Владі Вал - Академія на пагорбі: Едельвейс. Частина 1, Владі Вал

Закрита магічна академія - світ, де талант визначає майбутнє. Кірон - некромант, зірка спорту, староста факультету й той, ким захоплюються. Едельвейс - найкраща на своєму факультеті, звикла зосереджуватися на навчанні й тримати все під контролем. Їхні шляхи перетинаються, коли вона стає менеджером його команди. Недовіра поступається місцем цікавості, а згодом - чомусь глибшому. Але є таємниці, які краще не розкривати. Він - як алхімія протиріч: холодний некромант із гарячим серцем. Едельвейс, навпаки, - вітер, що боїться зірватися в бурю, але так хоче свободи.

Пролог

В імперії є лише одна академія для магів, відома і аристократам, і жителям трущоб. Це єдина академія, куди можуть потрапити чада, які виросли з золотою ложкою в роті, так і сироти, які не цураються найчорнішої роботи заради виживання. З кожним роком про цю академію шириться все більше чуток. Але є три незмінні істини про неї:

Перша: якщо ти потрапив на території академії, ти залишиш її лише через п’ять років – як сильний маг.

Друга: якщо не протримаєшся п’ять років, тебе виключать, і ти втратиш свою магію.

Третя: у стінах академії не існує поняття «нормальності», адже всі там трохи божевільні – від магістрів до адептів.

Знаючи ці три істини, до Академії на пагорбі потрапила Едельвейс.

Вона була старшою дочкою графа Чорних Боліт. Окрім неї, в сім’ї було ще двоє доньок, але жодного сина. Імена їм обирала мати - квіткова фея. Вона дотримувалась традиції свого народу і назвала дочок на честь квітів: Едельвейс, Нарцису, та молодшу Мімозу. Усі вони були благословенні Королевою Фей, та феями не стали.

В очах рідних матері вони були напівкровками, а в очах їх світу - леді, доля яких була визначена ще з народження. Старша мала успадкувати титул і землі, бо у графа не було сина, а молодший брат графа відмовився від непотрібних йому обов’язків. Нарциса, середня дочка, мала вступити на службу імперії, здобути освіту та принести користь імперії. Молодша ж мала вийти заміж і зміцнити рід вигідним союзом.

Але все пішло не за традиціями аристократичних сімей.

Едельвейс під час свого дебюту в шістнадцять років закохалась. Перше кохання завжди таке - затуманіє розум, відключає будь-який натяк на раціональність. До цього моменту вона була готова прийняти на себе роль спадкоємиці та старанно готувалась до цього.  Вона мала для цього все: силу волі, незалежність, тверезий розрахунок.

Але варто було їй закохатися - і почуття повністю нею заволоділи.

Джерелом її захоплення став на два роки старший аристократ - спадкоємець маркіза Яблуневих садів. Високий, миловидний блондин, якого відносили до найвродливіших представників аристократів. Вісімнадцятирічний син маркіза запросив юну графиню на танець, і після цього вона стала бранкою його червоних очей. Едельвейс закохалась в його зовнішність, бо коротка світська бесіда нічого не могла сказати ні про його характер, ні про його натуру, ні про його принципи, ні про його норов.

Її незалежність зіграла з нею злий жарт над нею. Якби вона поділилась своїми почуттями з матір’ю, та пояснила б, що феї за своєю природою одержимі й запальні. Якщо вони примітили щось прекрасне, то не заспокояться, доки не отримують його. Але щойно отримують - втрачають інтерес. Це особливо виражено в період пубертату. Саме тому юних фей не випускають за межі рідного королівства, щоб вони не наробили лиха.

Едельвейс і її сестер виховували за законами Імперії, а не королівства фей. Вони були людьми з магічним резервом, а не феями.

Не знаючи істинної природи своїх поривів, Едельвейс зациклилась на своїх почуттях. У неї була одна мета - його очі, що сяяли наче рубіни. Бажання втонути в них захопило її повністю.

Можливо, якби під час сезону його батько не потрапив у немилість, а Джаскліва  не відправили в покарання до Академії на пагорбі, Едельвейс зрозуміла б, що її пристрасть викликана зовсім не коханням, а жаданням до прекрасного. Можливо, вона помітила б, що після дебюту її резерв втратив будь-які межі, а погода змінювалась відповідно до її настрою.

Але вона нічого не помічала. Вона замкнулась в сімейному особняку і останнє, що її хвилювало, це навколишній світ. Едельвейс не могла бачитися з її обранцем через  дурні правила академії, але ніщо не заважало їм листуватися.

Так вони стали друзями по листах.

Два роки вона була повністю схиблена на цьому. Коли на її перший лист прийшла відповідь, у якій Джасклів скаржився на тяжкі завдання, брак часу та безглуздість академії, юна спадкоємиця запропонувала свою допомогу. Хоч вона була молодша за нього, інтелектом її не обділили. Тому найчастіше він надсилав їй завдання, а вона витрачала весь свій час на їх розв’язання.

Так шістнадцятирічна Едельвейс стала затворницею. За два роки їй жодного разу не спало на думку, що їхнє листування - це лише суцільні завдання та їхні розв’язання, інколи приправлені ниттям Джаскліва. Для неї це була єдина тоненька ниточка, що пов’язувала її з коханим, і вона не хотіла її відпускати.

Едельвейс проводила дні у своїх покоях або бібліотеці, відмовившись від обов’язків спадкоємиці, старшої сестри, дочки. Її життя складалося лише з однієї пристрасті - знову побачити рубінові очі сина маркіза Яблуневих садів.

А потім сталося дещо незвичне.

Того літнього дня сонце, що своїми променями гріло Графство Чорних Боліт, Герцогство Південних Ланів та сусідні землі, раптом зникло за чорними хмарами. Буревій, якого не бачили триста років, затопив ріки, знищив урожай, накрив морські узбережжя цунамі. Безсердечна, немилостива стихія ширилася дедалі далі, залишаючи після себе хаос і спустошення.

Верховному Темному Магу Імперії наказали втихомирити бурю, поки її руйнівна сила не охопила всю країну. Крістофер Дроу, найсильніший темний маг в імперії, вражено витріщився на причину хаосу. Вісімнадцятирічну дочку графа.

Саме вона була в епіцентрі нещадної бурі. Не магічна аномалія, не завіса, що славилася своєю нестабільністю й примхливістю, і не могутній темний маг зі своїм прокляттям - ні, винуватицею була вона.

Небо пронизували блискавки. Гуркіт грому наповнював усе графство.

Крістофер увірвався до особняка графа Чорних Боліт, тримаючи на кінчиках пальців смертельні руни. У найвищій вежі, серед книг і сувоїв бібліотеки, Верховний Темний Маг Імперії не знайшов лиходія всіх віків чи столітнього артефакту. Замість цього він побачив серед розірваних шматків листа, дівчину, з очима, почервонілими від сліз. Її вугільне волосся було заплетене в тугу косу.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍