Ханна Еванс - Ти не мій брат, Ханна Еванс

Глава 10

Артур

Заходжу в аудиторію і Діана за мною. Хапає мене за руку і притискається. 

 - Артурчику, дякую що підвіз.

Хлопає своїми накладними віями, ніби мені є до цього діло. І ще, щось там каже, але я бачу лише очі "втікачки". Той світло - карий погляд, який впивається у мене. Я теж не можу відірватися від неї. В цю мить, навіть повітря стає "наелектризованим" між нами. З такого стану, вириває голос Арса. 

 - Ей, Артур! Падай, ти чого застиг? 

Відмираю і розумію, що стою посеред аудиторії. Тому швидко сідаю біля Арса.

 - Я щось пропустив?

 - Що? Ти про що?

 - В аудиторії ледь вікна не лопнули, через напругу між вами!

 - Ха - ха, тобі здалося...

 - Ну - ну, побачимо...

 - Ти краще скажи, де ти вчора пропав?

 - Та таке, одній малій знадобилася моя допомога і я...

 - Все, все досить! Давай без подробиць, про своє бурхливе життя.

Ми розсміялися. Тут обертається "втікачка". На мене не дивиться, а простягає Арсу якусь флешку.

 - Дякую красуне, з мене вечеря у нашій кафешці.

У неї на обличчі з'являється посмішка, така щира і справжня, без фальші.

" Це що, на людей так діє проста вечеря в кафешці? Не в елітному ресторанчику, а в кафешці? "

Далі Арс не зупиняється.

 - Слухайте, а давайте сьогодні всі разом зберемося? Ти з "колючкою" і ми з Артуром?

Бачу, як подруга "втікачки", спопеляє Арса поглядом.

 - Я мав на увазі, Лінкою.

 Після чого, підморгує їй.

 - Арс, ну ти, як завжди. Але у мене ще два факультативи сьогодні, тому наврядчи.

 - Та нічого, у мене теж тренування. Давайте після того, як всі звільняться. Все одно кафе працює до дев'яти.

Я навіть не сумніваюся у її відповіді. Але вона мене знову дивує.

 - Гаразд. Зідзвонимось, так Лінка?

На що, Аліна каже інше.

 - От тільки, щоб нашого білявого, знову фанатки не забрали. Бо хто ж, за вечерю платитиме?

 - Це говорить "колючка", яка своїх фанатів і на метр не підпускає?

Відповідає їй Арс.

Аліна обертається, щоб ще щось "приємне" сказати. Але "втікачка" їх перебиває.

 - Ну все, досить! А то я точно, нікуди не піду.

 - Добре, якщо "колючка" більше не буде випускати свої голочки, то я мовчу.

 - Пфф.

Обурюється Аліна і бурмоче щось собі під ніс. Після їхнього діалогу, стало зрозуміло, що між ними дивні відносини.

" Це така дружба? Або щось інше... "

Далі сиджу і посміхаюся, в очікуванні сьогоднішнього вечора.

" Цікаво, чому вона погодилась? Ну побачимо, що ж буде далі... "

Після занять, виходжу з універу. П'ятниця завжди найважчий день, ще й тренер помітив мої "незвичні" здібності по футболу. І змусив записатись до команди. Тому ганяв нас з Арсем й іншими хлопцями, ще дві години. Мій новий друг злиняв швидше, щоб замовити нам столик. На дворі вже сутеніє...

" Цікаво, "втікачка" вже на місці? Хоча, яке мені до цього діло? Все одно тут знайомих більше нема, з кимось же потрібно проводити час. "

З цією думкою залажу на моцик і рушаю з місця. Але мою увагу, привертає знайомий голос.

 - Відпустіть, придурки! Мене тут друг чекає! 

Зупиняюсь і бачу, як двоє підлітків тягнуть "втікачку" до закинутого спортивного майданчика. Швидко розвертаюсь і зупиняюсь прямо за їхніми спинами, гучно затормозивши...

   Чекаю на ваші коментарі) Ваша Ханна Еванс...

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно