Дмитро Терко - Маятник часу, Дмитро Терко

Тому нам, я безумовно маю на увазі всіх охочих, треба мерщій туди, де поки не "цвітуть яблуні[3]", як співається. От такий пропонується "флоу-пак" для нашої маркетинг-цукерочки. А його підвертка – космічний курс подорожі." — завершив свій вступ до головного Льоша.

— І ти можеш вказати реально досяжний об'єкт? — питає Алек.

— Я підійшов до цієї проблеми з двох сторін. По-перше, має бути донесена "плебсу" сенсаційно-наукова і бізнесова цінність проєкту колонізації. По-друге, треба обійтися без отих набитих оскомину: "стрибків із світловою швидкістю", долання гравітаційних бар'єрів, подорожей у часі за горизонт подій, кріокамер для сну у тисячу років й іншої софістики. Людям не треба пропонувати "відрізати пуповину" від рідної планети. З одного боку, обивателю логічно думати, що з тих чи інших причин всі не полетять, багато хто залишиться. Та наш підхід кардинально інший: ніхто з ЛЮДЕЙ нікуди не летітиме. Наш девіз: "Людські відносини є абсолют, вони недоторкані!". Адже обмін інформацією має відбуватися в межах розумного часу, а не у формі космічних артефактів й послань з прадавнього минулого.

— Щось я не до петраю. Хто ж тоді колонізуватиме і до чого тут уся земна публіка? - здивувався Алек.

— Слухай, я трохи забалакався, каже Олексій. Згідно рекламної компанії ми посилаємо "мікрів". Їм і визначено апріорі представляти людську сутність. Вони віддзеркалюватимуть особистості кожного, хто  забажає взяти участь в проєкті. Звісно, і нестимуть його інтелект у позасонячні далі й підтримуватимуть зворотній зв’язок. Космічна нейронна мережа. Мрія Вернадського. Ноосфера матінки-Землі екстрапольована у Всесвіт. Уявляєш який фурор?! Радісний гомін на вулицях, в бістро, усюди. Аплодують. Людство отримало чергову надію. Весь люд підхоплюється. Праві, ліві, радикали, демократи, республіканці, навіть соціопати – всі співають а капела. Знову звучить "Інтернаціонал" і "Пісня Хорста Весселя". Ну скажи, Алечку, чіпляє це?!"

— "Я не помилявся в тобі ніколи. Такий погляд мені до душі. Та як же все-таки знайти необхідний нам об'єкт?"

— "Вже знайдено. Про нього що і предметних розмов-то вже біля восьми десятка років. До того у нас - безпрограшна "фішка". Мене осінило скористатися прийомом скандальної реклами. Вибач за оксюморон, інтелігентної, поданої на срібному блюді схожого на науковий критичний перегляд відомої космологічної гіпотези. Розкритикованої вздовж й поперек навіть самим НАСА. Та це й чудово. Бо якщо ми, тридцять років по тому як ця гіпотеза була вщент розгромлена доками з Національного космічного агентства, з провідних наукових установ, винесемо в оновленому вигляді своє бачення з цього питання, то безсумнівно отримаємо нову агресивну полеміку. У широких верствах. Це як снігова лавина в результаті гучного оплеска  на підступах до Монблану й Монте-Рози. Але увесь "цимес" – в "конфетті". А вона, на відміну від "лялькового" атрибуту тривіальної авантюри, справжня. Наша майбутня новітня гомункулярна розробка буде реально інноваційною й гіперактивно корисною. Зореліт може й з фанери та у противагу цьому його вантаж сам по-собі матиме значну споживчу цінність. От на неї і ловимо вдачу!

Негативний результат пошуку теж буде нам на користь в якості широкої реклами, оскільки раз і на завжди науково й практично обґрунтовано завершить тему з тією планетою. До сьогодні тільки й чути від скептиків: не може бути, бо не може бути ніколи."

― Нумо, Льоша, давай, озвучуй вже!

― Ні-бі-ру! — протяжно злетіло з вуст Олексія.

― Оце даєш! Тут уже без пляшки не розберемося. У мене аж зап'ястки звело. Зараз нам що-небудь занесуть. Тут Олексій схаменувся:

― Стривай, стривай із спиртним! Ти ж там мені про щось натякав. То кажи тепер. А потім вже, як годиться ...

― Добре. Розповідаю, каже Алек. Пам'ятаєш ті перші наші експерименти по створенню гомункулів? Вже як шостий рік закинуті, й припадають пилом. То я узяв з того запасника кофр з "мікрами". Урізав їх основний функціонал, але додав медійних галюциногенних функцій. Ємність їхніх наночіпів невелика та властивості швидкісного обміну "інфою" за визначенням чудові. Всі сцени записано на сервер. Обмін за допомогою старого доброго Вай-фай. Показую запрограмований жест веб-камері, й справа "в шляпі" ― тільки заковтнути "коктейль". Спробував, як Пастер, на собі. Був в шоці від повноти і якості переданих мозку мізансцен. Недолік один - ти знаєш: тиждень і "мікри" вийшли на волю. Проте це реальна альтернатива наркотикам й іншій "хімії". Ніякої дії на молекулярні структури. Спостерігаючи за твоєю реакцією, упевнився ― "продукт" знайде свою нішу.

― Стривай, а фізично, хто це був? Хтось все таки приносив нам скотч?", стурбовано запитує друг.

― Мій мажордом. Я не тримаю жінок-секретарок. Коханка є. Та це ― квітка. Вона не втаємничена у наш з тобою бізнес. І загалом не відає про мої ділові справи: троянду не слід тримати на протягу! ― завершив сповідь Алек.

― Добре. Пригощай. Тільки по-справжньому, без програмування. Й повернемось до Нібіру, мовив розслабившись Льоша.

Одразу один із стелажів  розвернувся навколо невидимої вертикальної осі і у приміщенні з’явився сухопарий молодий чоловік, вбраний в темно-фіолетову сорочку в горошок поверх якої сидів сірий жилет з люрексом, ідеально випрасувані бруки в тон сорочці й легкі сірі туфлі на суцільній, треба думати, каучуковій підошві без підборів. Перед собою він, з невимушеною легковажністю, безшумно штовхав сервірувальний столик на гумовому ходу. На столику стояла пляшка сферичної форми з горілкою, приправленою шматочками імбиру. Поруч на двох маленьких тацях було  розкладено срібні розетки з порціями червоної ікри й гарячим жульєном, блюдця з нарізаною шинкою, пікулями й підсмаженими житніми тостами. На нижній полиці столика стояли піали з трояндовою водою для рук, стопки й столові приладдя.