Julia Shperova - Сказанка про Крижаного Звіра, Julia Shperova

Колодар витягнув з-під свитки крихітний клапт паперу, розмальований вугільним олівцем. Я ніколи не бачив такого детального малюнка, такого реалістичного і такого дивного водночас. Примарна башта у сяйві світла височіла серед бурхливих вод, і протилежного берега не було видно.

- Ти маєш знайти цю башту і принести те що знайдеш там.

- Де це? Та й звідки ви знаєте, що там щось є? - спитав я, вдивляючись у малюнок.

- Скляне море, самий захід територій темних ельфів, тих що звуть себе Едасу, жодних сумнівів. Воно кипить магією вже із півтори сотні років після заколоту на Кіланкатському архипелазі. Тож його нескладно впізнати. Але тієї башти не має на жодній з мап, що мені довелося знайти. 

Колодар на мить замислився наче вагався, чи варто казати більше. Хмаринка у моїй голові потяжелішала. Я пригадав синьошкірих воїнів, що побачив сьогодні. Тож вони були тут не з допомогою.

- Більш того. Жодна людина не змогла побачити ту башню досі.

Я мовчав, а Родосвіт ні:

- То чому ви гадаєте, що мій брат зможе?

- Ти й сам знаєш відповідь, ти бачив його очі, - Колодар спокійно продовжував розмову, наче пропонував нам сходити до коваля по нові підкови. - Я вважаю, ту башту не можна побачити пересічній людині... Але ж твій брат бачить незвичне, чи не так? 

Родосвіт кинув на мене дивний погляд і не відповів. А майстер знов звернувся до мене. 

- Бестуже, твій старший брат, вочевидь, спадкував очі матері і її риси, але ти - ні, у тобі більше від батька. Я гадаю, ти наслідував від нього ще щось, крім зовнішності. Ти один з тих, кому дано бачити сховане. Саме так як вмів ваш батько. І ми маємо поспішати. Хоча Мати Природа відібрала цей дар у своїх перших дітей, і їм також потрібен той, хто знайде цю башту і те що в ній сховане, не обманюйтесь - вони відчайдушно шукатимуть її. 

- Відібрала дар? Який дар?

- Жоден з Aedasu, Sa`nna чи Oraolё не здатен побачити навіть крізь лічину перевертня. І ми маємо випередити їх.

Я не знав що й сказати на те. Батько жодного разу не розказував про те що він вміє те саме…Перша думка, що спала мені потому, була доволі тверезою: майстер хоче мене викрити й кинути за грати. 

Та за мить я засумнівався. Він знав батька. Знав, що той вмів робити надприродні речі. І не викрив його за всі ці роки.  

- Альви теж шукають тих, хто бачить приховане? - нарешті спитав я.

- Воїни Едасу? Ви бачили їх сьогодні? Звичайно! Тому я дуже здивований, що ви так бездумно приїхали до Букова - вас могли помітити. Але водночас я радий цій несподіваній вдачі. 

- Але ж Скляне море, це бозна де…Це аж ніяк не прогулянка за букетиком чорнобривців до сусіднього гаю, - замислено мовив брат.

- Я чув, Родосвіте, що ти знаєшся на полюванні та життю у лісі. 

Той промовчав. Лише склонив голову, наче міркував, волосся впало на обличчя. Нарешті, він підвів голову, сперся руками на стіл і мовив:

- Гарно співаєте, на все у вас є відповідь. Крім одного. Чому ми? І як це взагалі допоможе Склавіні?

Майстер впевнено продовжував, не запнувся ні на мить:

- Мабуть ви не знаєте, тому маю вам повідомити, що старший конюший Його Ясновельможності є близьким родичем одного купця з Великого Шляху. Я чув, у вас з ним сталося непорозуміння.

Я мимоволі затремтів. М’ясо стрімко піднялося по горлянці уверх і я закрив рота долонею. 

- Не розумію про що ви кажете, - холодно відповідав Родосвіт. Він, здається, навіть оком не кліпнув, на відміну від мене. 

- Це просто невеличкий натяк. Сподіваюся, він також наведе вас на вірний шлях, - майстер говорив до нас трохи не з сердешністю матусі, яка з’ясувала що її дітей влаштували на роботу у палаці. Проте я вже цілком пожалкував що ми взагалі погодилися на цю розмову. Чи, справді, в нас був хоч якийсь вибір?

Родосвіт буравив діда суворим поглядом, і хоча мене трусило і тіпало, я був майже готовий обійняти брата. За це я б, швидше за все, отримав паском ще раз, але воно було того варте.

- Якщо ми погодимося, що нам з того буде? - згодом спитав він.

- Двадцять золотих, - без вагань відповів майстер, наче ми обговорювали звичайнісіньку угоду десь на ринковій площі, а не змовлялися про подорож на край світу. - І повний харч у дорогу. Грамоту подорожню справлю. До того ж…

- Чекайте. Ми маємо це...Я маю поміркувати, - Родосвіт перервав майстра на півслові. - Як що до того щоб зустрітись назавтра й обговорити усе?

Майстер Колодар вочевидь не був задоволений відповіддю, але досить  вправно приховав розчарування. Навіть посміхнувся до нас. Майже так само приязно як і спочатку. Та я вже не омануся.