Ханна Еванс - Ти не мій брат, Ханна Еванс

Глава 11

Настя 

Виходжу на вулицю, вже темніє... Так довго, ще не затримувалась. Але ті факультативи, заберають весь мій час. Минаю університетські ворота та поспішаю у кафе, де на мене чекають друзі і цей "індик". Він чомусь почав мене ще більше дратувати.

Прийшла в університет у хорошому настрої. А пізніше, коли побачила його з Діаною, розізлилась і різко потягла Лінку за собою.

 - Ей, Натка, ти куди? Ти ж мені так і не розповіла, чим скінчився вчорашній вечір.

- Та тихіше ти, пізніше розкажу!

" Не знаю чому, але мені здалося, що ми якось порозумілися. А він вже "клеє" мою одногрупницю. Може, вони вже зустрічаються? Та не може бути, коли вони встигли? Мені то що?! "

З думок вириває, гучний свист.

 - Ей, кралю, куди направляємось?

" Що? Кралю?! "

Обертаюсь і бачу двох підлітків, які щось курять. Починаю йти швидше. Видно, що їх краще уникати. Навіщо мені проблеми? Хочу, як найшвидше дістатися до кафе. Але раптом чую, гучні кроки... Відчуваю, як мене хтось хапає і тягне вбік. Інший підходить спереду і єхидно посміхається. Від них відчувається нудотний запах, аж шлунок зводить.

 - Кралю, гроші маєш? Може поділишся з нами?

 - Слухайте, відстаньте від мене! У мене нема ні грошей, а ні бажання з вами розмовляти!

 - Ого, яка гонорова, тоді давай телефон!

Хочу вирватися, але мене хапає другий і тягнуть у бік. Стає образливо, гидко, злість охоплює в перемішок зі страхом.

" Все ж таки я одна, а їх двоє. "

Тут випалюю останнє, що спадає на думку. Надіючись, що мені дадуть спокій. 

 - Відпустіть, придурки! Мене тут друг чекає!

 А вони лише регочуть. 

 - Сьогодні ми будемо твоїми друзями.

В цей момент, мене ніби холодною водою обливають. Страх сковує, на очі навертаються сльози.

Раптом лунає звук гальмування шин. Вони обертаються і за їхніми спинами бачу знайомий мотоцикл. Чую голос, від якого стає приємно на душі. Напевне тому, що це мій шанс на порятунок.

 - Ей, шмаркачі! Відпустіть дівчину, а то я можу затормозити і на ваших кінцівках!

Вони замовкають. Один відпускає, а інший ще тримає. Тим часом, вириваюся і відпихаю його. Він зашпортується і падає, а інший тікає. Поки той повзає по землі, Артур злазить зі свого "залізного друга" і підходить до мене.

 - Ти в порядку, "втікачко"?

Я така рада його бачити, що більше не злюсь за це прізвисько. Лише з вдячністю киваю і шепочу.

 - Дякую...

Він мене обіймає, а я торопію на місці. Відчуваю сильне биття серця, яке аж вистрибує з грудей. Боюся, що його чує і Артур.

 - Злякалась? А ти смілива.

 - Та не те, щоб... Просто...

Він посміхається, по доброму. Мені стає якось тепло на душі. Швидко змінюю тему, щоб позбутися свої думок.

- Ну то що, поїхали до Арса та Лінки? Вони нас вже напевно чекають.

- Поїхали? Ти думаєш, я тебе підвезу?

 - Що? Я...

Замовкаю і червонію, Артур посміхається.

 - Давай вже, сідай, "біда на мою голову".

Швидко застрибую і беру шлем. Одразу наважуюся його обняти. Як раптом, по тілу ніби током пробиває, від чого різко відриваю руки. Мені здалося, що Артур теж щось відчув, бо його м'язи напружились.

" Хоча, можливо мені здалося... "

 - Дівчино, якщо ви хочете зрушити з місця, то доведеться мене обійняти.

А тоді тихіше.

 - Не бійся, Арсу не скажу.

 - Арсу? До чого, тут він? Хоча ти правий, краще не кажи.

Розумію, що він має рацію. Якби Арс нас зараз побачив, то замучив би своїми підколами. Тому слухаюсь і обіймаю Артура. Він повільно рушає з місця, а я насолоджуюсь моментом. Прижимаюсь до його теплого тіла і вдихаю знайомий деревний аромат. І ми, направляємось до друзів...

   Хто тут? Давайте трошки поспілкуємось... 

Як вам, такий розвиток подій? 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно