Леся Українка - Том 11

сить, треба спішитись. Позавчора в 3 г[одини] приїхала, сьогодні в 3 г[одини] виїжджаю. У Відні буду недовго, днів 2—3,— як покінчу справи, так і далі. Маю охоту до Праги, і дуже просять, але вже навряд. Будь здорова. Пиши.

Твоя Леся

228. ДО РОДИНИ КОСАЧІВ

2 листопада 1902 р. Сан-Ремо San Remo, villa Natalia,

Corso Cavallotti, 2.XI 1902

Любії мої!

Вчора ввечері (в 5 г[один]) приїхала я в С[ан-]Ремо, та вже не могла зараз написати, бо не випав час: поки роз-ложилась, повечеряла і т. і., то вже й спати схотілося з дороги. Та й тепер не писатиму довго, бо ще втома подорожня не минула. Хоч їхала я з чималими остановками, а все-таки поки людина не встановиться на стало, то щирого спокою немає. Як я писала зі Львова, так і виїхала, пробувши тільки один цілий день і дві ночі. Там було холодно і сніг ішов, отже, хотілося скоріш утікати, тим більше що справ не було багато. Бачила я там Богдана Комарова, що вже ходить до Львівського] університету],— постаршав і споважнів так, що я аж не пізнала його. У Відні я жила у брата і братової Кобилянської. Пробула аж чотири дні, бо перший день через втому нікуди не ходила і півдня проспала (дуже тепер тісно в австрійських вагонах, так що спати зовсім неможливо), другого дня була неділя, отже, скрізь все було зачинене, навіть до Nothnagel’a 240 я даром проходилась. В понеділок записалась у Noth[nagel’a], але у чергу не попала, а попала тільки в середу. Nothnagel мені сказав, що я ще не зовсім видужала від катару і що добре роблю, їдучи в S[an]Piemo, бо все одно, певне, прийшлось би зимою виїхати, приписав мені tiocol241 і другі ліки (що звичайне при слабостях в легких приписуються), розказав, де я можу гуляти в S[an]Remo (якраз там, де я живу, на східнім березі), а де ні, і дав записку до мого лікаря з якимись

настав леннями. Отож віденське світило дивиться на мене трохи менш оптимістично (хоч і каже, що я таки можу радикально поправитись), ніж швейцарські. Хто зна, котре 8 них має рацію, а може і всі, бо, може ж, я при виїзді звідси літом була в ліпшому стані, ніж тепер, після дощового, холодного літа і осені та після нервової втоми, на яку ми всі маємо чимале право сього року... Все-таки і Nothfnagel] каже, що стан мого здоров’я нічого собі (passable), тільки що на його ще не можна зовсім впевнятись, а треба таки ще стерегтись.

Справила я у Відні і всі літературні справи, записалась в бібліотеку (будуть сюди посилати книжки за

2 Gfulden’a]1 в місяць з пересилкою на мій щот), запевнила собі посилку безплатну газети «Zeit» 2 (куди мене запрошено співробітницею), була у писательки Delle Grazie 3, ну, словом, все, що треба, справила. Та ще і в Burgthe-atr’i4 на найновішій п’єсі була (буду про неї писати, то слід було піти). В середу рано виїхала з Відня. У Венеції на сей раз не спинялась (проїхала повз неї вночі), в Мілані спинилась на 5 год[ин] (від поїзда до п[оїзда]), щоб записатись в бібліотеці італьянській, і вже нігде там не бігала, нічого не оглядала, бо я вже й так там двічі булаг та й цікавостей там мало. В Генуї переночувала, щоб не в’явитись до Садовських серед ночі та не збивати тривоги, а виїхала вдень і отож у 5 г[одип] вечора була тут. Тут літо ще куди не скінчилось і всі мешканці villa Natalia возяться в саду, копають, садять, поливають. Путя збирається сьогодні купатись в морі, бо гаряче ( + 25°), всі ходять в батистових блузках і солом’яних шляпах. Після віденської мокрості і туману се вдвоє приємно. Взагалі проти Австрії мені Італія, а надто Сан-Ремо, здається «дома»: тут і тепліше, і привітніше і природа, і люди. Всі мене прийняли як рідну. Хата у мене та сама, що й торік, і все по-торішньому.

Всі вам кланяються. Кінчаю, пора. Цілую міцно, міцно всіх!

Леся

Як мається Оксана? Напишіть скоріше.

1 Гульдени (нім.) — Ред.

2 «Час» (нім.).— Ред.

8 Делле Граціє (італ.) — Ред.

4 Міськім театрі (нім.) — Ред.

4 листопада 1902 р. Сан-Ремо San Remo, villa Natalia,

Corso Cavallotti, 4.XI 1902

Лілеєнько моя!

Обіцяла я тобі одкритки з дороги посилати, але й того не дотримала. З моєю розтріпаністю то не завжди можна пам’ятати, щоб у свій час купити, написати і відправити одкритку. Розтріпаності помагало ще й те, що страх я була заклопотана увесь час (в дорозі я пробула більш тижня), хотілось як можна скоріше покінчити справи, щоб вибратись з австрійської мокрості, снігодощу і туману. У Львові було холодно, та хоч ясно, там я пробула всього один цілий день (а то ще вечір по приїзді і ранок перед виїздом), там справилась хутко, бо там все близько, при купі. Жила у діда,— він досі не може помиритись, що ти йе хотіла спинитись у нього, як приїздила. Я надіюсь перетягти знов на його сторону дядину, а то добрі приятелі таки чимало попсували їх відносини. Я ж думаю, що нам у львівські сварки нема рації встрявати, бо то здебільшого навіть не принципіальні, так собі «бабські» сперечки. Я трималась «межипартійного» станови-ська, через те всіх бачила і з усіма говорила. Гриць тобі кланявся. Він славний хлопець, і з ним добре мати до діла. Кланявся теж Богдан,— він ще трошки depayse 1 у Львові і при його тихості, певне, ще не хутко попаде в триб життя, але так на вид виріс (не стільки виріс, скільки обріс), що я його таки зовсім не пізнала, зустрівшись. Все-таки не жалує, що подався у Львів. Казав він (та й Люб[ов] Бол[еславівна] мені до Відня писала), що Марга-рита вже одужала (без операції), тільки анемія і нерви дуже її діймають; у Віри вже є другий син. Зрештою, ти про них, певне, знаєш.

У Відні я пробула 4 дні (жила у брата Кобилянської),

бо мала багато справ. Познайомилась де з ким з віденських літератів; попала між співробітники газети «Zeit»; була в театрі на новій п’єсі з