Леся Українка - Том 11

артистичного життя ( гарно грали, а п’єса неважна); записалась в бібліотеку, так що мені тепер сюди всякі книжки посилають (тутешні бібліотеки всі дуже нікчемні); купила собі дуже порядний костюм для гуляння за 10 гульденів]; була, нарешті, у Noth-нагеля, і він мені сказав, що я зовсім недаремне їду в Сан-Ремо, бо мені таки ще треба коруватись, і до повної поправки ще, певне, з рік мине. Стан легких passable (нічого собі), але вимагає уваги й обережності. Працювати можна, але теж осторожно (я заміряю працювати не більш 6-й год[ин], з великими паузами, і не ввечері, і не в хаті).

їхала я з Відня з переривами. Спинилась на 5 год[ин] в Мілані (для бібліотечних справ) і на ніч в Генуї, 1.ХІ (нового стилю) була вже в Сан-Ремо. Тут мене прийняли по-рідному і взагалі після митарств подорожніх мені здалось, що се я «додому» приїхала. Я таки дуже рада, що маю тут таке добре пристановисько. Хата у мене торішня (найліпша в домі), надвірних робочих кабінети аж три (над морем, в саду і на найвищім балконі), сього року вони з більшим комфортом уряджені (понапинані брезенти і збудована альтанка, столів у мене три), так що я все могтиму робити надворі. Погода тепер чудова ( + 25° цілий день), я ходжу в літній хламиді (дуже рада, що її взяла), а на вулиці в літній шляпці і в самій сукні. Вчора був трохи вітер, а то всі ці дні не було і сьогодні нема, повітря м’яке, море ледве-ледве гуляє (в п’яти кроках від мене),— все як не може бути.

Почався лічебний триб. Я зважилась, і вийшло, що на З kilo менше важу, ніж до виїзду звідси (мама, значить, даремне казала, що я дома більше поправилась, ніж в Італії). Проте, вислухавши мене, лікар сказав, що в легких нема хрипу, тільки ще певна слабкість дихання, взагалі ж не гірше, навіть ліпше, ніж було весною. Значить, схудла я так собі, не в залежності від легких, та воно, правда, і було таки від чого, помимо легких...

Дорогою від негоди, протягів і найгірше від диму в тунелях напав мене кашель, але тепер вже минає. Зрештою, почуваюся добре і маю енергію, а се найголовніше. До роботи ще навсправжки не бралась, була втомлена з дороги і листів мала багато писати (та й тепер ще маю). Оце на перших порах понаписую-таки листи, а потім буду переважно одкритками відбуватись, бо інакше не ставатиме часу на роботу.

Ну, Ліцику, напиши, як маєшся, чи незгірше заморилася в Петербурзі, ніж дома. Страх досадно, що таке то

бі літо було... Хотіла я дуже заїхати в Прагу, та не випало через негоду і через кружність (прийшлось би ще днів

зо три в Австрії пробути). Може, вже на поворіт. Та то ще далеко.

Будь здорова!

Пиши одкритки, коли часу мало. Цілую тебе міцно, моя рожево-золотая.

Твоя Леея

Тут всі тобі кланяються. Вони всі здорові, садять і поливають і маються незгірше. Тільки у М[аланьи] Ф[оми-ничньг] Митька знов слабий, і вона журиться.

230. ДО О. Ю. КОБИЛЯНСЬКОЇ

14 листопада 1902 р. Сан-Ремо San Remo, villa Natalia,

Corso Cavallotti, 14.XI 1902

Чи хтось на когось не гнівається, що хтось (натурально, білий) все такий подлий остатніми часами? і не пише і навіть адреси не шле! Нехай хтось дорогий вибачить. Хтось у Львові і в Відні все одно що в котлі кипів, такий був заклопотаний. Як не біг нікуди, то думав, куди ще має бігти і не мав часу нічим іншим зайнятись. Чиясь братова може посвідчити, що то так було. Чийсь брат і братова когось дуже гречно вітали і хтось справді чується їм обов’язаний за їх гостинність, п. Євгенія навіть в орудках помагала комусь, а то дуже багато значило, бо хтось в таких речах сам трохи безпорадний.

Хтось тепер має перед собою стільки всякої і літературної і хатньої роботи, що... аж майже нічого не робить через heilige Furcht1 перед такою масою. А листів-лис-тів... БожЫ

Хтось у Відні справив собі все, що хотів, і бачив, кого хотів, тільки М. Е. Delie Gracie не застав дома, а дуже хотів з нею бачитись, бо то цікава і симпатична пмсателька. Оце згодом напишу до иеї. Був хтось і в професора Nothnagel’a, і той комусь сказав, що хтось таки ще пе зовсім здоровий і мусить пильнуватись, але все ж passable і, певне, за рік.видужає зовсім.

Комусь таки се літо трошки зле випало на нерви та й хтось трохи схуд (на 3 кіло), то тим і менше поправився, ніж би міг. А проте нічого, маю енергію і чуюся не зле, відколи той плевричний біль (пу> тут по приїзді когось 8 тиждень мучив) минув. Правда, що то тут тепер чудово гарно і ясно, і тепло, то сором було б матися зле. Мешкае хтось в тій самій хаті і в тих самих обставинах, що й торік. Товариство те саме, тільки що на місці матері господаря єсть його тітка, а панна, моя торішня сусідка, ще не приїхала. Тепер тут саме цвітуть хризантеми і вряджено їх виставу — я таких гарних ~ще в житті не бачила.

Як же там мені хтось мається? Чи всі здорові в родині? Чи хтось тропіки поліпшив настрій? Що хтось пише? Чи надрукований вже чийсь нарис в «Киевск[ой] старене]»?

От як хтось когось запитаннями засипав! А сам мусить на сей раз не дуже розписуватись, бо таки масу писання перед собою має, а дозволено йому працювати тільки 6 годин на день і то в трьох «ратах». Тільки мій хтось нехай не думає, що комусь уже не буде часу відповідати, як йому напишуть. Вже довше чи коротше, а хтось таки все якесь слово знайде, бо любить когось і хоче з кимсь говорити. Комусь так жаль, так жаль, що когось у Львові не бачив... Нам би таки треба, та й треба, та й ще треба побачитись. Па! Чорненькому хтось хутко пошле картку, тільки от зараз не має, то так здоровить.

Св[ятій] Анні і всій шановній родині мій привіт. А комусь паси[...]

Хтось

231. ДО М. М. КОМАРОВОЇ-СИДОРЕІІКО

16 листопада 1902 р. Сан-Ремо

...Тут і сором було б слабувати, так чудово тут і на землі, і на морі. Сади всіма квітками процвітають, небо синіє, зовсім безхмарне, сонце