Шекспір Вільям - Річард ІІІ (Річард Третій), Шекспір Вільям

ВІЛЬЯМ ШЕКСПІР
РІЧАРД ТРЕТІЙ
Переклад Олександра Грязнова

ДІЙОВІ ОСОБИ:

К о р о л ь Е д у а р д ІV.
Е д у а р д, принц Уельський, згодом король Едуард V,
Р і ч а р д, герцог Йорк – сини короля.
Г е о р г, герцог Кларенс,
Р і ч а р д, герцог Глостер, згодом король Річард ІІІ – брати короля.
М а л и й с и н К л а р е н с а (Едуард Плантагенет, граф Уорік).
Г е н р і, граф Річмонд, згодом король Генріх VІІ.
К а р д и н а л Б о р ч е р, архієпіскоп Кентерберійський.
Т о м а с Р о т р е м, архієпіскоп Йоркський.
Д ж о н М о р т о н, єпіскоп Ілійський.
Г е р ц о г Б е к і н г е м.
Г е р ц о г Н о р ф о л к.
Г р а ф С е р р і, його син.
Е н т о н і В у д в і л, г р а ф Р і в е р с, брат королеви Єлизавети.
М а р к і з Д о р с е т,
Л о р д Г р е й – сини Єлизавети від першого шлюбу.
Г р а ф О к с ф о р д.
Л о р д Г а с т і н г с.
Л о р д С т е н л і (він же граф Дербі).
Л о р д Л о в е л.
С е р Т о м а с В о г е н.
С е р Р і ч а р д Р е т к л і ф.
С е р В і л ь я м К е т с б і.
С е р Д ж е м с Т і р р е л.
С е р В о л т е р Г е р б е р т.
С е р Д ж е м с Б л е н т.
С е р Р о б е р т Б р е к е н б е р і, комендант Тауера.
С е р В і л ь я м Б р е н д о н.
К р і с т о ф е р Е р с в і к, священик.
Т р е с е л,
Б а р к л і – дворяни з почету леді Анни.
Л о р д – м е р Лондона.
Ш е р и ф В і л т ш і р с ь к и й.
Є л и з а в е т а, королева і дружина короля Едуарда ІV.
М а р г а р и т а, вдова короля Генріха VІ.
Г е р ц о г и н я Й о р к с ь к а, мати короля Едуарда ІV і герцогів Кларенса та Глостера.
Л е д і А н н а, вдова Едуарда, принца Уельського, сина Генріха VІ, згодом – дружина короля Річарда ІІІ.
Д о н ь к а г е р ц о г а К л а р е н с а (леді Маргарита Плантагенет).

Л о р д и, д в о р я н и, с л у г и, п о с л а н е ц ь, п а ж, п и с а р, с в я щ е н и к, є п и с – к о п, г о р о д я н и, м і с ь к і с т а р ш и н и, р а д н и к и, в б и в ц і, г і н ц і, с о л д а – т и та і н ш і.

Дія відбувається в Лондоні та інших місцях Англії.

Д І Я П Е Р Ш А

Сцена перша

Лондон. Вулиця.
Входить Г л о с т е р.

Г л о с т е р
Перетворило заколотів зиму
На благодатне літо сонце Йорка,
І хмари, що над нашим домом висли,
В морську безодню канули давно.
Нас увінчали лаври переможні;
Ми скинули військові обладунки,
Бенкетами змінивши брязкіт битв
І труб ревіння – музикою балів.
Жорстокий бог війни чоло розгладив.
Вже він в броні не скаче на коні,
Ворожі душі сповнюючи жахом,
А спритно витанцьовує з жінками
Під лютні дзвін, солодкий і п'янкий.
Та я, не здатний до розваг любовних,
До милування в дзеркалі собою;
Я, зроблений так грубо і недбало,
Що де мені вже зваблювати німф,
Манірних і розпусних; я, у кого
Ні зросту, ні величної постави,
Кого природа-скнара жартома
Зробила кривобоким і кульгавим;
Я, зліплений абияк і до строку
Відправлений між люди, в світ живих,
Таким потворним і таким калічним,
Що всі собаки гавкають на мене, –
Чим я займусь у цей солодкий час,
На що дозвілля буду витрачати?
Дивитися хіба на власну тінь,
Що як-не-як видовжується сонцем,
І нарікати на своє каліцтво?
Ні!.. Як не вийшло звабника із мене,
Що гідний цих зманіжених часів,
То я повинен злодієм зробитись,
Проклявши бездіяльність мирних літ.
Я сплів сільце: тлумаченням умілим
Чуток, і снів, і п'яних теревень
Ненависть розпалив я між братами –
Між Кларенсом і нашим королем.
Якщо король Едвард такий же щирий
І простодушний, як підступний я,
То жде Георга Кларенса в'язниця:
Бо буква "Г", як віщування кажуть,
Занапастить Едвардових дітей. –
Сховайся, думко, глибше: он і Кларенс.

Входять К л а р е н с під вартою і Б р е к е н б е р і.
День добрий, брате! Чом з тобою варта?

К л а р е н с
Його величність, про мою безпеку
Турбуючись, надав мені її,
Щоб в Тауер спровадити з ескортом.

Г л о с т е р
За що?
К л а р е н с
За те, що я зовусь Георгом.

Г л о с т е р
Це ж не твоя провина, бо за це
Батьків хрещених треба б ув'язнити.
Чи, може, заманулось королю,
Щоб в Тауері знов тебе хрестили?
Що трапилось, мій брате? Поясни.

К л а р е н с
Все, Річарде, сказав би, та не знаю.
Він тільки снам і віщуванням вірить.
Як зрозумів я, здумав наш король
Із алфавіту вилучити зовсім
Ту букву "Г". Йому хтось напророчив,
Що у його потомків буква "Г"
Відніме трон. Оскільки я – Георг,
То він загрозу у мені побачив,
І через це безглуздя, брате мій,
Король мене відправив до в'язниці.

Г л о с т е р
Отак завжди, коли чоловіки
Виконують жіночі забаганки.
У Тауер не брат тебе відправив,
А королева наша, леді Грей.
Вона його до крайнощів доводить.
Чи не вона і брат благочестивий,
Ентоні Вудвіл, радили йому,
Щоб в Тауері лорда-камергера
Він ув'язнив? Лиш нині бідний Гастінгс
Був звільнений. І ми у небезпеці.

К л а р е н с
Хто ж нині у безпеці, брате мій?
Лиш родичі найближчі королеви,
Та ще гінці, що поміж королем
І місіс Шор з любовними листами
Снують вночі. Ти чув, як слізно Гастінгс
Заступництва просив у місіс Шор?

Г л о с т е р
І помолившись божеству цьому,
Лорд-камергер таки отримав волю.
Тож, видно, до прихильності монарха
Найкращий шлях – носить її ліврею,
Бо стільки влади їй надав король, –
Як і дружині, всохлій і ревнивій, –
Що в Англії тепер жіноче царство.

Б р е к е н б е р і
Мілорди, я прошу мені пробачить,
Але король суворо наказав,
Щоб у розмови не вступав ні з ким,
Хоч хто б йому зустрівся, герцог Кларенс.

Г л о с т е р
Ну, що ж? Тоді, люб'язний Брекенбері,
Прислухайтесь до бесіди братів.
У ній нема крамоли. Ми говорим,
Що мудрий і відважний наш король;
Що королева наша благородна,
Розважлива, вродлива й не ревнива;
Що в місіс Шор чарівні ніжки й губки,
Відкритий погляд і не злий язик;
Що знаттю стали рідні королеви.
Чи ви це заперечуєте, сер?

Б р е к е н б е р і
Ну, я у це не плутаюсь, мілорде.

Г л о с т е р
Не плутаєтесь? З ким? Із місіс Шор?
Хто плутається з нею, той повинен
Мовчати. Всі мовчать, крім одного.

Б р е к е н б е р і
Хто ж той один, мілорде?

Г л о с т е р
Ну й хитрун ти!
Звичайно, чоловік. Що, донесеш?

Б р е к е н б е р і
Пробачте, ваша світлосте: повинен
Я бесіду між вами припинить.

К л а р е н с
Виконуй свій обов'язок. Скорімось.

Г л о с т е р
Повинні ми коритись, бо – в опалі.
Прощаймось. Я піду до короля.
Хоч що б мені зробити довелося –
Сестрою звати удовицю Грей –
Та я тебе з ув'язнення звільню.
Бо те, що ти в немилості у брата,
Так боляче засмучує мене!

К л а р е н с
Так, Річарде, для нас обох це гірко.

Г л о с т е р
В ув'язненні недовго будеш ти.
Повір, що я про це вже потурбуюсь.
Ти потерпи.
К л а р е н с
Доводиться. Прощай.

К л а р е н с, Б р е к е н б е р і та варта
ідуть геть.

Г л о с т е р
Іди; ти не повернешся ніколи,
Простакуватий брате. Так люблю
Тебе я ніжно, що пошлю на небо,
Якщо воно в дарунок прийме душу.
Та хто це? Чи не Гастінгс із тюрми?

Входить л о р д Г а с т і н г с.
Г а с т і н г с
Бажаю вашій світлості здоров'я.

Г л о с т е р
І вам, шановний лорде-камергере.
Я радий знов на волі бачить вас.
Як витримали ви тягар в'язниці?

Г а с т і н г с
Як і належить в'язню: із терпінням.
Та, сподіваюсь, я ще доживу
До дня, коли віддячити зумію
Усім, хто засадив мене в тюрму.

Г л о с т е р
Без сумніву. Про це і Кларенс мріє.
Одні у вас і в нього вороги,
Обом вони нашкодили добряче.

Г а с т і н г с
Та прикро, що орла саджають в клітку,
А чинять хижі яструби розбій.

Г л о с т е р
Не чули ви: що робиться за морем?

Г а с т і н г с
За морем непогано, дома гірше:
Король наш зовсім хворий і слабкий,
І лікарі тривожаться за нього.

Г л о с т е р
Воістину погана новина.
Нестриманістю давньою своєю
Король занапастив шляхетне тіло.
Як сумно це… То він лежить?

Г а с т і н г с
Лежить.
Г л о с т е р
Ідіть до нього. Я за вами слідом.

Гастінгс іде геть.
Я сподіваюсь, що король помре,
Та перед тим у рай пошле Георга.
А я вже постараюсь розпалити
Гнів короля, підсиливши брехню
Відточеністю доказів вагомих.
Якщо здійсниться задум цей таємний,
То Кларенс навіть дня не проживе.
А там хай Бог і Едуарде візьме,
Моїм турботам доручивши світ.
Для цього доведеться одружитись
З молодшою Уоріка дочкою.
Щоправда, вбив я батька й чоловіка
У неї… Втім, я втрату оплачу,
Зробившись чоловіком їй і батьком.
Я одружусь, та тільки не з любові,
А щоб здійснити задуми таємні,
У чому може шлюб допомогти.
Одначе, я замріявся дочасно.
Живий ще Кларенс, править Едуард.
Сховай підступні наміри в душі:
Ще рано рахувати бариші.
(Іде геть.)

Сцена друга

Лондон. Інша вулиця.
Входить похоронна процесія.
Труну з тілом короля Генріха VI
супроводжує ескорт, озброєний алебардами,
д в о р я н и і л е д і А н н а в жалобному одязі.

Л е д і А н н а
На землю ставте цю почесну ношу.
Якщо вже честь покладено в труну,
Оплакати дозвольте, як годиться,
Ланкастера дочасну й наглу смерть.
Лик восковий святого короля!
Холодний прах Ланкастерського дому!
Пробач, що твій я викликаю дух,
Щоб він почув гіркі ридання Анни,
Яку вдовою сина Едуарда
Зробила та ж безжалісна рука,
Що завдала тобі смертельні рани.
Крізь вікна ці розвіялось життя.
В них сліз бальзам даремно проливаю.
Будь проклята рука, що їх зробила!
Будь прокляте те серце безсердечне
І кров того, хто кров твою пролив!
Хай буде винуватець наших бід
Сам жертвою жахливого нещастя,
Якого б я бажати не могла
Ні павукам, ні жабам, ні гадюкам –
Мерзеннішим створінням із усіх!
Якщо колись дитя у нього буде,
Хай з'явиться потворним недоноском,
Хай виглядом відразливим, огидним
Лякає матір, сповнену надій,
А норов хай від батька успадкує!
Коли б він одружився, хай дружина
Ридає ще сильніше у заміжжі,
Ніж плачу я, нещасна, у вдівстві! –
Продовжимо скорботний шлях до Чертсі,
Де короля повинні поховати.
Як стомитесь нести, то зупиніться:
Я знову буду плакати над ним.

Носії піднімають труну.
Входить Г л о с т е р.

Г л о с т е р
Гей! Опустіть труну з мерцем на землю!

Л е д і А н н а
Який чаклун покликав сатану
Завадити благочестивій справі?

Г л о с т е р
Труну на землю! Слухати наказ!
Бо, присягаюсь, вас зроблю мерцями!

Д в о р я н и н
Мілорде, пропустіть труну! Вступіться!

Г л о с т е р
Брутальний псе! Зійди з дороги сам.
Геть алебарду! Бо, клянусь святими,
Зіб'ю тебе із ніг і розчавлю,
Негіднику нахабний, за зухвалість!

Носії опускають труну.

Л е д і А н н а
Що? Затремтіли? Жах на вас напав?
Я вас не звинувачую: ви – люди
І ви безсилі перед сатаною.