Бертріс Смолл - Любов дика та прекрасна

вечірку на честь молодого подружжя, і їх з Альфредо всюди запрошували. Відмовитися було неможливо. Графиня Босвелл швидко стала улюбленицею чоловіків і жінок. Усі захоплювались її вродою, чарівністю й дотепністю. Лорд Босвелл — затятий волоцюга — майже не відходив від своєї дружини, і палкі погляди, якими вони обмінювалися, навіть увійшли в приповідку.

Саме це їхнє захоплення одне одним і наштовхнуло Анжелу на думку про те, як помститись якнайкраще. За ці останні тижні вона довідалася, що лорд Босвелл та його наречена кохають одне одного багато років, але з різних причин дотепер не могли бути разом. Нарешті поєднавшись, тепер вони були неймовірно щасливі. Анжела ді Лікоза вирішила знову розлучити їх назавжди. Вона думала про те, щоб когось із них убити, найкраще — Кат. Але підозра одразу впала б на неї, тож вона відмовилася від цієї думки. До того ж біль від розлуки буде сильнішим, якщо їх обох залишити живими. Отоді прекрасна графиня Босвелл буде змушена віддатися іншому чоловікові, а її коханий знатиме про це й нічого не зможе вдіяти, щоб урятувати її, — їхні страждання стануть просто нестерпні.

Ця задумка здавалась Анжелі цілком безпечною. Навряд чи хтось вирішить, що вона до цього причетна. Старший Анжелин брат вісімнадцятирічним юнаком попався в полон до турків. Коли він виходив у море, повний наснаги приборкати отаманських корсарів, що повсякчас нападали на їхнє узбережжя, його мати-туркеня повчала його:

— Якщо тебе схоплять, якомога голосніше кричи про своє шляхетне походження. Пояснюй, що ти син дочки Фергада-бея, Фатіми з Мореї, яка попалася в полон двадцять років тому. Прийми іслам, як я прийняла християнство, і гарне майбутнє тобі забезпечене!

Його й справді захопили в полон, адже переслідувати турків у Середземному морі міг лише нерозважливий відчайдух. Але він згадав слова матері й послухав її порад. Юнакові не довелося гарувати на мармурових копальнях, натомість він уступив до Школи принца. За кілька років досяг успіху й став одним із найуславленіших воєначальників імперії. Тепер він називався Цикалазаде-паша, мав цілковиту довіру своїх викрадачів і міг легко втекти та повернутися на батьківщину.

Проте брат вирішив не повертатися. Найбільше, на що він міг сподіватися в Італії, — успадкувати титул свого батька графа й благенький палац, на рихтування якого з кожним роком доводилося витрачати все більше грошей, аби він не розвалився. Далі він побрався б із найбільшим посагом, який йому запропонували б, і всі чекали б від нього декількох синів. Якби пощастило, він зміг би дозволити собі одну вишукану коханку. Якщо ні, перебивався б місцевими селянками.

А Цикалазаде-паша був господарем чудового палацу на Босфорі з величезною командою рабів. Він узяв за дружину онуку Сулеймана Пишного, а нещодавно його призначили великим візиром султана Мухаммеда, дружининого кузена. Він утримував великий гарем, що задовольняв усі його вишукані й різноманітні еротичні смаки. Паша захоплювався вродливими жінками. По всьому світу його работоргівці вишукували екзотичних красунь. Цнота особливої ваги при цьому не мала, натомість цінувалися врода та особистість. Про його гарем ходили легенди по всьому Сходу.

Анжела ді Лікоза вміла дивитися правді у вічі: графиня Босвелл була надзвичайно вродлива жінка. Анжела була впевнена, що її невситимий брат буде радий мати таке вишукане доповнення до свого гарему. Доправити жертву до нього буде не надто складно: турецькі кораблі стояли побіля самого узбережжя. Анжела знала капітана одного з них.

Його звали Хайр ад Дін, як уславленого адмірала часів Сулеймана Пишного. Один з обов’язків цього капітана полягав у тому, щоб підтримувати зв’язок між Цикалазаде-пашею та його італійськими родичами. Анжела легко могла зв’язатися з ним і дізнатися, чи скоро він їхатиме додому.

За кілька днів у кав’ярні на неаполітанському узбережжі сиділа селянка й пила вино з моряком.

— Перекажи Хайр ад Дінові, що мене не обходить, наскільки небезпечним він це вважає! Я маю зустрітися з ним особисто. За дві милі на південний схід від Амальфі є невеличкий пляж у вигляді півмісяця. Я буду там завтра увечері, через годину після заходу сонця. Знак подам двома ліхтарями, що горітимуть на пляжі.

Жінка встала й подалася до виходу. Моряк допив свій кухоль. Подумки вилаявшись, він кинув кілька монет на стіл і також вийшов із кав’ярні.

Наступного вечора човен, у якому веслувало шестеро змоклих від поту чорношкірих рабів, вислизнув на пісок того пляжу. Велетенський чоловік, убраний у яскраво-червоні штани й сорочку в червоних і чорних смужках, підвівся й ступив на берег. Його широку талію огортав пояс із золотої тканини, із-за якого стирчали оздоблений коштовностями кинджал і крива шаблюка. Як на свій високий зріст він мав замалі ступні, які взував в елегантні позолочені шкіряні черевики, прикрашені червоними китицями.

З темряви вийшла жінка в масці та плащі з відлогою.

— Я графиня ді Лікоза, — відрекомендувалася вона.

— Зніміть маску, щоб я бачив, з ким розмовляю, — похмуро наказав Хайр ад Дін і, коли вона послухалася, кивнув. — Ви анітрохи не схожі на вашого брата. То що, дівчинко, я можу зробити для вас?

— Я хочу, щоб ти відвіз подарунок для мого брата.

— Ви мене викликали з корабля, щоб попрохати відвезти якусь витребеньку моєму господареві Цикалазаде? От жінки! Пхе!

— Це дуже особливий подарунок, капітане. Це жінка для братового гарему. Незрівнянний діамант, красуня шляхетного походження, усе при ній: і виховання, і чарівність. Доправ її цілою та здоровою до мого брата, і я винагороджу тебе золотом. Певна, що, як усе вийде гаразд, ти здобудеш неабияку ласку свого пана.

— Хто ж ця жінка, графине?

— Хто вона, хай тебе не турбує. Її вілла на іншому боці цього рогу. Ти, либонь, добре знаєш той будинок, адже він колись належав крамареві Абдулу Меґмету. За кілька днів чоловіка цієї жінки покличуть у подорож. Якщо ви скоїте напад на будинок на світанку за його відсутності, не зустрінете ніякого опору. Там лише шестеро слуг, п’ятеро з яких — жінки. Утім, можливо, у неї ще є особиста служниця. Мені байдуже, що буде зі слугами, але будьте обережні з тією жінкою. Я хочу, щоб її передали моєму братові живою та здоровою.

Хайр ад Дін пильно поглянув на Анжелу ді Лікоза.

— Навіщо ви це робите, синьйоро графине? На вас це не схоже — шукати рабів для брата. У вас щось є з чоловіком тієї жінки й ви хочете таким чином її позбутися?

На Анжелиному обличчі відбилася така люта ненависть, що вражений Хайр ад Дін відступив на крок.

— Я ненавиджу їх обох, — прогарчала вона. — Це моя помста