Анна Харламова - Tattoo кохання та coffee , Анна Харламова

Розділ 6 "Майже поцілунок"

10 літ тому

 

Дакота

   Я НЕ ЗНАЮ де дівся Рендалл, але раділа, що він не увійшов до кафе разом зі мною. Мені було в його присутності ой як жарко. Ці його м'язи, чорнила на руках… і ці трясця його слова про “домагання” і врешті-решт решт мої власні слова про секс. Це ж треба було таке ляпнути?! Тільки я могла сказати своєму босу про те, що знайшла б гарне призначення для його губ та язика. 

   Йоханий! Оце зашквар!

   Обійшовши два столики, я попрямувала за стійку, щоб приготувати свіжу каву, аж раптом згадала, що Рендалл мене називає “Зернятком”, і я знову мов стояла під роспеченим сонцем десь в пустелі. Я не можу брехати сама собі - це хамло мене заводить. Що з моєю головою? Він хоче мене звільнити, він агресивно до мене налаштований, а я заводжусь від того, як він дивиться на мене, як промовляє “Зернятко”... Він козел! В мене що схильність до козлів? 

   Капець! Це діагноз.

   Так, він козел, та саме про нього я сьогодні вночі думала і торкалась себе так, що ледь пальці вціліли і все інше. Я була збуджена і мені потрібно було кудись діти енергію і от… серед ночі я кілька разів кінчила. Подумаєш, нічого протизаконного в цьому немає, навіть якщо ти збуджуєшся від брутального, нахабного буркутуна. Хай мене заарештують, якщо хоч одна жінка ніколи не збуджувалась від брутального чоловіка. Таких нема, я впевнена! 

   — А що це ти така червона? 

   Підскочивши від несподіванки, я пролила каву на стільницю, і насупившись, подивилась на Міранду, яка сміялась з мене.

   — Тобі хіба не жарко? Мені так, — висмикнувши серветку з коронки неподалік, я почала витирати калюжку кави, не дивлячись в очі своїй подрузі. Я знала, я почервоніла ще більше.

   — Ні, мені не жарко, я ж не стою і не думаю про гарячого боса… 

   Я замахала біля неї руками і почала шикати.

   — Шшш… тихіше, — я суплюсь, а вона сміється. — Ти що здуріла?! Ні про кого я не думаю, — зашипівши, я викинула серветку у відро під стійкою. 

   — Ну зізнайся крихітко, ти запала на нього.

   Я облизала губи, згадуючи Рендалла, і все, що могло розбурхати уяву, і частіше задихала, але вмить зупинила свій потік збочених думок про боса, і повернувшись до Міранди, промовила:

   — Я не западаю на грубіянів, які мають бажання мене звільнити. 

   — В тебе все на обличчі написано, щоб ти там не говорила, — над дверима задзеленчав дзвіночок, і ми з Мірандою подивились через плече. У двері зайшли місцеві дівчата, які снідають тут кожну п'ятницю, а сьогодні саме вона і є. 

   — Піду обслужу їх, — вийнявши з кишені блокнот та ручку, я поспішила обійти стійку.

   — Тікаєш, а от же запала?! — її сміх торкнувся моєї спини, бо я демонстративно обернулась. 

   Підійшовши до столика новоприбулих, я промовила:

   — Привіт дівчата. Що сьогодні замовляємо?

   Ліна, Ріана та Хлоя, так звуть трьох подруг, які і між собою схожі, широко усміхнулись мені. Всі три блондинки одягнені у стилі кантрі, та з зачісками, на які пішло пів галону лаку для волосся. Їхня жвавість мене завжди зачаровувала, але те, що вони пліткарки номер один у місці - то це така ж правда, як і те, що я Дакота. Їх троє - тож пліток та вигадок втричі більше. 

   Одна за одною замовили яєчню, карамелізований бекон, боби та салат з картоплі, а на десерт - фірмовий яблучний пиріг та каву. Коли я все записала, одна із них, а саме Ліна запитала:

   — Ну і який Рендалл, коли не злиться? 

   Всі три голови були повернуті до мене, їхні очі були широко відкриті в очікуванні на мою сповідь.

   — Цього я не знаю, дами, — Знизавши плечима, усміхнулась я. — Я тільки і бачила його, що злюкою.

   — Але ж ви… ну… Ти і Рендалл, він тебе підвіз додому… — мовила Ріана, скануючи мене.

   — А потім привіз сюди… Ми вже все знаємо, люба, — додала їхня третя подруга Хлоя. 

   — Дамочки, тихіше - це мій бос. Лише професійні стосунки. І якщо я зараз не принесу вам ваші замовлення, - мені влетить і мій бос злюка мене вижене, — підморгнувши їм, я розвернулась і вдарилась об стілець коліном. 

   От трясця!

   Над дверима знову пролунав дзень-дзелень… нові клієнти. Я подивилась у бік дверей і побачила Рендалла у всій своїй чоловічій красі. Його волосся намокло під дощем і він його занадто сексуально зачесав п'ятернею назад. 

   А можна я тобі так зроблю? 

   Дурепа! Про що я думаю?! Ду-ре-па!

   Він дивився прямісінько мені в очі, коли зробив крок до мене. Я до речі, стояла зігнута і розтирала коліно, в яке влупилась. Рукави підкочені, тату… і кілька стильних браслетів. Він трясця йому! ідеальний. Занадто ідеальний. 

   — Гарно зустрічаєш боса, — він опинився позаду моєї дупи, а я, все так само, стояла зігнута. Провокативно. — До речі, ось це і є домагання. 

   Я випрямилась так різко, що захникала. Біль в коліні розлився до щиколотки, але я не показуючи цього, попрямувала до кухні, кидаючи через плече:

   — Не доведеш. Всі бачили, що я вдарилась… потім зігнулась, а ти встав позаду мене, — я розвернулась і зіштовхнулася з ним у вузькому коридорі, який вів до кухні. Мої руки на його грудях і я ледь не впустила блокнот, що там говорити, я ледь ноги відчувала. Якщо б не його руки на моїх стегнах, я б гепнулась разом з тим блокнотом і тоді б була точно в провокативній позі. Навколішках перед босом… я відчула, як жар б'є мені в обличчя. Відчуття від його рук занадто приємні, занадто жарко… і занадто мене розпалюють. — Це я на тебе можу накатати заяву про домагання, — я дивилася в його очі, задерши голову, доки його пальці дужче впились в мене. Мені стало важко дихати і я зробила велетенську помилку, коли застогнала, відчувши його великий палець під моєю футболкою. Моя гола шкіра,... його шорсткий палець і мій стогін - просто відпад.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍