Julia Shperova - Сказанка про Крижаного Звіра, Julia Shperova

- Що ви маєте на увазі? Кажіть прямо.

Я позаздрив братовій хоробрості. Мої власні нутрощі тріпотіли наче під вітроломом. Мене занудило. Нащо я взагалі їв?

- Як сини свого батька, ви маєте зрозуміти - далі ставатиме тільки гірше. На зведенні нових храмів і винищенні будь-якої згадки про Ір’є Раматр не зупиниться. Одного дня вони знайдуть усіх, хто має у собі краплину сили Матері і Батька - і знищать їх. І тебе, і мене. 

Вже зараз цілком небезпечно шанувати старих богів, чи ви не бачили тих що гойдаються перед палацом? Не бачили нових храмів темного вогню, що з’являються повсюди, як ті гриби після дощу? Чи не чули про тих хто зникає без сліду? Далі - гірше. Після того як нас переб’ють, винищать будь-який натяк на магічну кров, залишки нашої країни разом з простим людом додадуть до Раматрського Союзу, і Склавіна стане спогадом. Залишиться лише земля, з якої будуть смоктати ресурси, багатства, воїнів - все це заберуть. 

Колодар промовисто розказував все це, з такою впевненістю і почуттям, що я на мить повірив йому. Але варто було відвести очі від його очей - і все те краснобайство втрачало силу. Можливо я злякався, але більше очей не підводив. А старий продовжував:

- Раматр вже підібрався до Віленберга на півночі, і місто скоро спалахне. А це не більше не менше як останній оплот магії на землях Склавіни. Якщо їм вдасться захопити місто - князівство впаде. І ви нічого не зробите для того щоб цьому перешкодити? Він не волів би щоб ви так безвідповідально поставилися до власних можливостей.

- Ви не відаєте чого прагнув наш батько, - відрізав Родосвіт. Я не дивився на нього, проте бачив поруч зі мною стиснуту в кулаці руку. Майстер миттю змінив тактику і удав байдужості:

- Голод і холод не покинуть ці землі доки їм це потрібно, вони грають на руку Священному Вогню і союзу людських королівств, які заприсяглися знищити магію. Ти і сам, певно, чув - то кара за мракобісся і темну віру в богів землі. Як зручно…

Колодар продовжував оповідь.

- Краплина мозку, щоб скласти ці дві події в одну, є не в кожного у Склавіні чи у Раматрі. Холод прийшов саме тоді коли їх протимагічний союз посягнув на наші землі. 

- Стривайте-но, майстре. Співаєте ви складно, проте щось не сходиться. Без вашого втручання у цих землях навіть остання собака не кульгатиме. Чи не ви самі підписували Раматру дозвіл на перетин наших кордонів, для надання так званої допомоги нам на півночі? Допомоги з племенами Едасу, що почастішали з’являтися по цей бік Гортмрату. Пам’ятаєте про таких?

- Ти забагато на мене складаєш, хлопче, - дід невимушено махнув рукою і нам принесли по чашці ароматного квіткового чаю. Борець і фіалка. Я притулив чашку до себе, щоб зігрітися і зайняти чимось руки.

- Я киватиму головою коли наш Князь захоче цього, і на людях я робитиму те що скажуть…

Я бачив що Родосвіт не повірив старому. Так само як і я. Здається, і дід це зрозумів: 

- Ви бачили усіх тих людей, що прийшли до Князя по допомогу. Хтось з них ще дійсно сподівається на щось краще ніж смерть від голоду і холоду. Я скажу вам як є: якщо нічого не зміниться - ми приречені. На півночі - сам Раматр, на заході - підступні Едасу. З півдня доносять, що розбійники вибралися з своїх болот й двинулся на Кургани. А там і Заозер’я за ними. Ми в оточенні. І нам нізвідки чекати на допомогу.

Родосвіт не торкнувся чашки з напоєм, так мовчки і дивився на майстра. 

- Але ми з вами можемо спробувати щось змінити. І ти маєш на те сили,  - це він знов до мене. - Якщо відмовите мені - то є ваша справа. Зрештою постраждають усі, і ваша родина, і ваші рідні, та вирішувати вам. 

У вухах шумувала кров і шалено бухкало у грудях серце, і я наче проти власної волі спитав. 

- Що ви маєте на увазі? Як я можу допомогти?

Майстер недобре посміхнувся, з полегшенням, і мені на мить здалося, що він очікував саме на це питання, саме від мене. Я, наче та маленька дурна рибина, потрапив на гачок.

- Я довго чекав на знак, і, гадаю, я його отримав. Я бачив тебе у своїх видіннях, Бестуже, та не був впевнений чи ти відповідь на моє питання. До сьогодні...Небагато залишилося у Склавіні людей, що мають такий дар. 

- Мабуть через те, що усіх хто має у собі хоча б краплю нелюдської крові  у Склавіні так чи інакше позбавляються, чи не так? - знов втрутився Родосвіт. Від його гірких слів мене занудило.

- Ти одразу здався мені дуже розумним мисливцем, Родосвіте, - майстер навіть не помітив цей випад. 

Я гадав, що тут вже брат кинеться вибивати з діда усяке, проте той не ворухнувся. Тільки всміхнувся і спитав з викликом у голосі: 

- І ми маємо повірити, що саме це і є ваша так звана мета? Повернути холод туди звідки він прийшов, врятувати Склавіну і її жителів від знищення та від Раматру. Яким це чином? 

Вже вкотре поставало це питання, і нарешті майстер Колодар відповів:

- Ви маєте знайти одну річ і принести її мені.  

- Ось так просто?

- Ось так просто, - замислено повторив за ним майстер і посміхнувся, хоча сміх й не торкнувся його очей. - Та де там.