Шекспір Вільям - Генріх VIII, Шекспір Вільям

Куй залізо,
Покіль гаряче!
Виходять. ч
СЦЕНА 2
Перед входом до зали радних.
Посланці, пажі, інші слуги.
Входить К р а н м є р.
Кранмер Гадаю, я не дуже запізнився.
Щоправда, той вельможа-посланець
Благав мене поквапитись. Закрито?
Та що це значить? Гей! Хто там, при дверях?
Входить придверник.
Ви ж знаєте мене?
Придвернак Авжеж, мілорде.
Та помогти не можу.
Кранмер Це чому ж?
Придверник Бо ваша світлість мусить тут чекати
Аж доти, доки не покличуть.
Кранмер Он як!
Входить доктор Бате.
Бате
(убік)
Це — плід лихого умислу. Як добре,
Що випадок привів мене сюди!
А зараз усвідомить це й король.
Кранмер
(убік)
Це королівський лікар, Бате. Як пильно,
Проходячи, поглянув він на мене!
Не дай господь, прохопиться комусь
Про цю ганьбу! Це, безперечно, задум
Тих, що мене не люблять — наверни
Серця їх, господи! Ніколи я
Не прагнув ворогів нажить, щоб зараз
Так честь мою принижувати мали.
Нехай би посоромились вельможу,
Ще й радника тримати під дверима,
Серед пажів, дворецьких та лакеїв!
Однак така їх воля — наберусь
Терпіння і чекатиму.
У вікні нагорі з'являються король і Бате.
Бате Я хочу вам,
Величносте, щось хочу показати.
Це диво дивнеє...
Генріх А що ж це, Батсе?
Бате Гадаю, вашій світлості не раз
Таке траплялось бачити.
Генріх На бога,
Та де ж воно?
Бате А он, мілорде, гляньте,-
Архієпископ у новому сані:
Дістав підвищення і засідає
Врочисто під дверима, межи слуг,
Розсильних та пажів.
Генріх Ба, й справді він.
То так у них шануються взаємно?
Це щастя, що й над ними є ще дехтої
Я думав — там зібралось стільки честі,-
Манер принаймні вистачить на всіх!
Щоб так ото дозволити людині
його становища і нам близькій
Поневірятися, ждучи наказів
їх милостей? І де? Попід дверима,
Як той посильний з пакою листів!
Клянуся богородицею, Батсе,
Що це — інтрига. Та запни фіранку —
Ми ще не те почуємо.
Фіранка засувається.
Вносять і ставлять під балдахін стіл засідань, крісла, стільці. Входить лорд-
канцлер, сідає за верхній край столу ліворуч. Місце зліва від нього зали-
шається порожнім — для архієпископа Кентерберійського. Далі входять гер цо"
ги Сеффолк та Норфолк, лорд-камергер, граф Серр еТі,
Г а р д і н є р, займаючи один за одним місця обабіч столу. Кромвель, як
секретар,— на нижньому краю.
Лорд-канцлер До діла, пане секретарю: нащо
Зібрали нас на раду?
Кромвель Ваші честі,
Насамперед — розглянути питання
Стосовно лорда Кентербері.
Гардінер v Він
Про все це повідомлений?
Кромвель Звичайно.
Норфолк А хто це там чекає?
Придверник За дверима,
Мої панове?
Гардінер Так.
Придверник Архієпископ,
Жде ваших вказівок вже з півгодини,
Лорд-канцлер Нехай увійде.
Придверник Ваша світлість може
Тепер заходити.
Кранмер підходить до столу.
Лорд-канцлер Мій добрий лорде,
Мені так прикро бачити, що крісло
Оце порожнє! Та усі ми люди,
Слабкі та грішні по своїй природі,
З одної плоті; мало хто з нас ангел,-
То й ви, що мали б нас добра навчити,
Із слабкості й нерозуму людського
Негідно повелись, хоч як це дивно,
Супроти короля й його законів,
Поширюючи скрізь у королівстві
Своє учення через капеланів,
Просякнуте, як нас повідомляють,
Всілякими ідеями новими
Та небезпечними. Усе те — єресь,
Що може стати згубною, коли
її не знищити.
Гардінер І то негайно,
Мої панове: дикого коня
На повідку не водять, лиш гнуздають
Вудилами жорсткими та й женуть,
Пришпорюючи, поки не послуха.
Коли ж ми з легкодумності, з жалю
Дитинного до втраченої слави
Одного з нас відступимо заразі,
То вже ніякі ліки не поможуть.
І що ж тоді? Повстання, бунти, чвари,
Розруха в цілім краї, як ото
Недавно у сусідів наших, німців.
І досі прикро згадувать.
Кранмер Панове,
І в праці, і в приватному житті
Я завжди докладав зусиль немало,
Аби моє учення й кожен вчинок
Як діяча державного пліч-о-пліч
Могли іти, одним шляхом безпечним;
І ціль була одна — творити благо,
Скажу вам щиро, лорди,— в цьому світі
Нема такого, хто б і з обов'язань,
І з внутрішніх переконань сильніше
Ненавидів і дужче ганьбував
Всіх бунтарів громадського спокою,
Ніж я, мілорди! Боже, щоб король
У кожнім серці відданості стільки
Знайшов, як у моїм! Той, хто безчестям
І заздрощами живиться, посміє
Вкусити найдостойнішого. Я
Прохав би ваші світлості усіх
Позивачів моїх — хто б то не був —
Звести отут лице в лице зі мною:
Нехай оскаржують відкрито.
Сеффолк Ні,
Це неможливо, лорде мій,— ви радник,
І, як такого, вас ніхто не сміє
Оскаржити.
Гардінер Оскільки є у нас
І більш важливі справи, то з цкю
Покінчимо. Коротше: їх величність
Звелів, а ми погодились, щоб вас
Для кращого ведіння судочинства
До Тауера звідси відвести.
Де ви, вже як звичайний чоловік,
Побачите, що не один посміє
Відверто вас оскаржити,— боюсь,
їх більше, ніж могли б ви припускати.
Кранмер Ох, любий мій Вінчестере! Який
Я вдячний вам! Ви мій найкращий друг!
Якщо вас візьмуть, будете моїм
Присяжним і суддею водночас,-
Такий ви милосердий! Ваша ціль-
Мене згубити, як я бачу. Ласка,
Любов, мілорде, більше до лиця
Священику, ніж гонор. Тихим словом
Повчайте блудні душі — не женіть їх.
Я конче скину з себе цей тягар;
Я витерплю усе, що ви на мене
Звалити здатні — щодо цього маю
Так мало сумнівів, як ви — сумління
Чинити гріх щодня! Я б ще сказав,
Та вимагає скромності повага
До вашого покликання.
Гардінер Мілорде,
Мілорде, гей, та ви — сектант! Це ж ясно,
Як божий день! І хто вас розкусив,
Той бачить під облудним вашим лиском
Лише слова і слабкість духу.
Кромвель Лорде,
Дозвольте, з ласки вашої, сказати:
Ви трохи перебільшуєте. Люди
Такої слави хай би й завинили,
Все ж варті шани за своє минуле.
Хто падає, того штовхати — гріх.
Гардінер Даруйте, мій добродію, та вам
З усіх отут присутніх якнайменше
Годиться говорити так.
Кромвель Чому?
Гардінер Чи ж я не відаю, що й ви прихильник
Сектантства? Ви — непевний чоловік.
Кромвель Непевний?
Гардінер Так, непевний.
Кромвель Хай би ви
Бодай наполовину так порядні
Були, як я непевний! То до вас
Не з острахом би йшли, а з молитвами!
Гардінер Я ваших слів брутальних не забуду.
Кромвель І слів моїх брутальних, і своїх
Брутальних вчинків.
Лорд-канцлер Стримайтеся, лорди!
Таж сором!
Гардінер Я мовчу.
Кромвель І я мовчу.
Лорд-канцлер Тепер — що вас стосується, мілорде:
Є рішення — вважай, одноголосне,-
Щоб вам негайно в Тауер відбути
Під вартою і залишатись там
До дальших розпоряджень короля.
Ви згодні з цим, панове?
Усі Згодні, згодні.
Кранмер Невже немає іншого притулку
Для милосердя — Тауер доконче?
Гардінер Чого ж іще було вам сподіватись?
Що за настирний чоловік! Гей, там!
Давайте вартового!
Входить вартовий.
Кранмер Це для мене?!
Чи ж то мене, як зрадника, вестимуть?
Гардінер Беріть його й безпечно запровадьте
До Тауера.
Кранмер Ні, стривайте! Маю
Ще дещо вам сказати. Ось, мілорди,-
Цим перснем вириваю долю з рук
Зловмисників і віддаю її
На суд найвищий владарю моєму!
Лорд-канцлер Це королівський перстень.
Серрей Не підробка..,
Сеффолк Клянуся небом — справжній! Я ж казав —
Коли ми вперше цю зловісну брилу
Двигнули з місця — що вона впаде
На нас самих!
Норфолк Гадаєте, мілорди,
Король таке допустить, щоб його
Хоч на малий мізинець хто образив?
Лорд-канцлер Це вже напевне. Він його життя
Багато вище цінить. Краще б я
У все те не встрявав!
Кромвель Я так і думав,
Покіль ото збиралися доноси
Та наклепи на цього чоловіка,
Бо чесності його хіба що біс
Та бісові поплічники позаздрять,-
Це ж ви огонь роздмухали, в якому
Самі ж і згорите; так вам і треба.
Входить король, похмуро зиркаючи на них; займає
своє місце,
Гардінер Владико грізний, як нам не складати
Щоденну дяку богові за те,
Що маєм короля такого! Він
Не тільки добрий, мудрий, а й побожний,
Як мало хто; він, повен послушенства,
Шанує церкву над усе й для того,
Щоб цій святій повинності надати
Ще більшої ваги, з любові й шани
Він сам, ясновельможний судія,
Прийшов на суд між церквою і тим,
Хто так її зганьбив.
Генріх Ви вміли завжди,
Єпископе, витійствувати словом.
Та я, затямте, не прийшов сюди
Вислухувати лестощі, аж надто
Пісні ті вбогі, щоб прикрити злобу.
Самому зась, то й лащитесь, як пес,
І язиком вихляєте в надії,
Що я на це піддамся. Все одно,
Що хоч про мене думай, але ти —
Людина кровожерна і жорстока!
(До Кранмера)
Сядь, чоловіче добрий! Ну, тепер
Я хочу бачити зарозумільця
Великого, що зважиться на тебе
Кивнути пальцем; всім святим клянусь:
Такому краще з голоду сконати,
Ніж раз єдиний здумати, що ти —
Не на своєму місці!
Серрей Чи не зволить
Величність ваша...
Генріх Ні, не зволить, сер!
Я думав досі — радники у мене
Тямущі, мудрі люди; бачу — де там!
Чи ж то розважний вчинок — допустити,
Щоб муж цей — добрий, чесний чоловік,
Як мало хто із вас,— отак стояв,
Мов миршавий пахолок, під дверима?
Він, рівний вам шляхетністю! Ганьба!
Яким це правом ви аж так забулись?
Я дозвіл вам давав його судити,
Але як радника — не як лакея!
А дехто з вас — не так із правдолюбства,
Як більше зозла рад би був при змозі
У нього й душу, бачу, відсудити!
Та, поки я живий, це вам не вдасться!
Лорд-канцлер Тоді, мій найгрізніший володарю,
Дозволите, щоб я ж таки, можливо,
Сказав за всіх І все те пояснив?
Якщо його й хотіли ув'язнити,
То — можете повірити — не зозла,
А швидше для того, щоб на суді
Покаявся він щиро перед світом.
Ось так, я думаю.
Генріх Ну-ну, гаразд,-
Любіть його, мілорди, і шануйте,
Він вартий шани. Я ж одне скажу:.
Якщо таке можливе, щоб монарх
Був боржником ніддаиця, то за службу
й любов його я перед ним в боргу.
Прошу вас, більше сварок не зчиняти,-
Ви краще обніміться всі. Таж сором!
Ну, будьте друзями, панове добрі!
Мій лорде Кентербері, я до вас
Прохання маю, у якому ви
Не можете відмовити, а саме-
Для одного премилого дівчатка
Хрещеним батьком бути й перед богом
За неї заручитись.
Кранмер Найславніший
Із принців мав би це за честь велику!
А чим же я на неї заслужив,
Підданий бідний, скромний?
Генріх Годі, годі,
Ви можете й не тратитись на ложки,
Бо куми ваші — дами родовиті:
Це герцогиня Норфолкська і леді
Маркіза Дорсет — вам такі підходять?
Вінчестере вельможний, я прошу вас
Без зволікань обняти і любити
Цього добродія.
Гардінер Із щирим серцем
Та братньою любов'ю це роблю.
Кранмер І свідок бог, наскільки я сердечно
Приймаю доказ вашої любові,
Генріх Твою сердечність видно, чоловіче,
По цих сльозах щасливих.