Зоя Лістрова - Пограємо в любов, Зоя Лістрова

Глава 7.

- Діти, я сподіваюся, тепер можу до вас так звертатися. Сьогодні ви мені подарували найкращий подарунок, я дуже сподіваюся побачити онука.

- Онука! - Досить голосно промовила.

- Лізо, можна і онуку. Германе, ти сказав, що я хворий?

- Так тато.

- Я радий, що ти не злякалася і не втекла від мого балбеса. Жаль, що ви ще раніше не зустрілися. Ти мені сподобалась, гадаю з тобою Герман змініться на краще.

Так хотілося сказати, що ми були знайомі, але гаразд, настане час, Германові обов'язково скажу. А Павла Олексійовича засмучувати не буду.

- Давайте призначимо день весілля, – сказала Тетяна Вікторівна.

- Я ще зі своїми батьками не розмовляла.

- Мамо, ми вирішимо і повідомимо. А тепер нам час іти.

- Може, у нас залишитеся, місця багато. Вам віддамо праве крило будинку.

- Дякую, але не зараз, - сказала я. - Мені час додому.

- Невже ви не разом живете?

- Ні, - відповіла я.

- Так, - сказав Герман.

- Я не зрозуміла.

- Мамо, нам час, - попрощавшись, Герман узяв мене за руку і ми пішли.

- Яка у тебе мама швидка?

- Напевно боїться втратити таку гарну невістку.

- Мені потрібний чистий бланк.

- Пиши де хочеш, я обіцяю, що і виконуватиму всі твої умови. Я розпишуся під кожним пунктом не глядячи.

- Добре, тоді завтра й підпишемо. Сьогодні мені належить своїх порадувати.

- А якщо вони будуть проти такого поспіху?

- Вони будуть раді. Поки що тато не зрозуміє, що зять не хоче займатися бізнесом. До речі, а чим ти займаєшся?

- Ну як тобі сказати, - він замислився.

- Так як є.

- Після інституту рік відпочивав, так запропонували батьки. Потім пішов до батька, там більше року намагався освоїтися, але не вийшло, зрозумів що це не моє. Кілька років був у пошуках, потім з другом замутили справу, а через рік я покинув.

- Знову не твоє.

- Точно. Потім батько запропонував мені самостійно вести один відділ. Я типу начальник. Але я не зміг. Довга історія і не цікава. Поки що у пошуку.

- Я гроші тато дає.

- Мама. Батько пропонує самому заробляти.

- Ти вже великий хлопчик, настав час і правда самому заробляти.

- Так, давай без моралі. У мене буде тільки один пункт до тебе, без моралі.

- Я тобі потрібна, отже терпи мене, або розриваємо контракт. Все пока.

- У мене немає номера твого телефону, - я продиктувала.

 

Прийшла пізно, батьки спали, тож порадую їх завтра. А поки що треба скласти договір, і передбачити все.

Я вже не спала, лежала і думала, якби я в аеропорту не погодилася, як усе було б. Ми напевно просто розійшлися, а потім таки знову зустрілись на ювілеї тата. И що було би дали, чи був би цей безглуздий договір.

Мама кілька разів відчиняла двері, перевіряла сплю чи ні. Їй не терпілося поговорити зі мною. Я лежала, вдавала що сплю, так не хотілося розмовляти на цю тему. Але довелося вставати, вона вже вчетверте відчинила двері.

- Мамо, ти щось хотіла?

- Ми хочемо поговорити з тобою. Вчора я не могла тебе зловити. Ми чекаємо на тебе в їдальні, - ну ось, знову доведеться вивертатися.

 

- Лізо, чому ти нам не сказала, що зустрічаєшся з Германом?

- Тату, я не знала, що він і є той, за кого ви мене сватаєте. Я навіть не знала, хто твій партнер.

- Але ти взагалі не сказала, що ти вже маєш хлопця.

- Мамо, давай не будемо з'ясувати. Вам потрібний цей шлюб, буде.

- Ти його кохаєш? -Запитала мама.

- Мабуть, раз виходжу за нього заміж. Все, я побігла.

- Ти нічого не поїла.

- Я не голодна.

Я хотіла швидше уникнути розпитувань. Узявши договір, я пішла. До Мили не хотілося, а куди йти не уявляла. Зателефонував Герман.

- Привіт! Бачу теж удома не сидиться. Стій, зараз під'їду, - він вийшов з машини, відчинив мені двері.

- Привіт наречений! Звідки ти впав на мою голову.

- Я втік від розпитувань. І просто проїжджав повз.

- Я не вірю – це раз, і два, я мала на увазі взагалі звідки взявся й навіщо. І що тепер із усім цим робити.

- А що! Пограємо в любов, а можливо у тебе до мене виникнуть почуття.

- О почуттях не мрій.

- Но тоді, чим швидше ми одружимося, тим швидше уникнемо небажаних питань.

- Я думаю, щойно одружимося, ти про це дуже пошкодуєш. Хочу каву, поїхали до кафе.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍