Жан-Крістоф Гранже - Земля мертвих

Щойно Собєскі заарештували, переді мною відкрилася широка дорога. Я взялася захищати Філіппа — так було легше його знищити. Він виявився фальсифікатором, а для нього це — найкраще алібі. Натяк на Ґойю дозволяв мені водночас звинуватити його й виправдати, до того ж підозра падала водночас на Переса. В мене був досвід у судових процесах, і я знала: усе, що скажуть під час засідань, зійде нанівець після того, як знайдуть криваві підписи на полотнах. Аби заволодіти розумом публіки, досить влаштувати невеличку виставу…

Але ось чого ніхто не знає: службовці ЦУКЦ ніколи б не здогадалися зробити аналіз сучасних творів Собєскі. Мені довелося написати анонімного листа, в якому я скерувала їх у потрібному напрямку.

Можеш мені не вірити, але самогубство Собєскі геть мене не втішило. Мені кортіло, аби він поволі мучився в буцегарні, доки не сконав, але він, аби повіситися, використав такий самий зашморг, який використовувала я, коли вбивала, тож усе закінчилося зовсім несподівано. Собєскі завжди відзначався послідовністю у своїх дурощах. До кінця життя залишився провокатором. Він намагався зашморгом ввести в оману ворогів, ще більше їх заплутати, хай би тоді підозра впала вже на нього.

Отож мені лишалося одне: померти. Мусила завдати собі тих самих тортур, від яких загинули всі решта. Що годилося для них, пасувало й мені. Тоді навіщо мені було потрібне знеболювальне? Токсикологічний аналіз виявив би, що я його вколола. Але не заради того, щоб менше мучитися: просто хотіла впевнитися, що роботу довела до кінця. Біль затуманив би мені розум.

Моя смерть спантеличила б усю поліцію, але найбільше я хотіла обвести круг пальця тебе. Ти був би приголомшений тим, що я загинула, і спочатку подумав би, що вбивця досі живий, а тоді вже дізнався б, що я наклала на себе руки. І, звісно ж, вирішив би, що я вбила так само себе, як чинив з іншими Собєскі, аби зняти з нього обвинувачення.

А правда була ще далеко… В пошуках відповіді ти дістався аж сюди, до самого гробівця «Собєскі». Уся родина зібралася докупи, Корсо, тепер ми мусимо разом спочити вічним сном, від якого нам прокидатися було зась.

Але чому тут стоїть п’ята труна з твоїм іменем на табличці? Я роками нишпорила на східному кордоні в архівах мерій, перечитувала скарги, свідчення, облікові книги жандармерій. Передивилася записи лікарень у зоні полювання Собєскі. Підслуховувала в кав’ярнях, опитувала продавців, їздила навіть до будинку для літніх людей…

Разів сто думала, що натрапила на нові жертви насильника, але бракувало доказів, тож мусила облишити пошуки. Мала певність тільки щодо Софі Серейс, Елен Десмора, Марко Ґварніері і себе самої. Аналіз ДНК лише підтвердив мої припущення.

Але диявол, що блукав місцевими долинами, лишив мені ще одного подарунка. На кшталт бонуса. Ще одне зґвалтування. Ще одні анонімні пологи. Ще одну дитину.

Її мати, 17-річна студентка Ґренобля, теж віднесла скаргу до поліції, але розслідування ні до чого не привело. Породілля переїхала до Ніцци й там дала життя дитині анонімно. Вона б могла назавжди стерти з пам’яті жахливий епізод свого життя, але все було дарма: за кілька місяців потому, під час одного з нападів депресії вона заподіяла собі смерть. Малюк, що побачив світ унаслідок такого перелому, косо-криво підростав, захопився наркотиками, бешкетував, убив людину, а тоді Блакитна Фея витягла його з багна. Відтак він став одним з найкращих копів 36-го. Тобі він нікого не нагадує?

Уже давно я віддала твою кров на аналіз ДНК: половина твого генетичного фонду належить демонові. Ти — перший син Філіппа Собєскі. Я мріяла, аби саме тобі доручили розслідування, а тоді вся історія насправді б перетворилася на сімейну справу — так і сталося.

Ти сподівався провести слідство, знайти винного — і, вірогідно, стати моїм коханням… Але все було оманою. Ти просто виконував свою роль у нашій сімейній драмі. Тож я тобі вдячна, ти чудово впорався. Навіть не смій розпатякувати будь-кому наші таємниці: історія має закінчитися в цьому склепі й стосується лише нас.

Тобі лишається одне: теж покінчити з усім.

Корсо, знаю, що все життя ти відбивався, як міг. Був копом, одружився, став батьком — але це тебе не врятувало. Ти бандит. Убивця. Збоченець. У тобі тече зіпсута, отруйна, нездорова кров. Що швидше ти з усім покінчиш, тим краще. Ми є генетичною похибкою. Ані ти, ані я тут нічого не вдіємо: наш час — лише зіпсутий нами час.

Ніхто тебе не змушує робити щось негайно. Хай твоє рішення дозріє. Згадай своїх огидних і розпусних сестричок, братчика Марка, що збував наркотики і сам був вартий не більше однієї дози травки, яку він продавав. Згадай мене — сенс життя я знайшла тільки у вбивствах і жорстокості. Згадай батька, що був утіленням зла й узагалі не мав права на існування.

Це твій рід, твоя кров.

Не кажу прощавай, лише до зустрічі. Впевнена, що можу на тебе покластися. Ти завжди жив із раною, пухлиною, що притаманна нам усім. Наше місце — тут, на кладовищі Тьє, адже ми походимо з самого дна. Нас ніхто не хотів, ніхто не чекав. Ми померли ще перед тим, як народитися.

Колись, напевно, все зміниться для нас, і ми з’явимося на світ, тому що хтось насправді так хотів, і тоді нас чекатимуть, бажатимуть, любитимуть… Але тепер єдиним виходом для нас є Земля Мертвих: я чекаю тут на тебе серед тиші, наче зернятко всередині плода.

Клаудія

104

Коли він вийшов з усипальниці, над морем могил спостеріг хвилі неабиякого руху. Серед плит і чагарників снували поліціянти зі зброєю напоготові — наче сподівалися знайти підозрюваного поміж мертвих. Щоправда, так воно майже й було, бо напівошалілий, напівпроклятий Корсо тільки-тільки виринув зі склепу після сімейних зборів.

Сирени досі ревіли, чорна кіптява забруднила небо — кінець світу та й годі. Чудово. Споночіло; Стефан хитким кроком поплентався вперед. Тепер Корсо знав, звідки він родом, але як кумедно: його коріння проросло на ворожому боці, у злочинному світі, від сім’я вбивці. Відколи став копом, невпинно боровся зі всесвітом, де народився: горлорізами, насильниками, харцизниками — всіма, хто відколовся від суспільства, — згодом вони мстилися йому тим, що сіяли смерть і паніку на Землі.

Якийсь поліціянт-новачок побачив його, прицілився й щось вигукнув — усі решта негайно вчинили так само. Ось вона, здобич: саме він, посеред вулиці, у білий день, запросто уколошкав двох людей. Корсо-вбивця, Корсо-коп,