Шекспір Вільям - Генріх VI : Частина 2, Шекспір Вільям

Переклад Віктора Гуменюка

ДІЙОВІ
ОСОБИ
Король Генріх VI.
Гемфрі, герцог
Глостер, його дядько.
Кардинал Бофорт, єпископ Вінчестерський, двоюрідний дід короля.
Річард Плантагенет, герцог Йорк.
Едвард
> його сини.
Річард
Герцог Сомерсет
Герцог Сеффолк
Герцог Бекінгем
> прибічники "рроля.
Лорд Томас Кліффорд
Джон Кліффорд,
його син
Граф Салвбері
> прибічники Йорка.
Граф Уорік
Лорд Скелс, комендант Тауера,
Лорд Сей.
Сер Гемфрі Стаффорд.
Вільям Стиффорд, його брат.
Сер Джон Стенлі.
Вокс.
Метью Гофф.
Капітан корабля.
Шкіпер.
Штурман.
Водді Вітмор,
Двоє дворян, взятих у, полон разом із Сеффолком.
Юм та Саутвел, священики.
Болінгброк, чаклун.
Дух, викликаний Болінгброком.
Томас Горнер, зброяр.
Пітер, його підмайстер.
Писар із Чатема.
Мер Сент-Олбенса.
Сімпкокс, шахрай.
Двоє вбивць.
Д'жек Кед, бунтівник.
Джордж Бевіс
Джон Голленд
Дік, різник — прибічники— Кеда.
Сміт, ткач
Майкл
Александер Айден, кентський дворянин.
Королева Маргарита, дружина Генріха VI.
Елеонора, герцогиня Глостереька.
Марджері Джорден, відьма.
Дружина Сімпкокса.
Лорди, леді, слуги, прошчі, міські старшини, герольд, кат, шериф і сторожа,
городяни, підмайстри, сокольники, варта, солдати, гінці та інші.
Місце дії — Англія.

ДІЯ ПЕРША
СЦЕНА 1
Лондон. Тронна зала в королівському палаці.
Фанфари, потім гобої.
З одного боку входять король Генріх, герцог Глостер, Солсбе-
рі, Уорік та кардинал Бофорт, з другого — королева Марга-
рита, Сеффелк, Йорк, Сомерсет, Бекінгем та інші.
Сеффолк Владарю! Я, за повелінням вашим,
У Франції принцесу Маргариту
Як ваш повірений вам за дружину
Узяв; у Турі, місті древнім, славнім,
При королях Французькім, Сіцілійськім,
При герцогах Бретонськім, Калабрійськім,
І Алансонськім, й Орлеанськім; графах
(їх сім було), дванадцятьох баронах
І двадцятьох єпископах для вас
Узяв я шлюб. Схиляюся смиренно,
Хай бачать Англія й поважні пери —
Передаю права на королеву
До рук щонайдостойніших того,
Чию велику тінь я зображав.
Де дарував васал дарунок кращий?
Де кращу королеву брав король?
Генріх Встань, Сеффолку. Вітаю, королево!
Найкраще виявлю свою любов
Цілунком ніжним. Господи, що дав
Мені життя, дай серцю щиру вдячність!
В обличчі цім чарівнім ти явив
Моїй душі земних розкошів світ;
Нехай же нас кохання поєднає.
Маргарита Великий Англії королю, славний
Владарю, повелителю мій любий!
Вдень і вночі, у снах і наяву,
В оточенні вельможнім і при чотках
Вела я з вами подумки розмову,
Що надала одваги вас вітати
Нехитрими словами — скласти їх
Допомогло уму щасливе серце.
Генріх Яка краса!.. Одначе обернула
Ця мила мова, мудра і велична,
Захоплення на. радість, що до сліз
Розчулює. І серце повне втіхи!
Тож привітайте всі мою любов.
Всі Живи, владарко, славна Маргарито!
Маргарита Ми вдячні всім.
Фанфари.
Сеффолк Протекторе шановний, зачитайте
Усі статті угоди ось цієї,
Що поміж нашим королем і Карлом
Засновує півторарічний мир.
Глостер
(читає)
По-перше, погоджено між королем Французьким
Карлом та Вільямом Де-Ла-Пулем, маркізом Сеффолком, послом
Генріха, короля Англійського, що згаданий Генріх бере за дру-
жину принцесу Маргариту, дочку Рене, короля Неаполя, Сіцілії
і Єрусалиму, і вінчає її королевою Англії не пізніше тридцятого
цього травня. Далі, герцогство Анжу і графство Мен будуть звіль-
нені від військ і передані королю, батькові її...
Генріх Що сталось, дядьку?
Глостер Вибачте, владарю,-
Біль серце стис мені і потьмяніло
В очах... Не можу я читати далі.
Генріх Ви, дядьку Вінчестер, читайте далі.
Кардинал
(читає)
Далі, між ними домовлено, що герцогство Анжу
і графство Мен будуть звільнені від військ і передані королю,
батькові її, а вона буде "припроваджена власним коштом короля
Англії, без посагу".
Генріх Ми згодні. Стань, маркізе, на коліна;
Ти перший герцог Сеффолк відтепер.
Прийми цей меч. А вас, кузене Йорк,
Від регентства французького звільняєм
На строк, в угоді вказаний. Ми вдячні
Вам, дядьку Вінчестер, вам, лорди Глостер,
йорк, Бекінгем, Уорік, Сомерсет
І Солсбері, і всім, що як належить
Ви вшанували нашу королеву.
Ходім же. Все зробіть, щоб якнайшвидше
її коронування відбулось.
Король Генріх, королева Маргарита і Сеффолк виходять,
Глостер Хоробрі пери, Англії опора,
Вам герцог Гемфрі виповість свій жаль,
Бо й ваш це жаль, і Англії всієї.
Хіба не змарнував брат Генріх юність,
Одвагу, гроші і людей на війни?
Хіба не ночував у чистім полі,
В зимову холоднечу й літню спеку,
Щоб Францію відстояти — свій спадок?
Чи не напружував брат Бедфорд розум,
Щоб хитрістю здобуте вберегти?
Й самі ви, Сомерсет і Бекінгем,
Йорк мужній, Солсбері, герой Уорік,
У Франції й Нормандії замало
Отримали рубців? А дядько Бофорт
І сам я з вченими людьми держави
Не засідали з рання і до ночі,
Не думали-гадали, не старались,
Щоб завжди нам французи підкорялись?
Чи не вінчали ще малям в Парижі
Його величність ворогам на зло?..
О пери Англії, цей шлюб — ганьба!
Знеславить вас одруження фатальне,
З книг пам'яті наймення постира,
Щоб не лишилося про вас і згадки,
Спотворить свідчення звитяг, усе
Зруйнує, мов нічого й не було.
Кардинал Мій небоже, чому така тривога
І велемовність? Франція ще наша,
Й ніколи ми її не віддамо.
Глостер Не віддамо — якщо зумієм, дядьку,
Але замало в нас на це надій.
Всім заправляє герцог-новачок:
Віддав маєтності Анжу і Меи
Вія бідняку Рене, чий пишний сан
Не в'яжеться з порожнім гаманцем.
Солсбері Клянуся тим, хто смерть прийняв за всіх,
Ті землі — від Нормандії ключі.
Чому Уорік, син мій мужній, плаче?
Уорік 3 жалю, що втрачено ключі тепер.
Коли б надію мав їх повернути,
Не сльози ллялися б, а вража кров.
Анжу і Мен! Я землі ці здобув,
Руками власними завоювавши,
Й міста, що коштували ран мені,
Зі словом миру віддано назад!
Mort dieu! *
Иорк Хай все лихе пізнає Сеффолк цей,
. Що войовничий острів наш знеславив!
Я б радше серце ворогам дав вирвать,
Аніж на преганебну спілку цю
Погодився. Англійські королі
Без золота, без посагу дружин
Не брали. Генріх же віддав своє
Гз безприданницею одружився.
Глостер А хто й коли подібні жарти чув:
П'ятнадцяту частину хоче Сеффолк
За те, що клопотавсь і віз її!
У Франції нехай би й далі скніла,
Аніж...
Кардинал Ви надто розпалились, лорде Глостер,-
Адже була це воля королева.
Глостер Мій лорде Вінчестер, що в вас на думці,
Я знаю. Вас не так мої слова
Тривожать, як моя присутність тут.
Злість визира, святеннику пихатий,
Гнів на твоїм обличчі! Як лишуся
Ще трохи, давню сварку знов почнем.
Прощайте, лорди. Втратимо, кажу,
Всю Францію, не тільки Мен й Анжу.
(Виходить)
Кардинал Який розлючений пішов протектор!
Ви добре знаєте — він ворог мій,
Та що там мій — він спільний ворог наш
І королю, боюсь, не щирий друг.
* Клянуся смертю господа (фр.).
Міркуйте, лорди,— він найближчий кревний,
Англійської корони спадкоємець.
Якби імперію взяв Генріх з віном,
Всі західні багаті королівства,
Лорд був би невдоволений і цим.
Все зважте, хай улесливі слова
Сердець вам не вчарують, не присплять
Вам розум. Хоч простолюд любить Гемфрі
І зве його: "Наш добрий герцог Ґлостер!"
В долоні плеще й голосно гукає:
"Хай вашу світлість береже господь!
Благословен будь, Гемфрі, герцог наш!"
Все ж, незважаючи на цей єлей,
Боюся, він протектор небезпечний.
Бекінгем Та й зрештою, чого це він протектор?
Король не хлопчик — може править сам.
Кузене Сомерсет, прошу підтримки,
До нас пристане герцог Сеффолк — швидко
Ми висадимо Глостера з сідла.
Кардинал Важлива справа зволікань не терпить,
Тож я — до лорда Сеффолка мерщій.
(Виходить)
Сомерсет Кузене Бекінгем, хоч нас не тішать
Погорда і поважний титул Гемфрі,
Пихатого пильнуймо кардинала,
Адже це найнестерпніший зухвалець
Серед усіх вельмож у королівстві;
Не Глостер буде правити, то він.
Бекінгем Протектором ти будеш, Сомерсете,
Чи я, на злість і Гемфрі, й кардиналу.
Бекінгем і Сомерсет виходять.
Солсбері Пішла пиха, за нею — честолюбство.
В той час, як дбають про своє вони,
Нам про державу дбати слід. Ніколи
Не бачив я, щоб Гемфрі, герцог Глостер,
Поводивсь, як не личить можновладцю.
Та бачив, що пихатий кардинал
Скоріше мов солдат, а не церковник,
Неначе всім він пан, зарозуміло,
По-розбишацьки лаявся, нічим
Не схожий був на діяча держави.
Уоріку, ти, втіхо літ моїх!
Твої діяння, прямота, гостинність
Тобі загальну здобули любов,'-
Хіба що герцог Гемфрі в більшій шані.
Мій брате Йорк, за те, що ти навів
Належний лад в Ірландії, а ще
За подвиги (як регент короля
Ти їх у серці Франції здійснив)
Тебе боїться і шанує люд.
Єднаймось для загального добра!
Гординю Сеффолка і кардинала
Впокоримо, придушимо; пиху
Вкоротим Сомерсету й Бекінгему.
Сприяймо якомога справам Гемфрі,
Добробут краю — ось його мета.
Уорік Уорік богом свідчиться: добробут
Вітчизни любої — для нього все!
Иорк Те саме каже Йорк,
(убік)
і з більшим правом.
Солсбері Спішімо та про головне подбаймо!
Уорік О батьку, головне — це Мен, здобутий
Моєю головою і руками;
Його б я тільки з подихом останнім
Віддав. Говорите про слушну мить,
А я — про Мен; не поверну — не жить.
Уорік і Солсбері виходять.
Йорк Французам віддано Анжу і Мен,
Париж утрачено, і через те
Й Нормандія на волосинці висить.
Уклав угоду Сеффолк, і її
На радість Генріху схвалили пери.
Два герцогства віддати за принцесу!
Докори марні — що до цього їм?
Адже вони не власне віддають.
Так не цінують здобичі пірати,
Повіям роздають, купують друзів,
Як лорди, бенкетують, поки все
Не спустять, а господар бідолашний
Оплакує добро, ламає руки,
Хитає головою і тремтить:
Грабують, ділять все, а він свого,
Рокований на голод, не торкнеться.
І Йорк страждає так, язик кусає —
Його земля з торгів іде. Англійське,
Французьке та Ірландське королівства
Так увійшли у плоть мою і кров,
Як той вогонь Алфеї, що, поліно
Пожерши, з'їв і серце Мелеагра.
Французам віддано Анжу і Мен!
Це вість гірка — на Францію надіявсь,
Як на англійську землю благодатну.
Час прийде — йорк доможеться свого.
До Невілів пристану і любов
До Гемфрі зображу, а при нагоді
Й корони добиватимусь. Давно
Націливсь я на золоту мішень!
Ланкастер прав моїх не загребе,
Не вдержить скіпетра в руці дитячій,
Не зносить діадеми на чолі,
Він не володар швидше, а церковник.
Тож, Йорку, крийсь до певної пори,
Стеж і пильнуй, коли всі інші сплять,
В державні таємниці проникай;
Коли ж насититься любов'ю Генріх
З дружиною занадто дорогою,
А Гемфрі з перами у чвари вгрузнуть,-
Молочно-білу підніму троянду,
Яка повітря пахощами сповнить,
Герб Йорка на знамені понесу,
З Ланкастерами у бою зітнуся
І змушу Генріха віддать вінець!
В його правлінні — Англії кінець.
(Виходить)
СЦЕНА 2
Кімната в домі герцога Глостера.
Входять Гемфрі І його дружина Елеонора, герцогиня Глостерська.
Герцогиня Чом голову схилив мій муж, мов колос
Під щедрим тягарем Церери? Чом
Не радий світові і супить брови
Великий герцог Гемфрі? І чого
Вп'яв сумно очі в землю й зосередивсь
На тім, що наче тьмарить зір йому?
Що бачиш? Генріхову діадему
В оправі найпочеснішій у світі?
Ну, хмурся, голову схиляй — вінець
Сам з'явиться у тебе на чолі.
Ти до корони руку простягни.
Що, закоротка? Простягну й свою,
Вдвох знімемо оздобу золоту,
Зведем до неба очі і ніколи
Додолу не опустимо, землі
Найменшим поглядом не удостоїм.
Глостер О Нелл, чарівна Нелл! Як любиш мужа,
Черву думок пихатих прожени;
Як Генріхові я лихе намислю,
Племіннику й володарю моєму,
Нехай із думкою цією прийде
У І смерть.