Бертріс Смолл - Любов дика та прекрасна

Вона легко, мов кішка, збігла сходами донизу й глибоким голосом протуркотіла:

— Саго[29]. Куди ти зібрався? Гості от-от прибудуть.

— Чому кілька тижнів тому я не отримав доставленого листа?

— Якого листа, саго? — Її темні очі недобре блиснули в бік Коналла.

Босвелл поглянув на неї й засміявся.

— Ти зовсім не вмієш брехати, Анжело mia[30]. Я попереджав тебе, що одного дня попрощаюся з тобою й піду. Цей день настав.

— Зараз? Коли гості от-от приїдуть? Невже не можна почекати до завтра? Хто буде моїм господарем?

— Може, згадаєш про свого чоловіка, Анжело?

— Франциско! — Жінка молитовно склала свої прекрасні руки. — Я тебе кохаю!

Він знову засміявся.

— Анжело mia, ти чудова актриса. Лиш одне в цьому світі може забрати мене від тебе, і це одне зараз чекає на мене. Adieu, cara mia!

За кілька хвилин вони вже мчали до вілли «Золота риба» й не чули, як верещала, немов скажена, прекрасна графиня ді Лікоза.

— Як тут опинилася Кат? — лорд Босвелл намагався перекричати вітер і стукіт кінських копит.

— Вона сама вам розповість, мілорде, — гукнув у відповідь Коналл.

Сонце вже опускалося в море, коли вони дісталися до вілли. Катріона чекала у дверях, а Френсіс вистрибнув із сідла, перш ніж його кінь устиг зупинитися. Раптово запала оглушлива тиша, і вони непорушно стояли, вдивляючись одне в одного. Слуги позаклякали на місці мовчки, не наважуючись поворухнутися — таким насиченим і зарядженим стало саме повітря навколо них.

— Кат. — Почувши його пестливий голос, вона похитнулася. — Кат, ясочко моя, кохана, як ти тут опинилася?

— Я вдова, Френсісе. Патрик помер.

— Царство йому небесне. — Вони рушили назустріч одне одному. — Анґусе! Поклич сюди священика! — наказав лорд Босвелл, а потім схопив Катріону й, поволі огортаючи її руками, торкнувся нетерплячих вуст графині своїми вустами. Він упивався її солодкістю, тихо щось примовляв, не розриваючи поцілунку.

Цілковито віддавшись почуттям, які, мов буря, налетіли на неї, Кат прихилилася до нього. Ноги не тримали її. Вона чула, як серце калатає, просто в неї у вухах. Нарешті Катріона спромоглася вдихнути повітря:

— Навіщо священик?

Міцною рукою підтримуючи її, він поглянув в обернене до нього обличчя.

— Бо я хочу побратися з тобою, моя кохана, просто зараз! Цього ж вечора! Доки ніякі королі, родичі чи ще хтось знову нам не завадили!

— О, Френсісе, — прошепотіла вона. — Як же я за тобою сумувала! — І залилася сльозами.

— Не треба плакати, серденько. Ти тепер у безпеці зі мною, і цього разу вже ніхто не розлучить нас! А тепер, кохана, поясни мені, як це Джеймі поступився й відпустив тебе до мене?

— Він не відпускав мене, Френсісе. Я втекла. Джеммі тепер головний у Ґленкірку, і він вирішив, що це моя єдина можливість утекти. Те, що сталося між Джеймсом Стюартом, Патриком і нами, жодним чином не стосується Джеммі. Він певен, що тепер Джеймі не спаде на думку мститися Леслі.

Кат повела коханого в будинок.

— А наш кузен-король знає, де ти?

— Йому пояснили, що я поїхала до Франції, щоб оговтатися після втрати чоловіка. Уявляю, як він розгнівався, адже мені було наказано цієї весни повертатися до двору. Він навіть написав королю Генріху, просив його допомоги повернути мене додому. Генріх Наваррський просив переказати тобі вітання.

— Ти зустрічалася з ним?

— Так! Він чудово до мене поставився. Розповідав, як страшенно він шкодував, коли йому довелося вислати тебе з країни.

— Генріх завжди добре ставився до жінок, — усміхнувся Босвелл. — До молодих і до старих. До вродливих і до потворних. Він уміє обворожувати, а жінкам це подобається!..

І не встиг він договорити, як Кат повела його до вітальні, з вікон якої відкривався гарний вид на море. Швидко обернувшись, вона спитала:

— А кому належить та вілла, на якій ти досі жив?

— Графові ді Лікоза.

— А цими довгими ночами, мілорде, ви спали з його дружиною чи дочкою?

Сині очі Френсіса весело блиснули.

— Ревнуєш, люба? — піддражнив він її.

— Якщо вона ще хоч раз бодай погляне на тебе, я з неї серце вирву!

Він засміявся.

— Кохана, обережніше. Графиня ді Лікоза — відома відьма.

— Та невже? — байдуже перепитала Кат.

Він посміювався.

— їй подобається, що селяни та інші невігласи так думають, і вона насправді досить добре знається на лікарських травах. Жінка користується тією додатковою владою, яку дає їй така недобра слава. Вона наполовину туркеня, її мати народилася в Мореї й багато років тому попалася в полон до Анжелиного батька. У неї є два брати, старший із яких за химерним вивертом долі двадцять років тому потрапив у полон до турків. Так само, як його мати колись стала християнкою, він став мусульманином. Тепер він один із султанових воєначальників.

— Вона дуже красива? — запитала' Кат.

— Так, — щиро відповів Босвелл, — але селяни називають її Анжело дель Дьяволо — Янголом диявола.

Він підійшов, щоб обійняти її.

— Кат, кохана моя, я не хочу говорити про Анжелу. Боже мій, я просто повірити не можу, що це насправді ти! Ти знаєш, скільки разів уві сні я бачив таку зустріч, розуміючи, що вона неможлива? Уявляєш, як жадав побачитися з тобою, упевнений, що мені в цьому житті вже не судилось обійняти тебе? Небагато ночей я провів наодинці, та ще менше — не згадуючи з болем тебе! — Він ніжно витер пальцем сльозу на її щоці. — А що з нашими дітьми?

— Усе гаразд, — прошепотіла вона тихим, придушеним голосом. — Вони в безпеці в Ґленкірку, з Меґ. Джеммі відправить їх до нас, коли це буде безпечно. Ще якихось кілька місяців, і ми нарешті станемо справжньою сім'єю.

Його руки ще дужче стиснули її, і губами він торкнувся її вуст.

— Добре б побути трохи нареченим, перш ніж стати батьком, кохана моя.

Вона тихо засміялася.

— А вам не здається, мілорде, що про це треба було думати до того, як у моєму череві завдяки вам зародилося трійко дітей.

— І я вже не можу дочекатися зародження четвертої, любенька моя!

Двері салону прочинились, і до них увійшов усміхнений Коналл разом з Анґусом та священнослужителем у чорній одежі.

— Отже, це ви, Франциско, кличете мене так несамовито!

— Єпископе Паскуале! Коли ви повернулися з Рима?

— Сьогодні по обіді, дякувати Богові. Адже ці два дикуни вдерлися до церкви, вимагаючи священика. Вони перелякали моїх людей мало не до смерті! То нащо вам так терміново знадобився священик, Босвелле? Не схоже, щоб ви на тонку пряли.

Граф вивів Кат уперед.

— Мілорде єпископ, дозвольте відрекомендувати вам Катріону Майрі Леслі, графиню Ґленкірка. Ми