Ханна Еванс - Ти не мій брат, Ханна Еванс

Епілог

Настя 

На наступний день кожен повернувся до колишнього життя. Я у клініку на практику, Артур поїхав у академію. Було важко жити за сотні кілометрів. Та як тільки з'являлася можливість, ми приїжджали один до одного і проводили незабутні дні. Після закінчення практики, Артур зробив мені пропозицію. До батьків так і не переїхали. Ми вже давно дорослі і самодостатні люди, які самі будують своє життя.

На відміну від батьків, нам не хотілося гучного весілля. Тому, лише розписались і посиділи у сімейному колі з рідними. На мені була коротка сукня, білосніжного кольору. У волоссі живі квіти, легкий макіяж і білі балетки. Артур був одягнений у білосніжну сорочку, темні брюки і чорні лакові туфлі. Волосся легко укладене та легка неголеність. Це мало схоже на колишнього Артура. Раніше він був, ще тим поганцем із зовсім іншим стилем у одязі. З гостей були лише батьки, друзі і мати Артура з його братиком. Так, Тамара їх познайомила і вони добре ладять. 

За короткий час, батьки почали просити онуків. Та ми ще не були готові. Тому, постійно жартуючи відмахувалися від їхніх прохань.

* * * * *

3 роки потому...

 - Анастасія Олександрівна, до вас відвідувач.

 - Впустіть.

Сиджу у своєму кабінеті за робочим столом. До мене заходить мама з хлопчиком двох рочків.

 - Добрий день, лікарю.

 - Добрий, слухаю вас.

У малого температура 38 і кашель. Я хвилююсь, раптом запалення?

Схвильовано торочить його мама.

 - Не хвилюйтесь, я зараз обстежу вашого малюка.

Після огляду, кажу до матері.

 - Це звичайна застуда. Зараз випишу вам ліки і все мине. Правда малюк? Тримай вітамінку.

Хлопчик якось здивовано дивиться і не наважується взяти подарунок. Опускають біля нього і продовжую.

 - Це за те, що ти такий сміливий хлопчик.

Малюк бере вітамінку і задоволено хлопає в долоньки. Його мама нарешті видихає і усміхається.

Після того, як останні пацієнти йдуть, падаю втомлено на крісло та задоволено посміхаюсь. Адже завжди мріяла бути лікарем та лікувати дітей. Після закінчення інтернатури, працюю дитячим педіатром. Артур, закінчивши академію і практику, подався в асистенти відомого хірурга. Тепер він вже сам проводить операції.

Чую звук вхідного сповіщення. 

" Кохана, ти закінчила? Виходь, я чекаю у дворі... "

Забувши про втому, вибігаю у двір і завмераю на місці. Бачу давню картину... 

Артур стоїть у шкіряній куртці з букетом білих троянд, спершись на спортивний мотоцикл.

Підбігаю до свого чоловіка і цілую легко у щоку. На що, він хапає мене за талію однією рукою, так як в іншій тримає квіти і цілує ніжно у губи.

 - Артур, ти що робиш?

 - А що?

 - Нас колеги побачать, якось незручно перед ними.

Він хитро усміхається. Я тим часом обертаюсь і бачу, як молоді медсестрички за нами спостерігають.

Артур завжди був таким сміливим, зухвалим, непередбачуваним.

Беру букет обома руками, він величезний. Вдихай аромат свіжих троянд і розумію, яка я щаслива. Артур поруч, він мій чоловік, моє все...

Посміхаюсь до нього і запитую.

 - Коханий, тобі Арс нічого не казав?

 - Ні, а що?

 - Лінка знову вагітна.

 - Жартуєш?

 - Хіба з таким жартують?

Помічаю крихту суму в очах Артура.

 - Коханий, щось не так?

Він бере ніжно рукою моє обличчя, гладить великим пальцем і продовжує.

- Все гаразд, кохана. Просто інколи, я, якось по - доброму заздрю Арсу та Аліні. Вони такі хороші батьки, Арс так захоплюється сином, дбає про нього. Можливо і нам...

 - Ти серйозно? Але ж Артур...

Хочу трохи подразнити його.

 - Тобто? Ти не хочеш?

Не можу більше втриматись і усміхаюсь. Артур не розуміючи, дивиться на мене.

 - Навіть якби ти мені і не казав цих слів. Всеодно вже нічого змінити не можна.

 - Ти... Про що?

Хвилюючись питає він.

 - Про те, що я вагітна.

Артур секунди дві стоїть, а тоді хапає мене на руки і кружляє в повітрі. Від несподіванки, скрикую.

- Коханий, припини!

Сваруся на нього, він швидко мене опускає. Помічаю знову, як медсестрички дивляться на нас. Тільки тепер вже з посмішками і захватом. 

 - Кохана, щось не так? Тебе не можна кружляти? Голова закрутилася? Малюк...

Артур обережно кладе руку мені на живіт.

 - З нашою донечкою, все гаразд?

 - Коханий, все нормально, правда. Але звідки ти знаєш, що це дівчинка? Можливо у нас буде хлопчик?

 - Можливо, але другим. Першою точно буде донечка!

Далі Артур не дає нічого сказати. Адже ніжно цілує мої губи, тільки більш вимогливіше. І я знову "тану" від його дій.

 - Коханий?

 - А?

Стоїмо обіймаючись.

- Ти пам'ятаєш про бажання, яке я тобі винна?

- Ти серйозно?

- Ти ж тоді, так і не видав мого секрету. 

Хитро посміхаюсь у обіймах коханого чоловіка. Артур тихіше шепоче на вухо, від чого "тілом мурахи біжать".

 - І що, моя кохана "втікачка", пропонує?

 - "Втікачка"? Знову колишнє прізвисько?

 - Так, адже ти ніколи не припиняєш мене дивувати, кохана. То що, моя "втікачка" виконає будь - яке бажання?

 - Так.

Киваю головою. 

 - Тоді, я сьогодні вдвічі щасливіший.

 - То поїхали?

 - Поїхали, моя "втікачко"...

Дорогі мої, ось і підійшла до закінчення історія кохання Насті та Артура...

 Але це, ще не все... Як і обіцяла, для вас маленький подарунок... 

Хто забув з чого усе починалось... Можете згадати їхню історію у відео в блозі...

Дякую усім за підтримку і приємні коментарі❤️ Тільки ваша, Ханна Еванс...

 Приємного читання і перегляду... Скоро зустрінемося...

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍

Кінець

З цією книгою читають Молодіжна проза 405707 Змушу бути моєю Мілана Кім 1268741 Короткий любовний роман 410825 Моя хороша дівчинка Ліля Ваніль 1611420 Романтична еротика 410969 Невинна для мажора Ольга Суниця 681644 Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно