Соломія Реус - Віддана без любові , Соломія Реус

- Отут сидиш ти. Всі серцем кохаю тебе. Хочу бути із тобою.

- Але я цього не хочу. Не кохаю я тебе і не покохаю.

- Богданко, я буду кохати за двох. Обіцяю, я не скривджу тебе ніколи.

- Невже ти думаєш, що як силою мене заміж візьмеш, то будеш щасливим?

- З тобою поруч буду.

- Та ти геть ненормальний. Я тобі кажу що не кохаю тебе і ти хоч сто раз женись на мені, та не покохаю!

- Так ненормальний. Бо сходжу з розуму без тебе. Дай мені хоча б маленький шанс заслужити твою любов.

   Солоні сльози обпікали щоки, губи. Вона хотіла б накинутись на нього, бити що є сили, щоб прийшов до тями. Та не могла. Від розпачу і гніву все що змогла відірвати свою руку з його і йти геть щоб не бачити й не чути цього. Андрій дивився їй услід. Йшла схиливши голову. Він розумів, що вчиняє не правильно, та по-іншому не хотів. Не міг гаяти часу щоб не дісталась комусь іншому.

   Два серця, дві долі. Одне тоне в коханні, інше — у ненависті. Обоє шукають порятунку, прагнуть вгамувати біль, але замість цього лише ще більше ранять одне одного.

   За тиждень Даньчиних страждань, вмовлянь та спроб переконати батьків нічого не вийшло, тому вже наступної неділі на порозі були старости. Богдані здавалось, що це все не з нею. Сиділа сумна і навіть не приховувала того, та все то списували на хвилювання майбутньої нареченої. Після недовгих перемовин постановили: весілля будуть грати в липні після Петра і Павла. Бо хоч церкви нема, а влада не дозволяє ніяких церковних свят, та люди звикли, знать коли піст, коли яке свято. І хоч без служби в церкві, та звичаїв дотримуються.

   Трохи більше місяця залишилось для Данки свобідного життя…