Шекспір Вільям - Генріх VIII, Шекспір Вільям

Цього ж
Геть забери з очей,
Рріффіт з гінцем виходить 1 повертається
з К а н у ц і у с о м.
Якщо, мілорде,
Мій зір мене не зраджує, то ви —
Посол від імператора-небожа,
І звати вас Капуціус.
Капуціус О так,
Це він, міледі, й ваш слуга покірний.
Катаріна Відколи ми не бачились, часи
І титули змінились невпізнанно.
Одначе — що вас привело до мене?
Капуціус Насамперед — бажання прислужитись
Шановній пані, та й король мене
Просив до вас навідатись, бо вельми
Печалиться, що ви недужі. Він
Вам засилає вияви своєї
Високої прихильності й слова
Сердечної потіхи.
Катаріна О мілорде,
Вже пізно потішати: після страти
Не милують. Ці ліки благодатні
Могли б у свій час помогти, та зараз
Мене ніщо не втішить, крім молитви.
Як чується його величність?
Капуціус Добре.
Катаріна Хай благоденствує! І нині, й присно —
Як я вже оселюся з гробаками,
Коли й ім'я моє цей край покине!
Ти, Пейшенс, відіслала вже листа,
Якого я казала написати?
Пейшенс Ще ні, міледі,
(Подає їй листа)
Катаріна Сер, прошу покірно,
Щоб ви оце вручили королю,
Моєму пану.
Капуціус 3 радістю, міледі.
Катаріна Тут я ввіряю доброті йото
Прообраз світлий нашого кохання —
його дочку (хай божа благодать
Впаде на неї росами рясними!) ,
й прошу його, щоб виховав її
У доброчесті, Молода вона,
Шляхетна, скромна,-— думаю, досягне
Чимало у житті. Та щоб любив
Хоч трішки ради матері — вона ж
його самого бозна-як кохала.
Є й інша просьба — хай його величність
Уділить серця тим дівчатам бідним,
Що стільки літ мені служили вірно
І в щасті, і в біді. Нема між них,
Як смію твердити,— а в цю хвилину
Брехати я не стану,— ні одної,
Яка б не заслуговувала мужа
Достойного, з вельможної родини,
Бо кожна з них — вродливиця душею,
Цнотлива, чесна, скромна; безперечно,
Щасливий, хто таку жону здобуде.
Останнє, що прошу,— про слуг. Вони
У мене найубогіші, та бідність
Не здужала прогнати їх. Тож хай
Заплатять їм як слід, ще й трохи зверху,
Щоб господиню потім пом'янули.
Коли б то зволив бог мені вділити
Життя і статків більше, ми б отак
Не розпрощались. От і все. Мілорде,
В ім'я того, що вам є найдорожче,
Якщо ви душам зичите спокою
На тому світі,— будьте їм за друга,
Цим бідолахам, вмовте короля
Здійснити цю мою останню волю.
Капуціус Бодай би я подобу людську втратив,
Як не зроблю цього! Клянуся небом!
Катаріна Спасибі, чесний лорде. Передайте
Його величності уклін доземний,
Скажіть: уже відходить з цього світу
Його тривога вічна, й ще скажіть,
Що в смертну мить його благословляю,
Бо так воно і буде. Щось мені
В очах темніє. Прощавайте, лорде.
Прощай, мій Гріффіте. Ні, Пейшенс, ти
Лишайся, відведеш мене до ложа.
Поклич дівчат. Як я помру, дитинко,
Ви вже мене вшануйте: приберіть,
Як дівчину, квітками — хай побачать,
Що чесною жоною я була
Аж до могили. Втім, набальзамуйте
Й, хоч не в короні, все ж, як королеву
І доньку королівську, поховайте.
Не маю більше сили.
Виходять, ведучи Катаріну під руки.

ДІЯ П'ЯТА
СЦЕНА 1
Лондон. Галерея в королівському палаці.
Входить Гардінер, єпископ Вінчестерський, і паж із смолоскипом. На
зустріч їм — сер Томас Лавел.
Гардінер Вже перша — правда, хлопче?
Паж Било першу.
Гардінер Це час потреб людських, а не розваг.
Цей час нам дано, щоб життєві сили
В приємному спочинку поновити,
А не щоб марнотратити його!
Добраніч вам, сер Томасе! Куди це
Так пізно?
Лавел Ви від короля, мілорде?
Гардінер Від короля. Вони там грають в карти —
В прімеро — він і герцог Сеффолк.
Лавел Треба
И мені до нього, поки спати піде.
Добраніч вам.
Гардінер Сер Томасе, стривайте,-
У чому річ? Щось квапить вас, як бачу?
Либонь, не буде це гріхом великим —
Шепнути другові, що ж то за справа,
Така спізніла? Справи, що блукають
Опівночі, як духи, по природі
Своїй гвалтовніші, ніж ті діла,
Які очікують за дня розв'язки.
Лавел Я вас люблю, мілорде, і посмів би
Відкрити вашим вухам набагато
Важливішу від цеї таємницю:
Вже родить королева — й дуже тяжко;
Бояться, щоб з пологами й життю
Кінець не наступив.
Гардінер Молюся щиро,
Щоб плід її знайшовся в добрий час
І вижив; що ж до дерева самого,
Сер Томасе, то хай би пропадало,
Лавел Сказав би я "амінь", однак сумління
Твердить своє: вона, ця мила леді,
Все ж добре сотворіння й варта кращих,
Ніж наші, побажань.
Гардінер Ну, що ви, сер!
Послухайте, мілорде,— ми із вами
Одної мислі люди; ви, я знаю,
Побожний, мудрий чоловік; тож ось що
Скажу я вам: добра не буде з цього;
Не буде, сер, моє згадайте слово,-
Допоки Кранмер з Кромвелем, обидві
Руки її, й вона сама не підуть
У домовину спати.
Лавел Сер, ті двоє —
Найвидатніші люди в нашім краї!
Вже ж, Кромвель — і скарбничий, і начальник
Архіву, й королівський секретар,
А з часом піде й далі: він такий,
Що не засидиться. Архієпископ —
Правиця королівська і язик;
Хто проти нього хоч півслова скаже?
Гардінер Хто скаже? Є такі. Я сам не криюсь
Із тим, що думаю про нього: от,
Не далі, як сьогодні (сер, гадаю,
Вам можна звіритися), я підняв
На рівні ноги всю палату лордів
Заявою, що Кранмер,— як мені,
Та й їм, відомо,— злісний єретик,
Чума, що край плюндрує наш. В тривозі
Всі тут же кинулись до короля
На скаргу; він нас вислухав уважно,
Великодушно й чуйно — як монарх,
Що ясно бачить всі оті нещастя,
Котрих ми боїмось небезпідставно,-
й звелів назавтра Кранмера на раду
Покликати. Цей капосний бур'ян,
Мілорде, треба вирвати з корінням!
Однак я вас затримую. Добраніч.
Лавел Сторицею, мілорде; ваш слуга.
Гардінер з пажем виходять.
Входять король і герцог сеффолкськ и й.
Генріх На нині досить, Чарльзе,— більш не граю.
Не можу зосередитись, а ви —
Міцний горішок.
Сеффолк Виграти у вас —
Такого досі не було!
Генріх Чому ж,
Бувало інколи, але не буде,
Коли я пильнуватиму. Ну, як там?
Як королева, Лавеле?
Лавел Не зміг я
їй особисто передати те,
Що ви веліли, і послав служницю.
У відповідь почув слова подяки
Уклінної та щирої й прохання,
Щоб ви, величносте, за неї сю ніч
Молились якомога гарячіше.
Генріх Як ти сказав?! Молитися за неї?
Вже мучиться переймами?
Лавел І тяжко:
За кожним разом ледь що не вмира.
Генріх Ох, бідна, бідна!
Сеффолк Боже, дай їй вийти
З тяжа щасливо, без терпінь великих
І привести наслідника на втіху
його величності!
Генріх Вже північ; Чарльзе,
Пора тобі до ліжка — змов молитву
За нашу королеву. Я ж повинен
На самоті обміркувати дещо,-
При комусь це незручно.
Сеффолк Зичу вам,
Величносте, благих, солодких снів
І йду просити бога за мою
Ласкаву пані.
Генріх На добраніч, Чарльзе.
Герцог Сеффолк виходить.
Входить сер Антоні Денні.
Ну ЩО?
Денні Сер, я зробив, як ви веліли,-
Архієпископ тут.
Генріх Кентерберійський?
Денні Так, пане мій.
Генріх Гаразд. То де ж він, Денні?
Денні Чекає дозволу ввійти.
Генріх Хай ввійде.
Денні виходить,
Лавел
(убік)
Це те, про що єпископ говорив:
Я нагодився саме вчасно.
Входять Денні з Кранмером.
Генріх Всім вийти з галереї.
Лавел має намір залишитись.
Я сказав!
Ідіть! Ну?!
Лавел і Денні виходять.
Кранмер
(убік)
Страх мене бере: чого
Він супиться? Це знак, що він лихий.
Щось тут недобре.
Генріх Ну то як, мілорде?
Хотіли б знати, чом я посилав —
По вас?
Кранмер
(падає на коліна)
Це мій обов'язок, владарю,-•
Коритись волі вашій.
Генріх О мій добрий,
Ласкавий лорде Кентербері, встаньте!
Кранмер встає.
Ходім, нам з вами треба прогулятись,
У мене є новини. Ну, ходім,
Ходімо ж, дайте руку. Ох, мілорде,
Хоч як мені це прикро — просто гірко,-
Та мушу вам сказати: я за дня,
Згнітивши серце, вислухав чимало
Поважних,— так, поважних — нарікань
На вас, мілорде. Зваживши усе те,
Ми спільно вирішили вас уранці
Покликати на раду, де, я знаю,
Так просто вам не виправдатись; отже,
До часу, як притягнуть вас до суду
й пояснень зажадають, треба вам
Озброїтись терпінням і спокійно
Переселитись в Тауер: ви — брат наш,
Ми змушені зробити так, інакше
Ніхто не піде свідком проти вас,
Кранмер
(падає на коліна)
Уклінно вдячний панові моєму
І тішуся нагоді перейти
Крізь добре сито, що зерно в мені
Відділить від полови: я-бо знаю-
Нікого так наклепники не гудять,
Як, безталанного, мене.
Генріх Устань,
Устань, мій Кентербері. Чистота
Твоя і щирість вже давно
Звили собі гніздо у нашім серці.
Дай руку, встань! Прошу тебе, пройдімось,
О матір божа — що за чоловік!
Кранмер підводиться. ч_
Гадав я — ви прохатимете ревно
Звести недоброзичливців отих
Віч-на-віч з вами й тут-таки при них
Вас вислухать.
Кранмер Королю найгрізніший!
Моя опора — чесність і правдивість.
Якщо вона впаде, то з ворогами
Я вкупі відсвяткую перемогу
Сам над собою, бо чого ж я вартий
Без цих чеснот? Ні, що б не говорили,
Я не боюсь.
Генріх Невже вам невтямки,
Як ставляться до вас в тім цілім світі?
Багато хто вам ворог— сили в них
Чимало, та й підступності не менше.
Не завше правда тягне за собою
І вирок справедливий: це ж так просто
Для шахрая — купити шахрая,
Щоб свідчив проти вас! Таке ж бувало.
Ваш ворог дужий, зло його могутнє.
Гадаєте, вам більше пощастить —
З лжесвідками, я маю на увазі,-
Ніж вашому месії, ще як він
Жив тут, на грішній цій землі? Ну-ну,-
Безпечно так стрибати через прірву —
Це ж певну смерть знайти!
Кранмер Благаю бога
І вас, ясновельможний,— захистіть
Мою невинність, бо потраплю в пастку,
Наставлену на мене!
Генріх Не журіться:
Вони настільки візьмуть верх над вами,
Наскільки ми дозволимо. Кріпіться,
А вранці будь-що-будь прийдіть на раду.
У випадку, коли б вони хотіли
В тюрму вас запроторити — перечте,
Вмовляйте, переконуйте завзято,
Наскільки вам обставини дозволять.
А як уже вмовляння не поможуть,
Покажете цей перстень і відразу
При них-таки звертайтеся до мене.
Диви, сердега плаче! Далебі,
От чесний чоловік! Свята Маріє!
От щирість! От душа! Ій-бо, такої
У цілім королівстві не знайти!
Ідіть уже й робіть, як я казав.
Кранмер виходить.
Від сліз аж мову втратив.
Входить літня дама.
Голос
(за сценою)
Вам чого?
Назад!
Дама Еге ж, назад! При тих новинах,
Що я несу, моє зухвальство приймуть
За добрий тон. Хай ангели благії
Злетять з небес до тебе й осінять
Крильми святими!
Генріх Що це за новини,
Здогадуюся по тобі. Вона
Вродила, так? Кажи, що так,— і хлопця!
Дама Так, так, мій пане! Чарівного хлопця,-
Хай нині й присно бог благословить
її — це дівка: хлопців обіцяє
В майбутньому. Сер, ваша королева
Вас хоче познайомити з цією.
Новою гостею, що так до вас,
Як вишенька до вишеньки, подібна.
Генріх Гей, Лавеле!
Входить Лавел.
Лавел Так, сер?
Генріх Дай їй сто марок,
Я йду до королеви.
(Виходить)
Дама Хе, сто марок!
Щоб світа я не бачила, коли
Тут сотнею відкупляться! Ви сотню
Лакеєві давайте, не мені.
Я більше хочу — не дадуть, то вирву!
То це за сотню сказано, то дівка
На нього схожа? Ні, я хочу більше,
А то не буде схожа...