Ася Сергєєва - Суперечка на кохання. Отримати доньку тренера, Ася Сергєєва

- Мишко-о, стій! Зачекай! - з криком стрибаю на стільницю.

Але все, пізно.

- Трясця! Що це... що за гидота така?!

З хрипкими лайками Ведмідь завалюється на підлогу. На мить зникає з огляду. Але його гарчання чути на весь футбольний клуб.

- Звідки тут це лайно взялося?! - він намагається встати, і знову падає.

Напевно, на ковзанах Ведмідь погано тримається, приходить дурна думка. А наступна думка б'ється в паніці. Він же татові розповість. Мені кінець! І штани тепер тримає, знімати не захоче.

Справа в тому, що я не довіряла першому плану з глечиком. Раптом би він стояв далеко або зміг ухилитися? Все ж таки футболіст, у них реакції швидкі. Тоді я вирішила спробувати за порадою подруги слизьку пастку. На каву заманити, що я і зробила. Перед цим розлила на плитці масло і від усієї душі розсипала маленькі гідрогелеві кульки, спеціально вибирала безбарвні.

Тепер я знаю, такою пасткою можна завалити навіть двометрового ведмедя. І те, що штани від цього не злітають... Ех, теж зрозуміло. Тільки смужка боксерів майнула чорного кольору від відомого бренду Кельвін Кляйн.

На допомогу збігаються друзі з команди. Падають один на одного. Регіт стоїть, хто ірже, хто чортихається, поки я намагаюся вирішити - втекти або задобрити футболістів. У будь-яку мить тато сюди увійде. От лихо, що коїться! Ні знака, ні роботи не буде.

- Я все приберу! Мабуть, хтось випадково розлив тут слизьку калюжу. Всім каву приготую. Яку хочете! І вафельки є! - вибираю другий варіант.

- Роби, але не так, як для Міші. Нас тобі нема за що ненавидіти, - з побоюванням поглядаючи, замовляє Назар.

- Раптом вона на всіх футболістів зуб заточила? Ні, я утримаюся, - повідомляє інший, темненький з чіпким поглядом, здається, Арсом його друзі кличуть.

Вираз обличчя Ведмедя мені буде снитися довго в жахіттях. Він зміг вибратися з пастки. Лоба наморщив від гніву, в очах смарагди на межі всесвітнього вибуху. Дихає часто і помітно, що більшу частину лайок всередині себе пропускає.

- Ось твоя чашка, - простягаю Ведмедю напій, трясуся.

- Ні.

- Що ні? Не хочеш? А вафельку? - хапаю упаковку зі столу і всю даю, аби тихіше гарчав.

- Ні, я не хочу від тебе нічого. Аліно, не смій до мене наближатися. Ти ж користуєшся тим, що твій татусь тренер. Але даремно. Краще не зли мене, дівчинко.

І гордовито прямує до сходів у мокрих штанях, особливо на тому самому привабливому місці. Можливо, я геть з глузду з'їхала. Бо здалося, що в районі його задньої кишені щось блимнуло... Чи то не зірка зі мною попрощалася?