Владислав Рікі - Полтавська казка, Владислав Рікі

– Ти що, привидів боїшся? – розсміявся фантом.

– Привіт... – отямившись з несподіванки, звернувся Свят. – Скажеш таке. Дідько, де ти так довго вештався? Я вже не знав, що робити. Казна що думав... Але ти все ж таки знайшов мене.

– Я ж тобі казав, що твоя кров поєднує нас. Я завжди знаю, де ти. Проте, як кажуть, я не з порожніми руками. Я знайшов усі речі, які тобі потрібні. Та ще... я вподобав красуню, яка підкорила б моє серце, якби воно в мене було. Ти б її бачив! Її душа така ж ламка і ніжна, як і моя. Вона живе з болем усе життя. Вона сильна і чудова дівчина. Я не спромігся жити з образою, а вона терпить це, знаючи, що в лице їй сміються і кажуть, яка вона чудова, а за спиною жалять словами, зневажаючи її.

– Зачекай... До чого тут дівчина? – не міг второпати Свят. – Ти де був?

– Там, куди ти мене послав стежити. Я був у маєтку Остапа Опанасовича. Ти би бачив Богдану...

– Зрозуміло. Твоє кохання звуть Богдана. Не знав, що привиди можуть закохуватись.

– Я навіть не знаю, що таке кохання. Мені подобалась одна дівчина, та я був сором’язливий, щоб познайомитись з нею. Хоча ми з нею якось один раз танцювали... Але тут інше. Коли я торкнувся Богдани, то відчув біль – такий знайомий, ніби у нас були одні почуття на двох. Мої почуття давно згасли. Я зрозумів свою помилку, коли бачив, як мати щоразу зі сльозами проходила повз кадетський корпус, зупиняючи свій погляд на місці моєї загибелі. Та я не хочу, щоб вона померла. У неї тяжка невиліковна хвороба, яка може в будь-який час настигнути її.

– Почекай. Наша задача  – знайти речі Власти, щоб визволити вас із цього світу. Ти знайшов речі? Де вони?

– Знаєш? Я вже не впевнений, що хочу полишити цей світ. Так, я вийшов за межі свого заточення, і для мене відкрився новий світ. Та все те – не те. Мені байдуже на нові винаходи людства. Для мене важливо лиш одне – душа Богдани. Я хочу, коли ми закінчимо справу, щоб ти мене відпустив. Я залишусь у цьому світі, щоб допомогти Богдані жити. Я все тобі розповім. Але обіцяй, що відпустиш мене до неї.

– Як забажаєш. Це твоє право вирішувати, як тобі бути. Та невже в Богдани все так складно? І де ти знайшов ту дівчину?

– Вона – дочка Остапа Опанасовича, – голос Назара на мить здригнувся. – У неї чорна хвороба. Невдале падіння або несвоєчасна допомога може коштувати їй життя. Я зміг загасити її напад, про те він не останній. Та тебе цікавить справа, — він різко перевів думки. – То ж давай закінчимо з нею як найскоріше. Коли я віднайшов Остапа Опанасовича, то супроводжував його скрізь. У будинку в нього є особлива кімната –  до неї заходить тільки він. Його приваблює те саме, що й тебе, – знання відьом. У нього багато всіляких книг та манускриптів. Маски, бубни, трави, все, що стосується окультизму та зцілення він збирає у тій кімнаті. Але дві речі він тримає у окремому сейфі: це кулон та ніж Власти. Покажи мені свій малюнок, – попросив Назар.

Свят миттєво відчинив шухляду, дістав листок і показав йому.

– Так, це він. Знай, щоб ти не планував для пошуку книги – це буде нелегко. Вхід до кімнати, який тобі вказала Власта, завалений. Остап Опанасович, контролюючи свою область, де йому всі підвладні, придбав частку землі біля Шар-гори. Його підлеглі риють у ньому проходи, з’єднуючи старі тунелі. Він знає, що книга там. Тому тобі потрібно випередити їх, щоб заволодіти хоч однією реліквією. Красти з будинку я тобі не допоможу, ти сам знаєш з яких причин. Твій шанс – це книга, якщо у ній є дійсно щось цінне, то ти зможеш договоритись зі своїм супротивником. Їм ще не скоро вдасться відшукати її, та якщо знати, які стіни пройти, то це може бути доволі швидко. Однак є перешкода. Чи казала тобі Власта про змій? У тій кімнаті, де перебуває книга, все кишить ними, там їхнє лігво.

– То ж ти бачив книгу?! – Свят радів так, ніби вона вже була у його руках, очі блищали від хвилювання.

– Так, – Назар усміхнувся криво, – її обходять навіть змії. Моя задача проста: вказати тобі вірний шлях. А от як ти долатимеш перешкоди, то вже твої проблеми. То що ти робитимеш?

– Спершу я поспілкуюсь з Властою, – Свят замислився на мить, – тим більш, що я обмежений коштами, а такі пригоди потребують фінансів.

– Так спробуй заробити тим, що вмієш робити, – Назар підбадьорливо підморгнув. – Ти ж не просто так вчишся, можливо, потрібно застосувати щось на практиці, щось та й має вийти. Тим більш, я тобі зможу допомогти, – він злегка схилив голову. – Я впливаю на стан людини, то ми можемо поліпшити ще й їхній настрій.

– Було б добре... – Свят задумливо потер скроню. – Та розкажи мені докладніше про підземелля Шар-гори. І про тих, хто досліджує печери.

Назар з подробицями описав як учасників, так і місце їхнього призначення. Його голос звучав спокійно, але в очах читалася напруга. Хлопці обмізковували варіанти, як краще обійти найскладніші ділянки шляху. Та все впиралось у перешкоди між тунелями. Святовір стиснув кулами – самому йому така праця була не під силу.

Те, що потрібні речі були так близько, радувало Свята, але складність заволодіння ними робила це завдання майже неможливим. Головним козирем був кадет. Його здатність впливати на стан робітників могла стати вирішальною перевагою.

Довгу бесіду хлопців перервала мати, яка повернулася з роботи. Бесіди стали короткочасними та тихими. Зберігаючи в голові останні обмірковування, Свят ліг спати, ідучи на зустріч з Властою.

– Пощастило тобі з помічником, – Власта вперше зустріла Святовіра з теплою посмішкою на обличчі. – Як і мені, напевно. Що ж, ваші слова мають рацію. Тим більш, знахарство стане твоєю запорукою впливу на людей. Але пам’ятай – разом із цим у тебе з’являться й вороги. Наприклад, лікарі, які втратять своїх пацієнтів, – вона зітхнула, продовжуючи. – Також ваш світ має вади виставляти щось напоказ. Ти можеш привернути увагу. Чи то буде добре, або, навпаки, нашкодить тобі, я не знаю. Але що швидше підуть чутки, то більша ймовірність, що про тебе дізнається і Остап Опанасович. Його не омине зацікавленість тобою. Для чогось він все ж таки проявляє цікавість до знань пробуджених. Якщо ви познайомитесь і ти вразиш його, то половина праці буде зроблена. Далі лише час вирішить, коли він приблизить тебе.