Леся Українка - Том 11

світить і гріє, як улітку, а море аж вабить — таке хороше. Я оце пишу надворі, на високім балконі, звідки всю затоку і все Сан-Ремо видко, і пальми, і вілли, і нагірні церкви, і всі гори. А господарі мої внизу в саду квітки поливають.

232. ДО В. М. ГИАТЮКА

17 листопада 1902 р. Сан-Ремо San Remo, villa Natalia,

Corsa Cavallotti, 17.XI 1902

Високоповажаний добродію, ось посилаю обіцяні вірші. Все ніяк не могла зібратись переписати їх. Згодом можу прислати ще, коли треба, а на сей раз, може, й досить?

При такій нагоді запитаюся, чому мені не посилають «Вісника»?

Чи забувають, чи я не заслужила? Як не заслужила, то, може, ще згодом заслужу, а тим часом прошу посилати «в кредіт». Буду жити, буду працювати, то відплачуся, а як ні, то — «остави нам долги наша, якоже и мы оставляєм должником нашим»...

Прошу передати мою велику подяку проф. Грушев-ському за прислану книжку.

Мій привіт редакції і адміністрації. Бувайте здорові!

З поважанням

Л. Українка

233. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

8 грудня 1902 р. Сан-Ремо З.Х11 1902

Giglio miol

Я здорова і благополучна, але теж зайнята, через те оце пишу картку. Тут тепло, страх. Я вже погладшала сливе на kilo. Addio е tanti saluti242.

Леся

234. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

17 грудня 1902 р. Сан-Ремо 17.ХІІ

Giglio carissimo! 243

Писатиму хутко, а тепер саме кінчаю статтю для «М[и-ра] бож[ьего]», то ніколи. Оксані написала. Радуюсь за неї дуже, тільки боюсь, коли б її знов не затягло в Київ (мама тепер в Запрудді) — се було б ще зарані! Ну, та, може, тьотя надоумить поберегтись ще. Оксану сподіваюсь в гості і запрошую.

Я здорова і стережусь. Васі е saluti244.

Твоя Леся

23 грудня 1902 р. Сан-Ремо 23.ХІІ 1902

Cher Maitrel

Відсилаю Вам з подякою позичені книжки, бо вже ско-ристала з них,— саме оце викінчила статтю про Коноп-ніцьку до «Мира божьего» (ad panem et aquam 1 робота). Тепер який час можу собі дати спокій з російщиною та писатиму щось ad animae salutem 2. Взагалі за роботою діло не стало, коби здоров’я, а воно в остатні дні взяло та й схибило трохи. Ну, та поправиться!

В яку Ви сумну струну вдарили в своєму «З дневни-ка»!.. Мала я навіть охоту щось Вам з того поводу написати та вже дам спокій, бо, може, Вам і не дуже потрібні мої «відгуки»...

Будьте здорові з європейськими святами. Щирий привіт всій Вашій родині.

Л. У.

236. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

29 грудня 1902 р. Сан-Ремо 29.ХІІ 1902

Лільчику мій дорогий!

Оце ж я таки листа тобі пишу, а то що ж усе одкрит-ки! Се я, звісно, не для того кажу, щоб ти не мала мені одкриток посилати, ні, як не маєш часу, то краще не томися листами, а піди погуляй. Я ж не то що абсолютно, а тільки релятивно не мала часу — винен був «6-годинний робочий день», якого я старалась дотримуватись і хотіла помістити в нього всю щоденну писанину, з листами у compris 3 та з найтруднішим читанням (діловим). А чому вийшло так, що я деяким менше близьким людям писала, а тобі ні? Тому, що тобі все хотілось якось «настояще» написати, а як прихапцем, то, здавалось, уже все одно, що хватаний лист, що одкритка.

Се хутко два місяці, як я тут. Перших тижнів два більш того що невиразно прокалатались, без замітної роботи, тільки з прелімінаріями її в формі читання. Далі я взялась до писання, далі надійшло трохи редагування, далі

1 Для хліба і води (лат.).-^ед.

2 Для спасіння душі (лат.)^- Ред.

3 Включно (франц.)Ред.

прийшов лист від «Мира божьего» з замовленням юбілей-ної статті про Конопніцьку, от я і взялась до тої статті, а для неї прийшлось перекласти масу віршів (з польського дуже трудно і неприємно перекладати!) і робота зайняла тижнів три і розтяглась на 50 стор. великого формату, а ще посеред роботи я було трошки розкисла (не з причини роботи, а з іншої, більш натуральної і незмінної), то про-калатала скілька день, так і не мала охоти навіть листів писати. Скінчивши статтю, справила всякі посилки до біб -ліотек з замовленнями нових матеріалів до моєї статті in spe про поетесу Делле Граціє, поперечитувала всякі «за-леглості» (у мене за час наглого писання нагромадилось маса всякого матеріалу, що конче слід було перечитати), понаписувала деякі листи, та й досі ще пишу (зрештою, переписка.— се ж робота данаїд!). А се маю знов писати дещо до австрійських, земляцьких і німецьких журналів, так всякі замітки, та ще коли дасть біг вмоститись, то, може, й в італьянську пресу попаду. Тільки все це в границях 6-ти го[дин] в день, далебі! Далі писатиму менше, але мені важно «положити лапки» в ті журнали, куди мене просили або куди я сама впросилась. Чим більше поважних журналів стоятиме в моєму «формулярі» професіональному, тим легше буде мені надалі здобути собі повсякчас літературний зарібок (a propos, що з тими перекладами для фірми Малих?}, а я маю причини дедалі все більш ним інтересуватись, бо таки матеріальна незалежність єсть одна з поважних підвалин моральної незалежності. Та, крім сих матеріальних «видов», я маю ще й інші і через те «кладу лапки» не абикуди, а тільки на чисті місця, де мої лапки не тільки мені самій послужити мають. Воно таки погано, що укр[аїнський] літератор не може «в своїй хаті» ні шеляга заробити, і се справжній наш хрест — оте оббивання чужих порогів, ще ж слава богу, що я маю як перебирати та вибирати, а інші, то й в калюжу сідають, бо так мусять.

Мені досадно страх, що я все не скінчу своєї літньої роботи. Але я таки працюю і над нею, а се тепер, поки знов статтю до «М[ира] б[ожьего]» почну, може, таки викінчу її. •

Ти не бійся, що я перетомлюся. Я з норми не виходжу, та й лікар потачки