Олександр Васильович Афонін - І день як вимір нашого життя

«Под вечер вновь запорошило…»   «Отгремели ночные гулянья…»   «Невесомо кружатся снежинки…»   «Морозний вітер обпікає…»   «Ніч задзвеніла весело і лунко…»   «Вже другий день сніг швидко тане…»   «Вже новий місяць зранку ходить містом…»   «Туманом знову все повито…»   «Блукає знов зима одна…»   «А ночь такая лунная и тихая такая…»   «Сніжок дрібненький сіється…»   «Попереду ще темна ніч чекає…»   «Ватри згаснуть іще не скоро…»   «День был сегодня солнечным и нежным…»   «Обниму тебя ласково-нежно…»   «Своє кохання, як озерце…»   «Стихає стукіт серця поступово…»   «Закрываю руками уши…»   «Хоч на траві біліє іній…»   «За окном капель не умолкает…»   «Мы так уже привыкли все спешить…»   «Нас снова балует февраль…»   «Я не помню начала…»   «Збирають хліб на мокрім підвіконні…»   «Дощ лив весь день, такий, як треба…»   «Пускай февраль не тешит нас погодой…»   «Какая неба глубина…»   «Ну, вот и потянулась к завершенью…»   «Зима повільно котить до весни…»   «Дождем оплакивает ночь…» А треба лиш… повірити у себе…   «Повір в себе! Повір у цю хвилину…»   «Життя людей – суцільні перехрестя…»   «Все, що в житті людині треба…»   «О, мрійники про день без потрясінь…»   «Пандемія психозу суспільство вже косить…»   Волонтерам присвячується…   «О, чую, й справді вітер завиває…»   «Сходами вгору йдемо, та вони щось приводять донизу…»   «Розтріпані нерви мотаю в клубочки…»   «Буденщина – страшна трясовина…»