Немеш Іван - Світ Звіролісу, Немеш Іван

Частина 18. Розділ 64

 

Новий символ

 

Раксар і Драгнар здивовано втупилися в Мілу.

— Символ? — перепитав Раксар, ніби не до кінця розуміючи її думку.

— Так, — кивнула Міла. — Щось, що об’єднає вас на рівні не лише слів, а й крові. Щось, що змусить ваші народи подивитися один на одного не як на ворогів, а як на частину однієї сім’ї.

Драгнар звузив очі.

— І що ж ти пропонуєш?

Міла поглянула на них обох і зітхнула:

— Шлюб.

Настала гробова тиша.

— Що? — нарешті видавив Раксар.

— Ваші народи ненавидять один одного, — пояснила Міла. — Сотні років війни і крові не зникнуть за один день. Але якщо ваші сім’ї поєднаються, це стане символом нового початку. Доказом, що ви більше не дві ворогуючі сторони, а одна єдина сила.

Драгнар розуміюче провів лапою по підборіддю.

— Союз між моїм сином і твоєю донькою… — пробурмотів він, дивлячись на Раксара.

— Ти з глузду з’їхала, — гаркнув Раксар, звівши на Мілу свої палаючі очі. — Ти хоч розумієш, що пропонуєш?

— Так, — твердо відповіла вона. — І ти теж це розумієш. Ваші воїни підуть за вами, але вони не забудуть цю війну просто тому, що ви скажете їм це зробити. Потрібен доказ. Щось більше, ніж просто наказ.

Раксар стиснув щелепи, його хвіст нервово смикнувся.

— А що, якщо вони не погодяться?

— Ми не змушуватимемо їх, — відповів Драгнар. — Але якщо вони розумні, то самі зрозуміють, що це єдиний спосіб уникнути знищення.

Міла кивнула.

— Вартовий зірок дав нам три світанки. Один уже минув. Другий вже настав. Ми не маємо часу на сумніви.

Раксар ще кілька секунд мовчав, його кігті дряпали землю. Нарешті він зітхнув і похмуро сказав:

— Гаразд. Ми поговоримо з ними. Але якщо вони відмовляться…

— То це буде їхній вибір, — відповіла Міла. — Але нехай вони знатимуть, що цей вибір може стати останнім.

Усі переглянулися. Рішення було прийнято. Тепер залишалося тільки переконати тих, від кого залежало майбутнє.

 

Розмова Раксара з донькою

 

Раксар увійшов до просторої печери, де сиділа його донька, Аріна. Вона точила свій кинджал, але, помітивши батька, підняла очі й насторожилася.

— Щось сталося? — її голос був спокійний, але напружений.

Раксар важко зітхнув і сів навпроти неї.

— Є дещо, про що нам треба поговорити.

Аріна нахилила голову, чекаючи.

— Ти знаєш, що ми на межі знищення, — почав він, не бажаючи ходити коло та навколо. — Три світанки. Ми вже втратили один. Другим живемо. У нас залишився лише один.

— Я знаю, — кивнула вона.

— Ми з Альтаром, Мілою та Багряником вирішили, що єдиний спосіб об’єднати народи — це союз, який всі приймуть як знак нового початку.

Аріна нахмурилася.

— Який ще союз?

Раксар зустрів її погляд.

— Ти вийдеш заміж за сина Альтара.

Мертва тиша.

Кинджал випав у неї з лап.

— Що?

— Це необхідно.

Аріна підскочила на ноги.

— Ти жартуєш? Скажи, що ти жартуєш!

— Це не жарт, Аріно, — голос його був твердий, хоч і болісний.

— Ти хочеш, щоб я пов’язала себе з кимось, хто все життя був нашим ворогом?! — її голос тремтів від люті.

— Так.

Аріна зробила крок назад, її очі палали.

— Це твій план? Продати мене за мир?

Раксар спалахнув.

— Це не продаж! Це шанс вижити! Це шанс, якого у нас більше не буде, якщо ти відмовишся!

Аріна затремтіла, її лапи стиснулися в кулаки.

— А ти хоч раз подумав, що я хочу?

Раксар дивився на неї довгий момент, а потім важко зітхнув.

— Я думаю про те, щоб ти жила.

Вона нічого не відповіла. Стояла мовчки, стиснувши зуби.

— Я не буду змушувати тебе, — м’якше сказав він. — Але якщо ти відмовишся… якщо цей світ зникне через нашу нездатність об’єднатися… це вже буде неважливо?

Її очі наповнилися сум’яттям.

— Подумай, Аріно. У нас залишився один світанок.

Він підняв кинджал з підлоги і простягнув їй.

— Якщо ти скажеш “ні” — я не наполягатиму. Але спершу подумай, що для тебе важливіше: гордість чи життя твого народу?

Раксар встав і залишив її саму.

Аріна довго стояла, дивлячись на кинджал у своїх лапах.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍