Ханна Еванс - Ти не мій брат, Ханна Еванс

Глава 12

Настя 

Заходимо з Артуром у кафе, але наших друзів нема.

 - Не розумію, де вони?

 - Зараз дізнаємось.

Артур підходить до офіціанта і про щось питає. А тоді йде до мене.

 - Вони тут були, але гучно про щось посперечалися. Вибігла спочатку дівчина, як стверджує офіціант, а потім за нею хлопець. Але для нас, він просив залишити столик.

 - Зрозуміло. Останнім часом, вони якісь дивні. Я їм зателефоную.

 - Не треба, вони самі розберуться.

 - Про що ти? У чому вони повинні розібратися?

 - А ти що, хіба не помітила?

 - Що я мала помітити?

 - Та вони, здається, закохані.

 - Як? Коли?

 - Ну, того я не знаю. Це ж ви друзі з дитинства.

 - Гаразд, пізніше з ними поговорю.

 - Слухай, давай вже поїмо, я такий голодний.

 - Без Лінки і Арса?

 - А ти що, їси тільки з ними?

 - Ні!

 Артур нахиляється і шепоче.

 - Тоді сідай, бо якщо будеш сперечатися, то я з'їм тебе!

 - Що?

 - Жартую, розслабся.

У мене нема можливості самій обідати у кафе. Зазвичай, ми з Лінкою платимо на половину. При тому, замовивши лише какао і пирожане. Сьогодні Арс збирався нас пригостити, а сам втік.

 - Артур...

 - "Втікачко", сідай. Я вже оплатив, а будеш сперечатися, підеш додому пішки. Можливо, ще зустрінеш своїх "друзів".

 - Ти знущаєшся? Пообіцяй, що сьогоднішній випадок, залишиться між нами.

 - Гаразд, але за однієї умови...

Дивиться мені у очі і хитро посміхається.

 - Що, умови? Якої?

 - Ти будеш винна мені, одне бажання.

 - Нізащо!

 - Інакше, я все розповім твоїм друзям.

 - Ти... Я думала, ми порозумілися.

Зриваюся і йду з кафе. Опиняюсь на вулиці. Вже дуже темно, страх пробирається під шкіру, але я йду далі. Раптом, мене хапає за руку Артур.

 - Ти куди? Тобі що, мало пригод на сьогодні?

 - Відпусти!

 - Не відпущу, поки не довезу додому!

 - А може, я не хочу з тобою їхати?! 

 - Тоді доведеться тебе змусити!

Він саджає мене на моцик. А потім, простягає шлем.

 - Одягай, не зли мене "втікачко"!

Більше з ним не сперичаюсь. Дійсно, пригод на сьогодні мені вистачає. Ми в тиші їдемо до мого будинку, а тоді я злажу.

 - Дякую тобі. Ти мене сьогодні врятував.

 - Одним дякую, не відбудешся. Виконаєш моє бажання і ми квити.

Артур рушає з місця, а я стою розгублена і зла.  

" Думала він змінився, але ні! Він все той же : наглий, самозакоханний "індик", який мене дратує ще більше... "

   Дорогі мої, як вам історія?

 Чекаю на ваші коментрі...

 Ваша Ханна Еванс❤️

  

 

 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно