Жан-Крістоф Гранже - Земля мертвих

пекла жебраків було місце для нехрещених немовлят. Серце стискалося: могильні плити прикрашали квіти, міні-оранжереї, скляні вази з дитячими іграшками, браслетиками, чепчиками…

Незабаром коп опинився на ділянці 102, де були поховані ті, хто подарував свої останки науці для проведення дослідів. Місце пам’яті й роздумів, порожні могили — тільки імена та дати…

Нарешті він потрапив на 104-ту й 105-ту алеї, нічийну зону — для тих, у кого не лишилося ані грошей, ані близьких, анікогісінько, хто міг би принести квіти. Клаудія хотіла, аби її поховали саме тут. Утім, не важко було збагнути, чому: попри багатство, буржуазне виховання, елітарну освіту, адвокатеса вважала себе одною з них. Гадала, що нічого не варта, і ці думки повністю заполонили її свідомість. Вона бажала стерти всі сліди ганебної історії — батько-вбивця, нікому не потрібні діти — й лежати тут, серед знедолених і безіменних.

Було неможливо пройти повз усипальницю Клаудії.

Мавзолей височів над поземними могилами. Гробівець не був примітним або стильним: проста цементна брила, що радше скидалася на бункер, ніж на пам’ятник. Жодного імені або дати. Корсо підійшов до залізного входу й повернув клямку: відчинено.

Світло просочувалося всередину крізь схожі на бійниці отвори, які не було видно ззовні. Промені сонця падали на п’ять трун, що розташовувалися на козлах. Корсо стало цікаво: чи то Клаудія наказала їх так поставити, чи домовини розмістили випадково, щоб потім поховати кожну під кришкою.

Він зауважив, що на рівні ніг до кожної труни — звичайного соснового гроба — пригвинтили табличку. Корсо навіть не здивувався, коли прочитав: «Софі Серейс», «Елен Десмора», «Марко Ґварніері», «Клаудія Мюллер»…

Корсо й гадки не мав, як вона спромоглася витягти трупи з місць поховання й зібрати їх докупи. Але що ж тут дивного? Адже вона працювала адвокатом і зналася на тому, як можна обійти закон, крім того в померлих не було родичів.

Він нахилився над п’ятою труною, аби прочитати напис на табличці. І відсахнувся, наче раптом звідти виповз страшний плазун. Отакої: на табличці вигравірували його ім’я. Що за божевілля!

Труну не запечатали. Він відсунув кришку й помітив усередині білий прямокутний предмет: конверт. Корсо відкрив його й витяг кілька списаних аркушів. Він не знав, який у Клаудії почерк, але був певен: це її рука. Вона лишила йому пояснювального листа.

І вибрала саме його повіреним у своїй таємничій справі.

Корсо вирішив одразу прочитати, адже тут його ніхто не бачив, а тим часом удалині ревли сирени. Незабаром копи його відшукають і заарештують. Байдуже: коли вони його спіймають, він уже про все дізнається і буде все одно.

103

Корсо,

Ти читаєш цього листа, отже, трясця, тобі вдалося подолати чималий шлях і тепер ти знаєш усе.

Коли я дізналася про своє походження, життя для мене зупинилося. Корсо, ми не істоти, лише відтинки часу. Просто ненадовго потрапляємо сюди, на Землю. Тож мій час уже нічого не значив. Був незаконним перебуванням. Я помилково народилася внаслідок насилля й ницості.

Я роками провадила розслідування. Крок за кроком відстежувала пересування біологічного батька, його блукання, злочини, дикі витівки… Нишпорила вздовж східного кордону Франції, розшукувала дітей, що з’явилися на світ після зґвалтувань, народилися анонімно — всіх тих, кого хвиля насилля виштовхнула на поверхню життя.

Потроху змалювалася картина нашої родини: Софі, Елен, Марко… А тоді в мене виник план: знищити плоди, що визріли із сім’я Собєскі, і використати смерть його нащадків для цілковитого приниження почвари.

«Невблаганна» — обожнюю це слово.

Моя помста буде невблаганною…

Звичайно, ти не розумієш, чому я повбивала своїх родичів і змусила їх так страждати. Ти в Бога віриш, Корсо? Впевнена, що віриш. Під машкарою хулігана-приблуди ховається лякливий міщанин, який щосили чіпляється за принципи, яких у нього ніколи й не було. Тож як добрий католик ти знаєш, що страждання очищає, офіра покутує гріхи, а що більше принижується плоть, то вище підноситься душа…

Слід було спромогтися на вбивства. Мордувати жертви, доки їм не запаморочиться в голові. Душити, поки їм уже несила буде терпіти від болю. Лише так можна вивільнити їх, видерти з нікчемної оболонки химерне тіло, що є породженням зла.

Потрібні деталі? То прошу. Я познайомилася із Собєскі задовго перед тим, як заповзялася виконувати задум. Звісно ж, він одразу захотів зі мною переспати, але мені вдалося відірвати збоченця від брудних думок і спрямувати його увагу на «Сквонк». Відрекомендувала йому Софі та Елен. Він захопився своїми доньками — і вони разом загрузли в найогиднішій розпусті. Шкода: вони так і не дізналися, що разом порушили найсуворішу в світі заборону: вдалися до інцесту.

Я з легкістю позбулася охоплених моторошними бажаннями дуреп. Проте в Блекпулі все відбулося поза планом. Я сама впрохала власника галереї в Манчестері запросити до себе Собєскі. Після того, як він передав свою картину під Ла-Маншем (навіть я не знала, що це за твір), треба було заманити його на північ Англії. Звісно, щойно він потрапить у Блекпул, йому несила буде опиратися місцевим розтлінним спокусам. Я сподівалася, що він прикупить травки в Марко, але їм так і не довелося зустрітися. Все одно: важливо, що підозрюваний перебував поблизу місця злочину.

Цієї ночі я вбила братика. Шубовснула тіло біля Чорної Леді й зробила це так, щоб потрапити на очі якомусь рибалці. Мені здавалося, що крик Ґойї на обличчі трупа, зануреного в море, матиме в чорній прозорій воді незвичний вигляд…

Під час слідства теж не все пішло гладко. Я доклала зусиль, аби знищити Софі Серейс в один із днів, коли ти чергував, але тебе відправили на інше завдання, а тоді до справи залучили Борнека. Правду кажучи, якась вища сила втрутилася заради мене, адже, врешті-решт, розслідування доручили саме тобі…

Відтоді я мала тільки розкидати знаки на твоєму шляху: блокнот з ескізами в підвалі «Сквонка», сліди крові в майстерні Собєскі, підписи на полотнах (потайки придбала зразки крові в лабораторії аналізів)… І тут утрутився Жакмар, до того ж на картинах Собєскі сам змалював сцени злочину, але ти надалі його підозрював… Крім того, виникла ще одна проблема: коли Матьє Веранн свідчив під час процесу, я побоювалася, що він пробовкається, бо ми знали одне одного і я в нього вчилася підвішувати себе на мотузках… На щастя, він про це не згадав. Якби ти збагнув, що я сама займалася шібарі, то запідозрив би, що між мною та Собєскі є таємний зв’язок. А тоді б помилився: я засвоїла ази техніки лише