо я тут. Аби виправити свої помилки. І хоча це мій перший бій на такому рівні, я сподіваюсь, що мені пощастить.

– Три, два, один… – магістр закінчує відлік і ми занурюємось у першу фазу повільного сну. – Нехай почнеться гра! – кричить він і студія вибухає овацією. Шоу починається.

 

   Ми стоїмо посеред величезної білої зали без вікон та дверей. Така собі «tabula rasa» сонного змагання. За правилами на першому рівні ми всі знайомимось, а потім магістр у довільному порядку обирає хто перший створить жахливу реальність. Більшість називає цей рівень тренувальним, адже на ньому рідко помирають. Радше повні аматори.

Я дивлюся на суперників. Всі вони залишились у своїх образах – тобто не стали обирати аватар чи змінювати зовнішність. Так поводять себе профі, і це поганий знак. Принаймні я не обрав собі героїчну постать, аби здаватися крутішим ніж я є.

– Зараз комп’ютер визначить учасника, який створить реальність, – Магістр проговорює ці правила на камеру, аби ті хто під ’єдналися до трансляції розуміли що відбувається. – Нагадую, що поки учасник не визначений і реальність не сформована ви можете зробити попередню ставку із коефіцієнтом 5.0. Ставки приймаються на «першу смерть», «учасника, що перейде у наступний раунд» та «найкращого творця контрреальності». Після того, як гра почнеться можливість ставок у режимі лайв буде доступна тільки власникам преміум підписки, – він посміхається, витримує паузу і дає змогу глядачам зі всього світу витрати свої мізерні гроші на наш сон. – Нагадую гравцям, що під час раунду ви не можете переноситись в іншу локацію, а лише створювати контрреальність в існуючих обставинах. Ті гравці, що не дотримуються цих правил – будуть дискваліфіковані.

   Я теж був на їх місці. Обожнював це шоу і думав, що розбираюся у грі. Але контролювати сни у мене виходило краще ніж свій азарт. Лудоманія – це захворювання, а безконтрольні ставки, без усвідомлення власного бюджету – це проблема, через яку я втратив сина і зруйнував життя своєї родини.

– Ну що, готові померти швидко? – найкращий гладіатор має вигляд втомленого підлітка. Худий, в худі оверсайз, бафі, з невеликим прорізом, натягнутому на рота і в окулярах, з тонуванням хамелеон. В його голосі немає пихи. Онір просто ставить буденне питання і від цього стає моторошно. – Коли швидко, то не страшно, – продовжує він і махає рукою глядачам, коли магістр називає його ім’я.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍