Анна Харламова - Tattoo кохання та coffee , Анна Харламова

   Рендалл нахилився і я подумала,... лише на мить, що він от-от мене поцілує. І я точно знаю, що дозволила б це зробити. Але натомість, він промовив, обпікаючи моє обличчя своїм гарячим диханням:

   — Повір, якщо б я тебе домагався - то після “домагання” ти б не могла кілька днів ходити, Зернятко, — наше важке дихання перепліталось. Внизу розливався жар, та що там говорити - лава, гаряча, густа лава. — Тож, - доказів нуль, — з цими словами він відпустив мене, і я побачила, як на його обличчі заграла злість… чи що то нафіг було?!

   Рендалл розвернувся і поспішив назад до зали, а я мала б йти до кухні, але натомість я стояла як вкопана. Почувши із зали голос Кейсі, я з полегшенням видихнула. Мій головний бос тут, тож тепер я можу спокійно робити свою роботу, а не думати про те, що щойно сталося. Він ледь мене не поцілував. А може це все моя уява? Ні. Це точно було. 

   Шум з кухні привів мене до тями і нагадав, що у мене є робота. Я поспішила до кухні зі списком замовлень для милих-пліткарок. Та як би я не намагалась зосередитись на роботі, - в мої думки прослизав Рендалл: його зріст, статура, гора м'язів, сексуальні тату і губи, які зависли над моїми. 

   Продиктуавши Джею замовлення, я намагалася не думати про те, що відбулось в коридорі, але це вище моїх сил. Вся ця його сексуальність збиває мене з ніг і кожного разу коли цей здоровило поруч, я намагаюсь змусити себе думати, але виходить лише збуджуватись. Лажа!

   Коли замовлення були готові, я все склала на тацю і вийшла у коридор, щоб завернути до зали, та почула голос Кейсі:

   — Як він? 

   — Чесно, не знаю. Іноді здається, що краще ніж було, але за дві секунди я бачу, як його захоплює паніка, яку він намагається не показувати, — у голосі Рендалла був біль та сум. Мені серце закраїло від цього. Мені стало цікаво про кого йде мова, та що з тим другом Рендалла, а головне, як я могла б розвіяти сум та біль в його голосі?..

   Почувши, що хтось крокує коридором у мій бік, я швиденько вийшла до зали і поспішила до подруг-пліткарок. Розставляючи перед ними їхнє замовлення, я наче відчувала на собі важкий погляд Рендалла. Можливо, я помиляюсь, але таке враження, що він позаду і розглядає мене. А якщо так?! То що він думає? Думає про звільнення, чи про майже поцілунок? Чи це я дурна, що зациклилась на цьому епізоді і він тільки для мене став бажаним?.. Я нічого не знаю і навіть не знаю, чи він зараз дивиться на мене. 

   — Смачного, дами, — промовивши це, я глитнула і врешті-решт повернулась і побачила його. Він стояв та роздивлявся мене і моє серце забуло, що не можна так швидко калатати - бо може зупинитись, і тоді моє тіло винесуть з цього кафе, і вже не буде ніякого звільнення… і майже поцілунку. Але я хочу, хочу те, про що навіть не маю права думати - хочу щоб він мене поцілував. 

   Забравши погляд від його пронизливих очей, я обійшла з іншого боку стійку і почала заварювати ще кави, аж раптом у зал влетіла Кейсі. Вона опинилась біля мене, цмокнула мене в щоку, і привітавшись, запитала:

   — Цей нахабний красунчик, — вона хитнула головою у бік брата, а потім усміхнулась, — не дістає тебе?

   Я зустрілась з блакиттю очей Рендалла, який стояв позаду сестри та знущався наді мною тим, що підіймав брову, і цим типу кажучи, - “ну, розказуй, я знущався?”.

   Глитнувши, я похитала головою, а він усміхнувся кутиком губ, і я хотіла дати ляпаса по тій нахабній фізіономії. 

   — Ні, все добре.

   Я побачила, як він намагався стримати усмішку, та самовдоволений вираз обличчя видавав його сповна. Тепер мені хотілося не лише дати ляпаса, але і влупити по яйцях, щоб не думав, що самий розумний. 

   — В тебе два дні, — Кейсі нахилилась до мене і додала: — у нас колись була домовленість, якщо ми не задоволені кимось в нашому кафе, але іншого все влаштовує - є два дні випробувального терміну. Намагайся уникати його, щоб він не зміг тебе завалити завданнями. 

   У мене очі з орбіт повилазили. 

   Що? Випробувальний термін?!

   Кейсі випрямилась і я разом з нею, хоча до цього навіть не помічала, що нахилилась. Кейсі підморгнула і промовила, але вже до брата:

   — Я люблю цю дівчинку, тож…

   — Можеш любити її не в нашому кафе, — нахабство та ще раз нахабство просто сочились через нього. 

   Козел! 

   — Ні, так не піде, — вона широко усміхнулась до брата, і тицьнувши в його груди, промовила: — Її неможливо не любити - раджу спробувати, — з цими словами вона поспішила до дверей, кажучи, що в неї справи, але я вже не слухала, - я червоніла і не могла глянути на Гору м'язів поряд зі мною.