Lina A - Під стрілами , Lina A

Розділ 5: Один на один

Аліса помітила, як тижні зливаються у нескінченне «день бабака». Вона ніби жила між двома точками: від п’ятниці до п’ятниці. 
Цей понеділок був таким самим, як завжди. Хіба що… хіба що думки. Вони не відпускали. Про хлопця. Про подругу. Про ту зустріч. 
І поки вона виконувала рутинні справи — посміхалась колегам, варила каву, відповідала на повідомлення — у голові крутилися спогади, як старий фільм. 

На щастя, у середу в неї був вихідний. День, який вона обіцяла провести з Лейлою — вибрати весільну сукню. 

Вони зустрілися з самого ранку у центрі міста, і вже перший салон здивував. 

 

— Як думаєш, ми знайдемо її сьогодні? — Лейла збуджено теребила ручку сумочки, поки чекали, поки консультант принесе перші варіанти. 
— Може, й так. А може, й ні. Але не поспішай — ти ж себе знаєш, — Аліса посміхнулася, але її голос був тихий, майже відсутній. 

— Я знаю, що буду перебирати і перебирати, і потім повернуся до першого. Знову. Як завжди, — Лейла скривилась, але вже за мить стрепенулася. — О! Дивись, несуть! 

Перше плаття… Було класичним. Атлас, легка мереживна вставка, відкрита спина. 

— Ну що скажеш? — Лейла крутилася перед дзеркалом, поклавши руки на талію. — Слухай, ну я не очікувала… Воно мені подобається. Блін, воно реально мені подобається! 

Аліса сиділа збоку, вдивляючись у її силует. 

— Тобі йде. Воно... твоє. Відчувається. 

— Я не можу в це повірити. Це ж перше, Алісо! 

— Так, але не перше ж у твоєму житті, — Аліса криво всміхнулась. 

— Не філософствуй. Я серйозно. Якщо всі наступні не зможуть перекрити це — я забираю його. Все, крапка! 

— Дивимось далі, — злегка зітхнула Аліса. — Щоб бути впевненою на сто відсотків. 

 

Аліса наполягла на тому, щоб зробити паузу — сходити на сніданок, випити кави, переварити враження. Лейла погодилася. За столиком кав’ярні вони обговорювали стандартне: робота, тиждень, підготовка до весілля. 

 

— Я замовлю собі лате. А ти? 

— Теж лате. І круасан, — Аліса відклала меню. Вона дивилась у вікно. Неначе шукала там щось. Можливо, тишу. 

— Ти сьогодні якась... інша. Все ок? 

— Та, просто... думаю, — вона не уточнила про що. 

— Про НЬОГО? 

— Про багатьох “нього”. 

— Я не буду лізти з порадами. Але іноді, знаєш, все стає ясно, коли дивишся збоку на когось іншого. Я от не думала, що весілля — це така катастрофа! 

— Що знову не так? — усміхнулась Аліса. 

— Та ВСЕ! Дружби не можуть зібратись на зустріч одночасно, ресторан хоче аванс більший, ніж моя зарплата, а мама хоче “більше білого”! 

— Може, їй просто не подобається чорна сукня нареченої? 

— Га-га, дуже смішно! — Лейла пирснула. — Я вже почала снитися собі в мереживному шоломі нареченої-войовниці! 

Аліса засміялась. Щиро. І це було приємно. 

У другому салоні Лейла спершу трималась скептично. 

Лейла сиділа, склавши руки, явно не в захваті: 

— Цей салон вже не справить враження. Я відчуваю. 

— Ти ще навіть не бачила нічого. 

— Та знаю я. Але ж як перебити ту сукню? 

Консультантка принесла нові варіанти. І тут з’явилася ВОНА. Сукня з бантом на шиї, з глибокими розрізами, що огортала фігуру мов друга шкіра. 

— Слухай… це ж просто… — Лейла на мить завмерла. 
— Це ВОНА, — сказала вона раптово серйозно. — Я не знаю як, але вона… моя. 

— Ти виглядаєш як лялечка, — тихо сказала Аліса. Її голос був спокійний, майже відсторонений. Але в очах був щирий блиск. — Це плаття тебе любить. 

— Я його беру. Я беру ЙОГО! 

Підбирали діадему, фату, сережки. 

— Це що, я — наречена вже? Це вже офіційно? — Лейла верещала майже на півсалону. 

Аліса усміхнулась. Їй було тепло. Приємно. Але все одно… десь далеко. 

Третій салон вирішили не відвідувати — сенсу не було. Вибір зроблено. 

Після всіх покупок вони ще зустрілися з Алексом у барі. Аліса мовчки спостерігала, як Лейла переповнено й емоційно розповідає про своє плаття. Вона ще не показала його, але те, як вона про нього говорила — з блиском в очах і дитячою радістю — було красномовніше за будь-яке фото. 

— І ти б бачив її! Я стою перед дзеркалом, в сукні, а вона така: “Це плаття тебе любить!” — ну не золото? — хвалила Лейла не тільки сукню 

— Ти маєш фото? 

— НІ! Це буде сюрприз. Але я тобі передаю словами — вона ідеальна! 

Аліса сиділа з бокалом, дивилась, як Лейла горить. 
Вона посміхалась. Але десь усередині була тиша. І ця тиша зараз їй підходила. 

— Алісо, ти чого така спокійна сьогодні? — Алекс підморгнув. — Може, ти теж щось вибирала? 

— Я? Лише думки. І ще... лате з круасаном. 

Вони сміялись. Було тепло. І, що головне — безпечно. 

У цих емоціях Аліса нарешті змогла трохи розслабитись. Вдома, закутавшись у плед, вона вперше за довгий час не думала ні про кільце, ні про дотики, ні про слова, які її так зачепили. 

Бо завтра — нове тренування. І новий шанс отримати відповіді. 

 

Аліса зайшла у приміщення стрільбища, глибоко вдихнувши знайомий запах дерева, металу й легкого пилу. Сьогодні тут було незвично тихо. Зазвичай вона приходила разом з Лейлою, вони сміялись, жартували, а потім — повністю зосереджувались. Але зараз вона була одна. І від цього в серці легенько щеміло. 

«Навіть повітря здається іншим…» — подумала вона. 

Лео, який саме щось налагоджував на дальньому кінці залу, озирнувся. Побачивши її, він легко посміхнувся, але з ноткою здивування. 

— Привіт, — промовив він, злегка піднявши брови. — А де Лейла? Вона спізнюється? 

Аліса підійшла ближче, злегка всміхнулась, але її очі були якісь замріяні. 

— Ні. Сьогодні я одна. Вони з Алексом готуються до весілля, майже весь час зайнятий. 

— А-а… — його обличчя на мить втратило усмішку, а погляд став пильнішим. — Зрозуміло. Ну що ж, тільки ми двоє. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍