Лаванда Різ - Уламки паралелі, Лаванда Різ

 - Тріснути б тебе як слід, але я майбутній лікар, мені бити людей заборонено, - перше, що видала Сьюзі, побачивши подругу. - Або ти думаєш, що ми повинні вже звикнути до твоїх зникнень? У тебе якийсь маловідомий синдром зниклою безвісти або ти з кимось граєш в хованки?

- Я теж рада тебе бачити, Сью, - Сара поцілувала подругу в щоку. - Мені потрібно було розібратися з думками, а так як мій колишній хлопець сильно ускладнював мені це завдання - довелося відключити телефон і на якийсь час зникнути. Але ось я тут, прекрасно усвідомлюю ситуацію і бачу своє майбутнє. Нарешті збираюся закінчити курс і приступити до інтернатури.

- О, лікар Сара все ще мріє рятувати людей, - Сью недовірливо хмикнула. - Так що з тим стильним красунчиком ти вже порвала?

- Так і є, найближчим часом збираюся йому про це повідомити. Ми принципово не зійшлися в деяких моральних аспектах.

- Ну, деяким варто пробачати їхні недоліки, - багатозначно підняла брову Сью, - Ів дуже гарний, він тебе балував, і у нього зовсім шикарна харизма.

- У кожної сволоти є своя харизма, але це не означає, що їхнє лайно не смердить і їм варто пробачати їхні огріхи. Не хочу більше говорити про нього, - різко заявила Сара, всім своїм виглядом показуючи, як вона зла на Іва. - Що в універі, складнощів я не боюся, але наскільки вони підйомні?

- Все залежить від тебе, - і Сью почала докладно розповідати про пройдену практику, про однокурсників, викладачів та іспити. Поки їхню розмову не перервав дзвінок мобільного Сари. Номер був невідомий, і вона зважилася відповісти на дзвінок лише в останню секунду.

- Привіт, це Хелл. Пам'ятаєш мене? - в трубці пролунав іронічний голос Хелла.

- Дай-но подумати ... ах так, звичайно, здається, ми пару разів зустрічалися, - підіграла вона йому. - Як ти зараз?

- Через півтори години ти повинна бути на вокзалі, щоб встигнути на потяг. А я поруч, як і обіцяв, ти постійно в моєму полі зору. Ів зараз не в місті, але за моїми розрахунками він повинен зателефонувати тобі з хвилини на хвилину. Не базікай з ним занадто довго, поки ніяких докорів на його адресу, збережи інтригу і признач йому зустріч завтра о п'ятій годині вечора на задньому дворі будинку твоїх батьків. Не хвилюйся так.

- Що ж, - Сара подивилася на Сью, відклавши телефон. Вона не була впевнена, що Ів не заклав програми і в її друзів. А отже - всі вони могли бути потенційними збирачами інформації. - Мені сьогодні ще на потяг, хочу відвідати батьків. З понеділка з'явлюся в універі.

Її телефон задзвонив знову, як тільки вона вийшла з кафе. Це був Ів. І як вона не намагалася - її голос затремтів, коли вона відповіла:

- Алло.

- Треба ж - ти об'явилася! Хочу віддати тобі належне, мила - ховатися ти вмієш! - сказав він. - І що це було? Що це, чорт забирай, з тобою коїться ?!

- Сьогодні я сідаю на потяг та їду до Фрімонта, - намагаючись стримуватися, рівно відповіла Сара. - Якщо хочеш отримати відповіді, чекаю тебе завтра о п'ятій в татовому садочку.

- Май на увазі, я буду! - процідив оскаженілий Ів.

Сховавши телефон в кишеню Сара кивнула, набрала повні груди повітря і попрямувала вулицею.

На вокзал вона встигла вчасно. Думка про те, що Хелл теж повинен їхати в одному з вагонів трохи радувала її, але щоб переконатися Сара набрала номер телефону з якого він їй дзвонив:

- Тільки не кажи , що їдеш на даху, - по-змовницьки промовила вона у слухавку.

- Ні уяви собі , я навіть бачу твою маківку та коліно, але не раджу обертатися і вишукувати мене очима, на випадок якщо за тобою стежить людина Іва. А таке цілком може бути, Саро. Тому потерпи трохи, - так само тихо відповів він.

В Фрімонт вони прибули пізно ввечері , і Сара заявилася до батьків, влаштувавши їм несподіваний сюрприз.

- Тебе довго не було, сонечко , - з сумом промовив батько, обіймаючи дочку. - Якщо ти ще раз так зникнеш, боюся , після повернення ти вже нікого тут не побачиш.

- Не треба так, тату. Я дзвонила. І думала про вас кожен день. І тепер я вже нікуди не подінуся. Обіцяю. Не страшно якщо я розбуджу маму?

- Останнім часом вона на сильних знеболюючих, хоча, можливо, у тебе й вийде з нею поговорити. Вона постійно тебе згадує, запевняє, що її турбує щось невиразне.

У кімнаті матері пахло медичними препаратами і сечею, а писк кардіомонітора видавав тут присутність прикутої до ліжка хворої людини.

- Мамо, - Сара обережно торкнула мати за руку. - Це твоя дочка, я повернулася.

- Я ще впізнаю людей, - слабко піднявши повіки, пробурчала Мері. - Здрастуй, Саро. Якраз вчасно, твоя промова на моїй панахиді повинна бути самою проникливою, а то у цих скнар доброго слова не випросиш.

- Я відкладу навчання і залишуся з тобою скільки знадобиться, - серйозно промовила дівчина, знаючи, як її мати ненавидить сентименти.

- Не смій! Я тільки хотіла взяти з тебе слово, що ти нарешті навчишся на лікаря, тому що мені трапляються одні недотепи, - обурилася Мері. - Ще раз повторюсь - не дозволяйте «напів» труїти ваше життя. У всіх сферах. Лікарі, педагоги, банкіри, поліцейські, флористи - усі повинні бути професіоналами, цілісними особистостями. Це стосується й чоловіків. Твій останній хлопець жахливо слизький та неприємний тип.