Жан-Мішель Генасія - Клуб невиправних оптимістів

— А що, як вона зануда? І ти шкодуватимеш про зустріч із нею, — підсумував Павло.

Раптом мене пожалів Лоньон, якого ми не бачили цілу вічність.

— Серед нас безліч чоловіків, яких жінки бачать як на долоні. Не зневірюйся.

— Дякую, мосьє Лоньон.

— Я скажу тобі одне, мій хлопчику: жінка, що читає на ходу, видається мені підозрілою.

Вони сперечалися, чи я тупий, нездара, боягуз, а може, це результат моєї недосвідченості. Вирок я прочитав на їхніх обличчях. У співчутливих посмішках. У незвичній люб’язності. У манері поплескувати мене по плечу, щоб підбадьорити.

— Чи можу я спитати вас про дещо інше?

— Звісно, Мішелю. Ми тут, щоб тобі допомогти.

— Хто ви за знаком зодіаку?

Усі хутко розділилися на два табори — хто б сумнівався! Ті, хто вірили, бодай трохи, і решта, хто мав перших за кретинів. Важко було сформувати якусь думку. Але, попри щоразу нові антагонізми, три позиції таки проглядалися. Кожен знав свій знак, навіть ті, хто вважав це нісенітницею. Також могли назвати знаки своїх близьких і ключові характеристики цих знаків. Ніхто з противників не зміг пояснити, чому читає свій гороскоп у газеті, коли на нього натрапляє. Відповідь «через цікавість» зчиняла сміх серед прихильників гороскопу.

— Я не зважаю на оголошення про нерухомість чи курс біржі. Мені не цікаво. Отож дозволю собі спитати, чому ж ти гаєш час на читання, як ти це називаєш «нісенітниць», — зауважив Козеріг Імре Тільцю Володимиру — затятому скептику.

І третя позиція: гороскоп породжував невпинні дебати, які перескакували з нелогічного на суперечливе.

— Розумієте, — пояснив Леонід, Стрілець-скептик. — Мілена була Тільцем з асцендентом у Раці. Тому в нас і не склалося.

— Хоча астрологія пішла від грецького «astron», що означає «зірка», і «logos», що означає «наука», все одно всі, хто вірить у цю дурню, праві придурки, а решта справжні соціалісти! — стверджував Грегоріос рішучим тоном.

З десяток хутко заперечили:

— Отакої, я не згоден!

Я втік від того ґвалту. Не розумію, звідки в них стільки енергії й сили невтомно відвойовувати останнє слово. Немовби від того залежало їхнє життя. Вони мене втомлювали. Я пішов, забравши із собою всі сумніви й вагання. Вірогідність перестріти її знову зводилася до нуля. Можливо, вона в Парижі проїздом, і мені не зостається й тіні шансу на зустріч. Я підвів голову. Місяць з мене збиткувався. Очевидно, що все вже написано, ми йдемо нескінченним тунелем нашого прокляття. Мене задавила непосильна ноша мого фатуму.

5

Кажуть, друзі пізнаються в біді. Справу зроблено. У «Бальто» чхали на мене, лише нареготалися вдосталь. За винятком Грегоріоса, обділеного почуттям гумору. Я заходився розплутувати приписи долі.

— Чому в усіх грецьких історій кривавий фінал? — поцікавився я. — Чи могли Орест або Едіп втекти від своєї долі? Чи був у них шанс викрутитися?

— Безглузде запитання. Пригадай, у грецьких трагедіях боги безсилі і не можуть змінити людську долю. Нікому не уникнути свого жеребу: ні богам, ні людям. Кінець відомий від самого початку. Ніякої загадки чи підозри. Якщо герої не вмирають, то вже не трагедія. Якби Клітемнестра пробачила Агамемнона, якби Орест не занапастив матір, якби ж вони простили одне одного, то це була б історія про християнську спокуту. Якби Фрейд народився раніше, Едіп спокійнісінько б насолоджувався спочинком. Він би сказав: «Це через моїх матір і батька». Але в нього не було такого психоаналітика, тому він виколов собі очі. Епікаста так само нічого не знала про психоаналіз і повісилась.

— Ти ж не віриш гороскопам, але кажеш, що все визначено заздалегідь?

— Гороскоп — фокус для легковірних. У нас надто вузьке поле для маневру. Наша доля обумовлена соціальним середовищем та інтелектуальними можливостями. Я марную своє життя на підтвердження того, що більшість тупаків неможливо чогось навчити. Долю не перепишеш.

Єдиний, хто мені допоміг, — це Саша. Він зрозумів, наскільки це мені важливо, і поставився до цього як до власної проблеми.

— Почнемо все з початку, Мішелю. Якщо ми не знайшли виходу, отже, неправильно визначили проблему. Відкиньмо емоції. Уявімо на вашому місці поліціянта, який шукає цю молоду дівчину. У його розпорядженні незначні об’єктивні деталі. Факти і лише факти. Ніяких суджень, ніяких думок, ніяких уявлень. На кожне запитання може бути тільки одна відповідь: «так» чи «ні».

— Як скажете.

— Нам відомо, що їй подобається американська література, вона читає «Ранок магів» і вірить гороскопам.

— Ніяких припущень… Так.

— Ви розмовляли цілу годину: про що?

— Я нічого не пам’ятаю. Пригадую мить, коли ми сміялись.

— Ви сміялися разом чи це ви її розсмішили?

Я безпорадно знизав плечима.

— Не уявляю, що я такого кумедного наговорив.

Він замислився із заплющеними очима.

— Ось вам мій висновок. У вас є шанс її зустріти. Молода дівчина, яка читає на вулиці Ульм, — це вже незвично. Вона школярка. Мешкає в цьому кварталі. Не читають, ідучи невідомою місцевістю. Існує неабияка ймовірність одного дня її зустріти. В ідеалі варто залишатися в стратегічній точці: на розі вулиці Суффло та бульвару Сен-Мішель, — нікуди не відходити, і вдень і вночі. Рано чи пізно, вона пройде повз. На превеликий жаль, неможливо перебувати там невідступно. За вашим описом, вона не кокетка, отже, не вчащає до модних бутиків чи перукарських салонів: обшукайте книгарні, гуляйте околицями Сорбонни та на майдані Контрескарп.

Саша поліпшив мені настрій. Я взявся до пошуків. Усюди, де тільки міг. Чатував біля виходів із місцевих ліцеїв і колежів. Тинявся бульваром Сен-Мішель, довколишніми вуличками, численними кав’ярнями, бістро та брасеріями кварталу. Заглядав до магазинів, книгарень, музичних кіосків, бував у садах, сидів на вуличних лавочках. Марно. Я відзвітував Саші про мої даремні поневіряння. Він підбадьорив мене і сказав:

— Ніхто не обіцяв вам швидкого результату. Якщо відступите, назавжди втратите шанс її побачити. Маю одну ідею, може навіть дієвішу. Якщо не знаходиш дороги — ідеш манівцями.

— Мені шкода, Сашо. Я щось не второпаю.

— Проблема завжди має вхід і вихід. Можна почати з початку, а можна з кінця. Ми виходили з аксіоми, що ви маєте її знайти. Але ніколи не розглядали іншу гіпотезу.

— Яку ж?

— Вона також вас розшукує. Вона зустріла єдиного паризького безумця, що читає на ходу. І ви її розвеселили. Мені б на її місці захотілося вас знову побачити. У такому разі, як вона вчинить? Та як і ми. Прагнучи вас знайти, відштовхуватиметься від незначних деталей. Можливо, якщо вдасться об’єднати два пошуки, діло зрушиться.

Я був вражений його неочікуваною люб’язністю і оцінив, якого друга знайшов: здатного перейнятися моєю проблемою, наче власною.

— Їй відомо, що