Анна Харламова - Tattoo кохання та coffee , Анна Харламова

   — Ти сам з самого ранку нам налив скотч… 

   — Може кави?

   — Кава…

   — Що кава?

   — Я її випадково почав називати Зернятко, — я дивився на друга, який уважно мене сканував.

   — Випадково?

   — Коли вперше її побачив,... ці кавові очі,... аромат кави на її шкірі…

   — То яйця вже не на місці. Зрозуміло.

   — Все у мене на місці! — буркнув я, але сам вже в це не дуже вірив. Особливо після ночі без сну і… натирання всього, що є внизу.

   — Тобі вона сподобалась, по твоїй фізіономії видно, — він відставив склянку на столик поруч, і підвівшись, попрямував на кухню. — Чому ти впираєшся?

   — Я її звільню.

   — Не пий!

   Я зупинився на пів шляху зі склянкою до рота.

   — Чому?

   — Ти видно від алкоголю стаєш геть дурним.

   — Та ну тебе, бовдуре, — я хотів зробити ковток, але все-таки, відставив склянку. — Давай каву. 

   Майлз похитав головою, легко усміхнувся з втомою в очах, і поставивши чайник, повернувся до мене. Сів на диван поруч і знову почав сканувати мене.

   — Ти боїшся і через це хочеш її звільнити.

   — Вона проблемна, — що я мелю? Вона нормальна. Це я ідіот.

   — Зважаючи на те, що ти говориш - проблемний ти. 

   Він мав рацію. Але я про це йому не скажу.

   — Її колишній завітав до кафе. Отримав в ніс… тож проблеми від неї, — не припиняв я городити тупість масштабів всесвіту.

   — Тобто вона винна, що якийсь фуфел вирішив, що вона його власність?! Ти чуєш себе? — Майлз похитав головою і знову підвівся, щоб піти на кухню. 

   Доки він робив каву, я боровся сам із собою, але видно тупість та впертість перемагали, бо я бовкнув:

   — Я все вирішив. Їй в кафе не місце.

   — Кейсі погодилась? — мій друг вперше за рік промовив ім'я моєї сестри і я бачив, як він весь напружився. Мені кортіло теж дати йому прочуханки, але ми не бачились пів року… і я не хотів, щоб він від мене закрився. Знову. — Гадаю, що ні. 

   — Ні.

   — Ти в курсі, що і я проблемний - але ти тут. 

   — Ти мій друг. Ти мені брат. 

   — А вона може бути тією, яка тобі потрібна, — м'який, але потужний тон його голосу змусив мене глитнути. 

   — Мені і так добре. 

   — Нікому не добре самому. Повір, — Майлз приніс нам кави, і всівшись поруч, передав мені чашку. — Але зараз не про мене.

   — Тоді і не про мене, — Я сьорбнув кави і хмикнув. — Поговорімо про те, де ти трясця зникав?! Де ти був Майлзе?

   Мій друг дивився так, наче він побитий світом, але видихнувши, запитав:

   — Є кілька вільних днів? Бо саме стільки доведеться розповідати.

   — За час не хвилюйся. Поїхали! 

   Майлз лише важко видихнув, а я просто сидів і дивився уважно, доки він не почав свою розповідь.