Лаванда Різ - Дочка пірата, Лаванда Різ

- Оце вже ні, вона повинна знати, що це сталося, тому що вона порушила мій наказ, що вони самовільно поцупили шлюпку і думали, що у них вийде краще!!! Чому ми повинні носитися всесвітом наче ідіоти, спочатку в пошуках Тіара, потім кидати все і мчати розшукувати Енн, а потім знову Тіара? Якщо ця дівчина не припинить бунтувати проти мене, може статися так, що наступного разу ми вже не зможемо їй допомогти!!! – Зур навіть не намагався стримувати свої емоції.

- Я зовсім не бунтую, не проти тебе. Зур, мені не подобаються твої методи. Я бачила таких самих вискочок, як ти, законсервованих в лід кріокамер! - огризнулася Енн.

- Бачила? Де? І звідки «томагавк? Де ти була, Енн, і чого ми ще не знаємо? - Не вгамовувався Зур, свердлячи її своїми чорними, як ніч очима, намагаючись через цей погляд «прочитати» її душу, як це зазвичай робили химери.

- Бачила на основній базі «Аватар-1» ... я була там. Мене випадково загребли з Тарго разом з іншими біженцями. «Томагавк» звідти ж. Допит триває або ви все-таки приймете мене назад?

- Залиш її, Зур. Чи не бачиш, вона втомилася й дуже напружена, - тихо прошепотів Сеярін, обіймаючи Енн за талію одним зі своїх щупальців. – Ми знайшли її, заспокойся, нарешті.

- Гей, а в кабіні пілот. Енн привезла нам подарунок! - вигукнув Жако, виглядаючи з «томагавка».

- Його потрібно відпустити! - твердо заявила Енн, струснувши головою, повертаючись спиною до Зура.

- Цікава позиція. А чого б це? - знущальним тоном промовив Зур, химера майже неможливо було обдурити, і він відчував, що з його Енн щось не так.

- Тому що ми не звірі. Ми вільні крила космосу, ми невловимі бродяги всесвіту, але ми не вбивці. Ми шукачі пригод та нових світів. Здається, Тіар саме так завжди нам казав? - Енн вперто нахилила голову.

- І де він тепер? Де наш батько з цими його утопічними лозунгами? - уперся в неї поглядом Зур. - Може, нам ще обійняти цього імперця на прощання? - Він підійшов до неї і різко розвернув її до себе.

- Ми зараз дамо цьому пілоту можливість полетіти, а самі покинемо цей квадрат, - чітко вимовляючи кожне слово, голосно кинула Енн. – І коли говоритимуть, що пірати, мовляв, закінчені сволоти, цей пілот буде заперечувати, кажучи, що космічним волоцюгам притаманне милосердя. Може, тоді до нас будуть ставитися інакше!

- Благодійниця! І коли це ти так встигла змінитися?!

- Зур, зроби, як вона хоче. Просто поступися, я «за». Відпустимо хлопця разом з його консервною бляшанкою та валимо звідси якнайдалі! - Мак затулив собою Енн від бризкаючого злістю Зура, який вже починав втрачати над собою контроль, не впізнаючи своєї крихітки, яку він ніколи не міг назвати своєю сестрою. …На те були причини.

- Та будь ласка, як вам, бовдурам, заманеться! Я буду в рубці! - Зур рвучко розвернувся та вилетів геть, змусивши всіх полегшено зітхнути.

- З тих пір, як ти зникла, він місця собі не знаходив, - мовив Сеярін. - Ти ж знаєш, що так він висловлює свою турботу, він інакше не вміє. Зур хвилювався, адже ви не просто... Гаразд, не будемо про це згадувати. Але химери жорстокі. Враховуй, що ти людина, а він химер.

- Я знаю, він ніколи не дає мені про це забувати. ... Ох, яка я рада вас бачити, мої милі, - посміхаючись, вигукнула Енн, обіймаючи кожного по черзі: ламійця Жако, волохатого Лакура з планети Краш, аквазанця Сеяріна і знову чорношкірого Мака. - Більше вас не залишу. Так додому захотілося! Ну, допоможіть мені відправити «томагавк».

Енн розв'язала пілота, який на цей час вже прийшов до тями. Але у нього на обличчі вмить застиг невимовний жах, коли він побачив перед собою вогненно-рудого, покритого шерстю Лакура.

- Ти заспокойся та вибач, що я тебе так довбонула, - звернулася Енн до онімілого пілота, - Але інакше ти не позичив би мені свій корабель. Зараз ти швиденько опануєш себе, сядеш в пілотське крісло і полетиш на базу. Координати я вже ввела.

- Ну, скажи що-небудь, солоденький, - пробасив, посміхаючись крізь шерсть, Лакур.

- Ви хто? - пискнув пілот.

- Я Санта Клаус, малюче! - промуркотів йому у відповідь Лакур та вибухнув гавкаючим сміхом. Енн, не витримавши, теж посміхнулася, хоча вона вже давно звикла до жартів свого брата.

- Ви називаєте нас піратами, ми називаємо себе космічними волоцюгами. Як тебе звати? - м'яко запитала вона, відволікаючи увагу імперського пілота на себе.

- Сід, - прошепотів він їй у відповідь.

- Запам'ятай, Сіде, не можна абсолютно всіх рівняти під одну гребінку. Є люди серед піратів, і є звірі серед солдатів Імперії. І там, і там є як хороші, так і погані хлопці. Ти розумієш, про що я?

Сід старанно потряс головою.

- Гаразд, не трясися так, а то макітра відірветься! – знову подав голос Лакур. – Як на мене, люба сестро, ти говориш для нього занадто складні речі, він зараз знепритомніє з переляку. А потім прилетить додому і скаже, що це ми його злякалися, що він поклав нас на лопатки і таке інше. Ти дійсно віриш, що серед них є кльові хлопці?

- Є, я в цьому впевнена, - зітхнула Енн, згадавши про свого Ілая. - Піднімайся, Сіде, давай хлопче, ворушися.

- І не дай боже, тобі солоденький, знову потрапити до нас в лапи, - знову жартівливо пирснув Лакур, потішаючись з бідолашного солдата.

- А ось тепер пора і нам рвати кігті. Треба знайти де-небудь затишне, сухе та тепленьке містечко і гідно відзначити твоє повернення. Та заодно подумати, що нам робити далі, - розумні намистинки очей Лакура блиснули крізь густу шерсть на обличчі. – Зур тобі цього так швидко не пробачить. Але ти єдина маєш до нього підхід. Він наш командир, Енн, і тобі варто із ним помиритися.