Олена Домова - Чужа секретарка, Олена Домова

В коридорі весело цвірінькали жінки, очікуючи, коли під'їде ліфт. Робочий день завершився і співробітникам кортіло якнайшвидше покинути стіни рідної компанії у цей вечір п'ятниці. 

Катя почувалася ні в сих ні в тих. За більш як два тижні роботи дівчина так і не встигла ні з ким познайомитися та затоваришувати. Весь час проходив в такій напруженій праці, що навіть обідати доводилося на робочому місці.

Але сьогодні випав шанс. Невеличка компанія менеджерок з продажу весело запропонували зайти з ними до найближчої кав'ярні "відновити цукор в крові". Поки йшли вони раз-у-раз запитували, як їй працюється з вовчицею та як та ще не з'їла тендітну на вигляд дівчину. Катя щиро відповідала, що Юлія Володимирівна хоч і сувора, але працювати з нею цілком прийнятно.

Обіцяна кав'ярня виявилася баром, але дівчина була не проти випити келих вина після важкого дня. Тим паче, що компанія дівчат виявилася весела та дружня. А розмови дуже швидко змістилися від роботи до більш загальних тем. Наприклад, до прикрас.

Одна з жінок, Поліна, жалілася, що коханець подарував їй на день народження дуже красивий комплект з сережок та кольє, але носити його не було куди.

- Для роботи він занадто яскравий, а до клубу страшно одягати, раптом хтось поцупити вирішить. Доведеться чекати корпоративу, щоб вигуляти обнову, - задумливо завершила вона.

- Невже він тебе нікуди не запрошує. До ресторану, наприклад? - поцікавилася простенька на вигляд, але говірка Аня.

- Ой, він не з тих, хто переймається такими речами, - замість Поліни відповіла Олена - найстарша з менеджерок.

- Але ж він з грошима та й з Поліною вже більш як півроку зустрічається. Невже за цей час жодного разу нікуди не запросив? - дивувалася Аня.

- Ну чому ж не запросив? - образилася Поліна. - Ми весь час кудись ходимо. Тільки нещодавно роботи навалило, що він з офісу майже не вилазить. Щось у нього там з кадрами...

- Так переходь до нього у відділ. Буде сімейний підряд!

- О, про вовка промовка, - зітхнула Олена. Катя зрозуміла, що хлопець співробітниці їй не подобався, і за мить вона цілковито розділяла її думку.

Подивившись у бік, куди кивнула Олена, вона побачила Геннадія Анатолійовича. Він був в компанії невисокого русявого хлопця, який наче був тінню свого товариша.

Катрусі закортіло негайно кудись щезнути, але не вийшло. Їхнє товариство чоловіки помітили майже одразу і тепер сунули прямо до них.

- Доброго вечора, панянки! - розплився в усмішці Геннадій, оглядаючи жінок.

Катя намагалася не дивитися на нього, тому зустрілася поглядом з його супутником. Цей хлопець не всміхався, здавалося, він ніяковіє, але помітивши увагу Каті, коротко кивнув. Дівчина трохи схилила голову у відповідь.

- Стефко, а чом би нам не пригостити дівчат? - Гена відвернув друга від столика й потяг до бару.

- Вона тебе уникає, - констатував Степан, коли вони трохи відійшли.

- Ти зрозумів, що це вона? - здивувався Гена, бо він не хотів афішувати свою зацікавленість білявкою.

- Ще б пак. Твій опис і твої дії мені про все розказали. Збиралися ж двох посидіти, вряди-годи без жінок. А ти до неї побіг, навіть не помітивши, що вона за одним столом з Поліною, - на останніх словах, Степан не втримав усмішки, хоч і було йому зовсім не весело.

- Хтозна що тепер робити, - не став заперечувати своєї хиби Геннадій і зробив замовлення бармену.

- Я раджу принести їм напої та злиняти, - гнув свою лінію друг. - Нащо їй бачити, як на тобі висне інша жінка?

- Дух суперництва може підбурити її до дій, - Гена досі тішив себе надією, що Катя раніше просто надто сильно зніяковіла, а насправді була зовсім не проти познайомитися з ним ближче. Але був нюанс... - Тільки якщо ти не пускатимеш їй бісики.

- Я? - щиро здивувався і злякався Степан. Схоже в друга конкретно підтік дах на фоні хіті до білявки.

- Авжеж. Гадаєш, я не бачив, як вона тобі посміхнулася?

- В тебе дах зносить, брате? Вона просто кивнула.

- Тобі! - з натиском уточнив Гена.

- Вона просто на тебе дивитися не хотіла, - спробував достукатися до здорового глузду друга, але так і не побачивши в очах розуміння, спалахнув. - Але якщо ти такий впертюх, що не розумієш цього, хай так, я піду!

Степан розвернувся на підборах та пішов геть. Гена спершу хотів його зупинити, але передумав. Вмовляти друга не було часу, дівчина чекає. Він забрав замовлення та поспішив за столик.

- Вас наче більше було? - розгублено озирнувся, але білявки не було й сліду.

- А, Катя? Вона вже пішла, - відповіла Поліна, забираючи з підносу коктейль. - Вона з самого початку не збиралася довго сидіти. Дуже втомилася. А де Стефко?

Зегер рипнув зубами, поставив піднос та кинувся в бік виходу. Білявка стояла біля входу, тримаючи в руці телефон, Степана видно не було.

Схоже, підозра, що шпилькою ткнула його в серце була безпідставною. Але дівчина його насправді уникала. Хоч як Гена був переконаний у власній неперевершеності та викинути з голови промах, за який так і не вибачився, не міг. Тим паче, що ставлення красуні з кожною їхньою зустріччю ставало все гірше.

Видихнувши, він підійшов до дівчини.

- Ви уникаєте мене, Катерино? - якомога м'якше промовив до неї.

- Це вас дивує? - відсахнулася білявка, але в очах не було переляку, тільки роздратування.

- Не дуже. Але ви навіть не дали мені можливості раніше... Власне, одразу тоді... я хотів вибачитися. Я не знаю, що на мене найшло, - власні заїкання роздратували чоловіка. Чому він поводиться як нерішучий підліток? Треба брати вола за роги. - Ні, власне, я знаю. Ти мені одразу сподобалася. Дуже. Я реально повірив, що наша зустріч - доля. Розумієш?

- Ні. Але вам варто припинити приймати те, що ви приймаєте.

- Я не з тих! - не одразу зрозумів кпин Геннадій. - Я серйозно. Пробач... - він зазирнув у вічі дівчини і зрозумів, що зарано перейшов на ти, - ...те. Пробачте мені за той необдуманий вчинок. Це не повториться. Ви вірите мені?