Шекспір Вільям - Генріх VIII, Шекспір Вільям

Так, я бачу,
Що люди недарма про вас говорять:
"Зроби мілорду Кентербері ласку,
І він довіку друг тобі". Ходімо,
Не гаймо часу,— хочу тій малечі
Хрестини справити. Збратав я вас,
Так і живіть громадою одною:
Вам більше честі, а мені — спокою.
Виходять.
СЦЕНА З
Двір палацу. Зовні долинає шум, гамір.
Входять воротар і слуга.
Воротар Ану, зараз же змовкніть, голодранці! Тут вам
двір королівський, а не Парафіяльний сад! Бидло! Чого роти по-
роззявляли?
Голос Пане воротарю, пане воротарю, я до челяді на-
лежу!
Воротар А бодай ти до шибениці належав та й повісив-
ся, шельмо! То ви оце горлати сюди прийшли? А принеси-но деся-
ток київ, та міцних, яблуневих, бо оці для них все одно, що пру-
тики. Я вже вам почухаю потилиці! Хрестин їм, бач, заманулося!
Голота погана! Чого вам тут треба — пива з калачами?
Слуга Сер, заспокойтесь! Вижене їх звідси
Хіба що залп гарматний, а не ми.
Це все одно, що змусити їх спати
У день маївки — а кому те вдасться?
Що їх, а що собор Павла святого —
Однаково не зрушите.
Воротар І як
Вони сюди удерлися, до біса?
Слуга Хіба я знаю, сер? А як потік
Вдирається? Я бив, куди сягала
Міцна дубина, футів із чотири —
Оце ЇЇ мізерні рештки, сер,-
Нікого не минув.
Воротар Ну й що із того?
Слуга Ну, я не Гай, не Кольбранд, не Самсон,
Щоб їх укласти покотом! Я бив —
Він чи вона, старий чи молодий,
Бив, не жалів ні дурнів тих рогатих,
Ні хвойд, що роги наставляють їм.
Як це брехня — бодай би я не бачив
Шматка полядвиці! Та й то тому,
Що дуже вже худобинку шкодую.
Голос Чуєте, пане воротарю?
Воротар Вже біжу, пане волоцюго! Тримай двері на зам-
ку, мосьпане.
Слуга І що робити?
Воротар Як що? Мотлошити їх направо й наліво! Що їм
тут — Мурське поле для стройових зборів? Чи, може, який заїж-
джий індієць з великим інструментом об'явився, що так нас жіноцт-
во обсіло? О господи, та відтіль аж пашить перелюбством! Христом-
богом клянуся, що ці хрестини з тисячу інших сплодять: буде тут
вам і батько, і кум, і коровай!
Слуга Чого найбільше — то ложок, сер. Бачите, он під
ворітьми дядько стоїть: по пиці видно, що мідник, бо ніс як те
горно розпечене. Всі, хто коло нього, то вже точно в полуденному
краї — гіршої кари їм і не треба. Так-от, тричі гатив я того драко-
на по голові, і всі три рази ніс його вивергав на мене вогонь. Стир-
чить там, як мортира,— так зараз і пальне! Ну, а біля нього стоя— .
ла одна баба нерозумна, жінка галантерейника: так уже мене
лаяла, так лаяла, аж поки ота її каструля щербата з голови не
з'їхала. Я, бач, ціляв у метеора, а бахнув по бабі,— вона й у крик:
"Ґвалт!" Дивлюсь, аж суне їй на поміч чоловік сорок стражників
зі Странду, де вона живе, ще й найдобірніших, та й до мене. Ну,
я позицій не здаю. Врешті дійшло до рукопашної — я далі опира-
юсь. Аж тут якісь шмаркачі, що підкралися за ними, як сипнуть
зусібіч градом каміння! Довелося мені сховати гонор у кишеню
та й зійти з поля бою. Сам диявол там був, серед них,— не
інакше.
Воротар Це ті самі урвителі, що горланять на виста-
вах і б'ються за недогризки яблук. Таке не кожна публіка витри-
має, хіба що тауергіллська банда та ще оті виродки з Лайм-хауса,
їх братчики рідні. Кількоро з них вже сидить у мене в Limbo Pat-
rum *,— о там і потанцюють усі ці три дні, і різок наїдяться до-
несхочу!
* Дослівно: "У переддвер'ї пекла, куди поміщають патріар-
хів"; тут у значенні: "у в'язниці" (латин.).
Входить лорд-камергер.
Лорд-камергер О боже, ну й збіговисько! І їх
Дедалі більше — пруться так, немов
На ярмарок! Де ж ті воротарі,
Пройдисвіти? Ви добре справувались,
Голубчики,— он бач, яке зібрали
Приємне товариство! Що це— всі
Найближчі ваші друзі з передмість?
Вже ж дамам, як вертатимуть з хрестин,
Тут буде де пройти, звичайно: місця
Хоч одбавляй!
Воротар Даруйте, ваша честь,-
Ми ж тільки люди: що могли зробити,
Ми все зробили; нас і так при тім
Ледь не роздерли на шматки! Та з ними
І армії не впоратись!
Лорд-камергер їй-богу,
Якщо король мене за це насварить,
Я вмить усіх вас в колодки заб'ю,
Ще й оштрафую на кругленьку суму
За отаке недбальство! Лежебоки,
Пройдисвіти! Вони тут, замість службу
Служити, присмокталися до кухлів!
О, чуєте? Фанфари! Вже ідуть!
Ну, марш — робіть щось, розпихайте натовп,
Торуйте шлях процесії, а то
Я підшукаю вам таке Маршалсі —
Два місяці валятиметесь!
Воротар Гей,
Дорогу для принцеси!
Слуга Лобуряко,
Відсунься, бо як дам по голові,
То зразу епухне!
Воротар Гей ти, ти — в камлоті,-
Лізь, лізь на загорожу — я ще зверху
Тебе на палі посаджу!
СЦЕНА 4
Королівський палац.
Входять сурмачі, сурмлять. За ними з'являються двоє олдерменів,
лорд-мер, герольдмейстер, К р а н м є р, герцог Норфолкз мар-
шальським жезлом, герцог Сеффолк, двоє вельмож з великими ча-
шами на ніжках для подарунків новонародженій; далі — четверо вельмож
з балдахіном, під яким хрещена мати, герцогиня Норфолкська, несе немовля,
загорнуте в розкішну мантію,— шлейф підтримує одна з дам; позаду них —
маркіза Дорсет, друга хрещена мати, інші дам и.
Процесія обходить сцену.
Герольдм. О господи, в усій твоїй невичерпній доброті,
пошли життя довге, квітуче і вічно щасливе високій, вельможній
принцесі англійській, Єлизаветі!
Туш. Входить король з почтом.
Кранмер
(уклякнувши)
Те саме, господи, даруй його
Величності й ласкавій королеві,-
Тебе куми мої шляхетні просять
І я прошу! Щоб ви у цій урочій
Дитиноньці щодня могли знайти
Найбільшу радість з тих, які господь
Приберігає для батьків щасливих!
Генріх Спасибі вам велике, добрий лорде
Архієпископе. А як назвали?
Кранмер Єлизаветою.
Генріх Устаньте, лорде.
(Цілує немовля)
З цілунком цим прийми благословення
Отця свого. Хай береже тебе
Господь — йому життя твоє ввіряю.
Кранмер Амінь.
Генріх Мої куми вельмишановні,
Були ви надто гойними: сердечно
Вам дякую. Те саме скаже вам
Ця панна, лиш навчиться говорити.
Кранмер Я прошу слова, сер, бо в цю хвилину
Господь мене спонукує, і те,
Що я скажу — не лестощі, а правда.
Дитятко царствене оце (хай небо
Похилиться над ним!) іще в колисці,
Та вже віщує блага незліченні,
Що з часом визріють: з нас мало хто
Добро те звідає. Вона всім владцям
Сучасним їй і тим, що потім прийдуть,
Взірцем високим стане. Ця душа
Жадібністю до знань, до благочестя
Саму царицю Савську перевершить:
Чесноти владарські в ній воєдино
Із людськими чеснотами зіллються,
І цноти, супровідниці добра,
У ній подвійно розів'ються. Правда
їй буде нянькою, святі думки —
Постійними дорадцями. її
Любитимуть, її боятись будуть.
Найближчі прославлятимуть її,
А вороги, мов ті жита полеглі,
Тремтітимуть, похнюпившись від горя.
При ній добро розквітне: кожен буде
В своїм садку полуднувати тим,
Що сам зростив, співаючи сусідам
Веселу пісню злагоди. При ній
Пізнають люди господа; від неї
Великі світу сього переймуть
Звичаї істинно шляхетні й тим
Підтвердять велич, а не родоводом.
Та мир і лад не вмруть із нею разом:
Коли ця диво-птиця, діва-фенікс
Згорить, то з попелу її постане
Не менш славетний спадкоємець. Він,
Як бог її з пітьми небес покличе,
Дістане в спадок дар благословенний
І з попелу її святої слави
Зорею зійде, й досягне зеніту
Такої ж слави й величі. Добробут,
Любов і правда, злагода і страх —
Цієї обраниці вірні слуги —
Відтоді слугуватимуть йому
І, як лоза, круг нього обів'ються.
По всіх усюдах, де лиш сонце сяє,
Ім'я його прославиться й сотворить
Нові народи: наче кедр гірський,
Буятиме, розкидистим гіллям
Сусідні доли осінивши. Все те
Побачать наші внуки, і вони
Творця благословлятимуть.
Генріх Та ти
Чуда пророчиш!
Кранмер Многії літа
Во здравіє землі цієї буде
Вона їй володаркою. Багато,
Багато днів стрічатиме вона
І кожен добрим ділом увінчає.
О боже, хай би я не знав, що далі!
Вона повинна вмерти — так, повинна,
Святі її чекають,— та умре
Дівицею: мов та лілея біла,
Незаймана, у домовину ляже.
Весь світ її оплаче.
Генріх О мій лорде
Архієпископе! Як ти мене
Вщасливив! Це дитятко золоте —
Єдиний мій здобуток у житті!
Слова ці благовісні так мене
Потішили, що я й на тому світі
Захочу бачити її діла
І господа уславлю. Всім спасибі.
Вам, лорде-мере, як і вашим браттям,
Я щиро вдячний — ви мені зробили
Велику честь присутністю своєю.
Побачите, що не лишусь в боргу.
Ходімо, лорди, всі до королеви,
Вона вам теж подякувати мусить,-
Це їй додасть здоров'я. Хай сьогодні
Ніхто не йде додому, бо по праву
Нам немовля влаштовує забаву!
Виходять.

ЕПІЛОГ
Б'юсь об заклад, що п'єса ця не всім
Припала до смаку — хоча б отим,
Що на дозвіллі подрімати хтіли:
їх сурми наші, певне, розбудили;
Ті, зрозуміло, скажуть: "Ет, пусте!"
Та й інші, що приходять лиш на те,
Щоб посміятись з каламбурів сласних,
Не втішаться. Хто нас зустріне красно —'
Це наші м'якосерді жіночки,-
Хай лиш всміхнуться, мовлять: "А таки
Це — мила річ!".— і, певен я, в ту ж мить
Від оплесків театр наш загримить.
Бо й справді — чи були б чоловіками
Ті, що не плещуть, коли плещуть дами?

Примітки

"Генріх VIII" є не тільки останньою історичною хронікою Шекспіра, але й загалом його останнім драматичним твором. Дослідники висловлюють небезпідставну думку, що ця хроніка була написана драматургом вже після його від'їзду з Лондона в тихий рідний Стретфорд. На такі здогади наводить, зокрема, наявність в її тексті розгорнутих ремарок з постановочними вказівками, яких немає в інших п'єсах Шекспіра; в них не було б необхідності, якби автор весь час був присутній і, за звичаєм того часу, міг давати акторам поради і вказівки. Відома точна дата постановки "Генріха VIII" — 23 червня 1613 року, відома завдяки сумній події: під час постановки згорів театр "Глобус", з яким пов'язана драматургічна й акторська діяльність Шекспіра. Хроні-ка вперше була надрукована 1623 року в знаменитому Folio з гарно підготовленим текстом, який скоріше всього був копією авторського рукопису.

Основним глибинним джерелом для Шекспіра послужила хроніка Полідора Вергілія, яка, на замовлення Генріха VIII, була скомпільована Голіншедом; тексту останнього в даному творі Шекспір дотримувався більшою мірою, ніж в інших своїх історичних драмах. Крім того, він користувався хронікою Голла, а епізоди п'ятої дії драми, пов'язані з архієпископом Кранмером, "святим" англіканської церкви, написані на основі "Книги мучеників" Джона Фокса.