Владі Вал - Академія на пагорбі: Едельвейс. Частина 1, Владі Вал

За всі декорації та програму відповідали некроманти. Повітряники взяли на себе фуршет і напої. Лише одна дівчина напросилася допомагати некромантам - та сама блондинка. Її блакитні очі блищали від азарту.

Кірон її знав.

Сіка була однією з дівчат групи підтримки — невгамовна, енергійна, завжди в центрі подій. Вона прагнула брати участь у всьому, залишати свій слід, і її ентузіазму вистачало б на цілу команду. Більшість повітряників просто приймали рішення як даність, мовчки погоджуючись.

Едельвейс поводилася так само.

Його погляд ковзнув до її обличчя. Кірон відчув знайоме роздратування. Йому не подобалося, що вона була для нього загадкою.

Чому вона така тиха?

Її голос, спокійний і врівноважений, звучав напрочуд впевнено. Але тут вона мовчала, не висловлювала жодної думки.

Її авторитет настільки великий, що всі беззаперечно йдуть за нею? Чи, може, їй усе це просто не цікаво, і вона не хоче втручатися? Але навіщо тоді було ставати старостою?

Останні кілька днів він майже не бачив Софі. Вони лише зрідка перетиналися в коридорах, але вона швидко відводила погляд і йшла геть. Некромант навіть почав думати, що вона його уникає.

Та всі сумніви розвіялися ввечері, коли вона несподівано прийшла до нього в кімнату.

Кірон спокійно випровадив Сайлоса, очікуючи на звичну близькість. Але замість поцілунків і ласки його чекало зовсім інше.

-Кірон, на потрібно розійтися! – випалила вона.

Він застиг.

-Не зрозумів.- лише зміг вимовити він. Його мозок наче відмовлявся сприймати почуте.

-Нам потрібно розійтися! - повторила Софі, беручи його руки у свої. - Але не переймайся, ми можемо продовжувати бачитися... таємно.

Кірон кліпнув.

Це що, жарт?

Він не встигав за її логікою.

-Поясни, - холодно вимовив він, намагаючись стримати ту темну хвилю, що вже здіймалася всередині нього.

Софі подивилася на нього з ніжністю.

- Лапуля, до випуску залишилося менше двох років. Безпечне життя під заступництвом академії скінчиться. А що далі? Ти почнеш службу, бігаючи на побігеньках, отримуючи жалюгідні копійки, яких навіть на одного не вистачить. Я не хочу все життя сидіти над артефактами, щоб утримувати нас обох, поки тебе хтось просуне по службі!

Її голос звучав розсудливо, навіть лагідно.

- Ти сильний некромант, але за межами академії ти - ніхто, Кірон. Як і я.

В її очах була надія, що він зрозуміє.

Що погодиться.

Але Кірон відчував лише розчарування.

-Не розумію! – процідив Кіром, стримуючи некротику всередині, що не терпіла зради. - Ти завжди казала, що віриш у мене, - тихо промовив він.

- Я тебе кохаю! - Софі гаряче вдивлялася в нього. - Але я не бачу з тобою майбутнього, яке мені потрібно. Ми розійдемося для всіх, я знайду аристократа, що забезпечить мені безбідне життя, а з тобою... ми можемо зустрічатися таємно.

У грудях щось стиснулося. Неприємно. Повільно, немов обпікаючись, Кірон вирвав руки з її хватки.

- Ти не кохаєш мене, - видихнув він.

- Лапуля...

Вона спробувала знову торкнутися його, але він відступив назад. Відчужено, наче між ними тепер пролягла прірва.

- Чому я раніше не бачив, яка ти насправді? - голос його був тихий, майже байдужий.

Софі застигла.

- Забирайся.

Вона повільно піднялася.

- Ха! - її губи скривилися в усмішці, сповненій гніву й гордості. - Я пропонувала розійтися мирно, але тепер... навіть якщо ти будеш благати мене на колінах, я ніколи не прийму тебе назад!

Вона гордо розвернулася й вийшла, грюкнувши дверима.

А Кірон так і залишився стояти. В його голові тихо дзвеніла порожнеча. Його майбутнє, яке він будував у своїх думках... руйнувалося.

І вперше за довгий час він відчув, що все, що він мав, знову вислизає крізь пальці.