Ю. Несбе - Поліція

святкування новосілля в їх новому будинку Ула скаржилася на пропажу флакона парфумів. Сказала, що його вкрала одна зі знаменитостей, запрошених на свято. Він же був упевнений, що це зробив один із місцевих манглерудців, а саме Трульс Бернтсен. Звичайно ж, Мікаелю було відомо, що Трульс ще з юності був шалено закоханий в Улу. Проте він жодного разу виду не подав, що знає про це, не ставив це на карб ні їй, ні Трульсу. І нічого не сказав з приводу флакона парфумів. Нехай уже краще Трульс краде парфуми Ули, а не її труси.

— Ти ніколи не думала, що це твоя головна проблема — неможливість устояти перед спокусою?

Ізабель тихо розсміялася і заплющила очі. Довгі пещені пальці розчепилися, ковзнули вниз по його хребту і залізли під ремінь. Вона кинула на нього погляд, повний легкого розчарування:

— Що з тобою, жеребчику?

— Лікарі кажуть, він не хоче помирати, — сказав Міка-ель. — Останні новини: він подає ознаки виходу з коми.

— Які саме? Він ворушиться?

— Ні, але вони побачили зміни на електроенцефалограмі й почали нейрофізіологічні тести.

— І що? — прошепотіли її губи, наблизившись упритул до його обличчя. — Ти його боїшся?

— Я боюся не його, а того, що він може розповісти. Про нас.

— Навіщо йому робити таку дурість? Він один, і нічого від цього не виграє.

— Скажу так, люба, — мовив Мікаель, відводячи убік її руку. — Думка про те, що десь там знаходиться людина, яка може засвідчити, що ми з тобою співпрацювали з наркобароном заради просування по службі…

— Послухай, — сказала Ізабель, — ми просто обережно втрутилися, щоб не дозволити ринку правити цим містом самостійно. Це хороша випробувана політика Робітничої партії, милий. Ми дозволили Асаєву отримати монополію на торгівлю наркотиками і заарештували усіх інших наркодилерів, оскільки від наркотика Асаєва помирає менше людей. Усе інше було б поганою політикою боротьби з наркотиками.

Мікаель не міг не посміхнутися:

— Чую, ти відшліфувала риторику на курсах участі в дебатах.

— Ти змінив тему, милий? — вона схопила його за краватку.

— Ти розумієш, як усе представлять у суді? Я отримав посаду начальника поліції, а ти — крісло члена міської ради тому, що у громадськості склалося враження, що ми особисто очистили вулиці Осло і понизили смертність серед наркоманів. Хоча насправді ми дозволили Асаєву знищити докази, убити конкурентів і торгувати наркотиком, сильнішим за героїн, який пришвидшує звикання учетверо.

— М-м-м. Я збуджуюся, коли ти так говориш.

Вона притягла його до себе. Язик Ізабель опинився у нього в роті, і, коли вона терлася своїм стегном об його тіло, він ясно почув звук тертя її колготок. Вона відступала до письмового столу і тягла його за собою.

— Якщо він там, у лікарні, опритомніє і почне базікати…

— Заткнися. Я викликала тебе сюди не для розмов. — Її пальці взялися за пряжку його ременя.

— У нас є проблема, яка потребує негайного рішення, Ізабель…

— Я розумію, але тепер, коли ти став начальником поліції, ти потрапив у світ, де потрібно уміти розставляти пріоритети. А зараз для твоєї міської ради в пріоритеті дещо інше.

Мікаель зупинив її руку.

Вона зітхнула:

— Гаразд. Давай розповідай, що ти задумав.

— Потрібно створити загрозу його життю. Дуже достовірну.

— А навіщо загроза? Чому відразу не позбавити його життя?

Мікаель засміявся і не міг зупинитися, аж поки не збагнув: вона говорить серйозно. І їй навіть часу на роздуми не знадобилося.

— Тому що… — почав Мікаель твердо, не відводячи від неї очей, намагаючись бути тим величним Мікаелем Бельманом, який щойно виступав перед слідчою групою.

Він намагався придумати відповідь, але вона його випередила:

— Бо ти на таке не здатен. Давай подивимося, що там написано в «Жовтих сторінках» у розділі «Активна допомога в легкій смерті». Ти накажеш скасувати поліцейську охорону, пославшись, ну, скажімо, на хибне використання ресурсів або що-небудь у тому ж дусі, а потім до пацієнта несподівано навідаються «Жовті сторінки». Я маю на увазі — несподівано для нього. А взагалі, ти можеш відправити свою тінь, Бівіса. Трульса Бернтсена. За гроші він зробить усе, хіба ні?

Мікаель здивовано похитав головою:

— По-перше, охорону виставив начальник відділу вбивств Гуннар Хаген. Якби пацієнт помер відразу після того, як я скасував наказ Хагена, моїй репутації це, м’яко кажучи, не пішло б на користь. А по-друге, ми нікого не вбиватимемо.

— Послухай, хлопчику мій… Ніхто з політиків не кращий за своїх радників. Отже, для того, щоб досягти вершини, їм необхідно оточувати себе людьми, розумнішими за самих себе. Я починаю сумніватися в тому, що ти розумніший за мене. Передусім — ти не можеш упіймати отого вбивцю поліцейського. А на додачу ще й не знаєш, як розв’язати проблему з людиною, що лежить у комі. І коли ти відмовляєшся мене трахнути, я мушу запитати себе: «А нащо він узагалі мені потрібен?» Можеш відповісти на це питання?

— Ізабель…

— Схоже, що ні. Отож слухай мене, ми чинитимемо так…

Він міг тільки захоплюватися нею. Було у ній щось контрольоване, холодно-професійне і водночас ризикове і не-передбачуване, через що колеги в її присутності вважали за краще сидіти на краєчку стільця. Вони не розуміли, що створення відчуття невпевненості — частина гри Ізабель Скоєн. Вона була з тих, кому за короткий час вдавалося стрибнути далі і вище за інших, із тих, хто у разі падіння падав нижче і гірше за інших. Мікаель Бельман не просто упізнавав в Ізабель Скоєн себе — вона була утрируваною копією його самого. А найцікавішим було те, що замість того, щоб тягнути його за собою, вона примушувала його ставати обережнішим.

— Поки пацієнт не опритомнів, ми нічого не робитимемо, — сказала Ізабель. — Я знаю одного анестезіолога з Енебакка. Дуже підозрілий тип. Він забезпечує мене пігулками, які я, будучи політиком, не можу купити на вулиці. Він, як і Бівіс, за гроші зробить майже усе. І що завгодно за секс. До речі.

Вона всілася на край письмового столу, підняла і розвела в сторони ноги і розстебнула ґудзики на його штанах одним легким порухом. Мікаель міцно схопив її за зап’ястя:

— Ізабель, давай дочекаємося середи, побачимось у «Гранд-готелі».

— Давай не чекатимемо середи у «Гранді».

— Ні, я голосую за те, щоб почекати.

— Он як? — вимовила вона, вирвала руки, знову розстебнула його штани і заглянула досередини. Голос її прозвучав хрипко: — За остаточним підрахунком голосів, любий, маємо двоє проти одного.

Розділ 5

Стемніло, похолоднішало. Блідий місяць заглянув у парубоцьку кімнату Стіана Бареллі, аж тут знизу