Рія Тас - Вмій програвати, Рія Тас

- Отже, Катери, а хто ще, розбирайтеся самі, але якщо ще раз подібне повториться вилетите всі у мене.

- Добре – бурчу не хочу сваритися з жінкою, як не як а мені з нею ще три роки жити. Дивлюся до себе в сумку та дістаю банку полуничного варення – Ось тримайте – простягаю банку, а жінка округлює очі.

- Що це? Хабар?

- Що ви таке говорите, який ще  хабар? – роблю здивоване обличчя -  Це домашнє полуничне варення вам до чаю, моя ба варила сама – жінка розцвітає на місці. Обличчя тримає, але присутня ледь помітна посмішка

- Ну, дякую, Литвин.

- Їжте на здоров’я, воно дуже смачне – на хорошій ноті прощаюся з жінкою.

Прямую до ліфта, за ледве пересуваючи свої дві валізи та велику сумку з консервацією, овочами, фруктами та деякою готовою їжею. Хоч би ліфт все це витримав та не зупинився на півшляху. Заходжу всередину одна та й для другої людини тут і місця немає. Натискаю кнопку - вісім. Кабіна підіймається повільно, боюся навіть дихати, бо ще правда зупиниться.

Гуртожиток у нас відносно новий, жити можна, все досить прибрано та охайно, але ліфти ще ніби з минулої ери, зазвичай я стараюся ходити пішки для здоров’я корисно і безпечніше, але сьогодні я просто не донесу ці валізи, кину десь на пів шляху. Виходжу. Доїхала. Слава Богу. Навіть видихаю.

Двері до кімнати відкриті, тож заходжу без стуку. Катя лежить на своєму ліжку та щось дивиться на телефоні.

- Привіт – вітаюся з дівчиною.

- Привіт, рада бачити! – посміхається. Вимикає гаджет та переводить всю свою увагу на мене.

- Також, а що це Григорівна не в настрої?

- О, до тебе теж причепилася? – Катя розповідає все те, що і консьєржка – Тепер оце шукає курця. Вже всіх обпитала з блоку, лише не обнюхувала, хоча буде весело, якщо ще й таким займеться – сміється – Параноя, що сказати.

- А хто курив на справді, знаєш?

- Та, хто його знає, вчора тут ще були з інших гуртожитків. Людей з десятка два. Думаю, що це хтось не з наших, бо знають як Григорівна на курильщиків реагує.

- Одним словом у вас тут весело було. А як вона взагалі їх сюди всіх впустила?

-  Дак, вчора не вона була, а Іванівна та завжди за солоденьке та баночку кави всіх впускає – сміється – А ти, що як канікули?

- Ой, та, що я все літо у Білі Церкві провела, декілька разів на річку з однокласниками їздили на цьому і все цікаве. Сад, город, дім.

- Бачу в тебе теж не весело. Я тут лише тиждень і то веселіше ніж вдома,  бо мене в принципі все те саме, що і в тебе. Тільки на озеро їздили з батьками.

Після розмови з сусідкою, приймаю душ з дороги у таку годину, якраз і людей не багато було та перевдягаюся, а потім  починаю розкладати речі, а Катя у свою чергу занурюється у сюжет чергового романтичного серіалу. Вона їх просто обожнює, а я довго думала хто таке любить дивитися крім моє баби Ніни, а ось ще одна поціновувачка мильних опер.

Я зазвичай відаю перевагу містиці, жахіттям, люблю і читати і дивитися. Фільми – це взагалі, щось неймовірне, більш яскравіше відчуваєш, емоційніше так що дух захвачує,  але не завжди виходить знайти справді гарну кінострічку.

Тільки збираюся вийти з кімнати, як у кімнату залітає Ілона, яка мала приїхати лише завтра.

- Ви, таке бачили? – бурчить обурено на всю кімнату – Не встигла приїхати, як вже якісь пред’яви – переглядаємось з Катьою та посміхаємось, бо ми вже пройшли пост жандарма.

-  Ооо, я бачу до когось теж вже Григорівна докопалася? – вимовляю.

- Не те слово, привіт, до речі, а то я не пам’ятаю чи віталася.

- І тобі – говоримо одночасно з Катьою.

- Ти ж ніби завтра збиралася приїжджати? – запитує Катя.

- Збиралась, але батько сьогодні в Київ їхав і я з ним за компанію, я думаю це набагато краще ніж трястися близько трьох годин в автобусі.

- Так звичайно краще, комфорт, немає набридливих сусідів. Хоча я сьогодні їхала дак біля мене мила бабуся їхала, всю дорогу мені щось розказувала.

- Це ж добре, якщо хтось нормальний потрапився, а не так як я в червні їхала додому. Біля мене всілося якесь хамло, мало того що перегар за кіломтр було чути, так ще й всю дорогу щось постійно жував то сало з часником та хлібом, то яйця – незадоволено розповідає Ілона згадуючи історію. Добре, що мені завжди нормальні попутчики потрапляють, бо я так як Ілона не витримала, пересіла б вже у кращому випадку, а в гіршому послала б далеко та надовго.

- Так пересіла б – говорить Катя.

- Куди, водію на руки?

- А, що як варіант – говорю я та ми всі починаємо сміятися – Оце, якби ще Настя приїхала, зібралися всі та могли б посидіти, я аджику привезла.

- Аджика – це добре, але Настя наша по - тихому виселилася ще в червні, як я знаю – говорить Катя.

- Що? А ти звідки знаєш? – запитую.

- Я ж говорила, тиждень вже тут, списки бачила на поселення. До речі є і хороша з цього всього новина, ми поки що живемо у трьох.

- Оу, так цього і треба було починати – говорю радісно. Настя вона така трохи дивна була дивилася на всіх звисока, то ж мені і не шкода, що вона виселилася – Але один мінус, хто нас тепер биточками годуватиме. Вони ж такі смачні були – роблю задоволене обличчя.

А тобі, Литви, а би пожрати? – говорить Ілона.

- Ну, а що я люблю смачно поїсти. Потрібно хоч подзвонити чи рецепт взяти.

- Я теж з Ольою погоджуюся, биточки були не перевершені – говорить Катя.

- Ну, тоді якщо ми всі зібралися, вип’ємо за це?! Катя, наливку батька брала? - запитую.

- Ти ще питаєш, звичайно! – говорить дівчина.

- Бачу, я вчасно приїхала – говорить Ілона – Тоді я зараз в душ, хочу змити з себе цю дорогу, перевдягаюся і смажу картопельку, а ви накривайте на стіл і про аджику не забудь – звертається до мене з останньою фразою.

- Не, так одразу, мені ще треба до банкомату спуститись гроші на карту покласти – говорить Катя.

- Отже, робимо так. Ілона в душ та перевдягається, Катя до банкомату, а я якраз зателефоную мамі. – дівчата приймають та погоджують з моїм планом і в темпі вальсу зникають з кімнати.