Анна Харламова - Tattoo кохання та coffee , Анна Харламова

   — Реально?

   — Ти щойно натякала…

   — Нічого я не натякала, — кусаючи губи, вона нервово почала смикати нитку на кардигані. — Вибач.

   — Заспокойся, я жартую. 

   — Ти ненормальний! Тупі жарти у тебе Рендалле, — наші очі зустрілись, і я не міг не кайфанути від того, як звучить моє ім'я з цих повних губ.

   — А от за те, що ти ображаєш боса… за це я можу тебе…

   — Звільнити. Дякую за інформацію, — вона взялась за ручку дверцят. Ми щойно під’їхали до кафе. — Але знову тобі мушу нагадати…

   — Що у тебе не один бос.

   — Ага, — усміхнулась весело вона, а перед тим, як вийти під зливу, промовила: — Дякую, що підвіз, - один із босів.

   Я похитав головою і крикнув їй у слід:

   — Я знайду причину, Зернятко… знайду!

   Вона похитала головою, зупинившись під дашком кафе, і перекрикуючи дощ, промовила:

   — Помрій!

   Коли вона зникла в дверях кафе, я від душі засміявся. Проте… це нічого не означає - я її маю звільнити. 

   Трохи подумавши над тим, чи заходити мені зараз до кафе, я все-таки, вирішив, що краще мені спочатку поїхати до Майлза, якого мені точно потрібно провідати. Тут мені залишатись не можна, особливо після її слів про секс. Коли її ротик сказав ті слова, я вже уявив безліч поз, в які б її поставив. Тож… краще мені поки що їхати звідси якнайдалі. 

   Мій напрямок зараз - мій друг. Я не бачив його більше ніж пів року, і мав точно запевнитись, чи він в нормі. Після того, як корабель на якому він був, потрапив у шторм, - він не знаходив собі місця. Знаю, що йому було важко, знаю, що він не може змиритись з деякими речами та подіями тієї ночі, але він відсторонився від мене, від життя і Кейсі. Ці двоє для мене  найголовніші люди в житті, в мене більше нікого немає, і коли комусь із них погано - мені ще гірше. А коли я зрозумів, що Майлз геть втратив себе, а Кейсі припинила згадувати його ім'я - я розвивався на частини, бо хотів бути відданим другом і хорошим братом своїй сестрі. В той момент, рік назад я вирішив, що більше не буду втручатись в їхнє особисте життя, а буду просто підтримкою для них обох. Та важко бути підтримкою тому, хто заховався від світу. Та от сьогодні, коли я взнав, що він повернувся додому - я мав його побачити і запевнитись, що з ним все більш-менш нормально.

   Гроза набирала обертів, коли я повертав у східний бік Мічігану, його будинок був все ще в Рівердейлі, але подалі від міста, людей, мене та Кейсі. Я теж жив у лісі, але я мав роботу, сестру… і хотів щоб мій друг повернувся до життя. Майлз завжди був веселим, життєрадісним і любив проводити час в місті, але тепер було б добре, щоб він хоча б давав про себе знати і бажано не раз на пів року. 

   Я вже майже дістався його будинку, коли дощ почав лити ще дужче. Стіна з води заливала лобове скло, що навіть двірники не встигали змахувати доріжки з дощу. Довкола було сіро, лише десь там далеко-далеко виднілась надія на промінь сонця, та хто зна чи все знову не затягне безпросвітним дощем, от як зараз. 

   Побачивши будинок Майлза, моє серце загупало. Я не бачив друга дуже і дуже довго, а остання наша зустріч бажала кращого. Він тоді геть був загублений, і я не знав, як йому допомогти. І тепер не знаю. Але знаю одне - я повинен бути з ним. Я хочу бути з ним. Він моя сім'я. Після смерті батьків він той, хто підтримував нас із Кейсі і він той, хто підставить плече та буде опорою. Та він забув про те, що і я, і Кейсі хотіли дати йому те саме, опору та підставити плече. 

   Видно він почув звук під'їжджаючого авта і вийшов на ганок. Зрозумівши, що це я - він підняв руку у знак привітання та з сумом усміхнувся. Хай, як він усміхнувся - та це вже прогрес. Доки я звільнявся від паску безпеки, я крадькома дивився на нього і хотів запевнитись, що мій друг у нормі та бачив лише сумну постать, яка крає мені серце, а сам він шматує себе на шматки, думаючи, що він винен. 

   Він здоровенний, мязистий чоловік під метр дев'яносто. Борода, густе темне волосся забране назад та зелені очі, які теж мене роздивлялись, коли я вже виходив з машини та йшов до нього. Кілька кроків і я біля нього. Ми міцно обіймаємося та плескаємо одне одного по спині. Коли я роблю крок назад, дивлюсь прямісінько в його очі.

   — Дякую, що давав про себе знати, брате, — з сарказмом та обуренням сказав я.

   Він лише важко видихнув і промовив:

   — Знаю, я лайно.

   — За це і вип'ємо, — ляснувши його по плечі, я без запрошення увійшов до його дому. 

   — Можемо ще випити за тебе, — крокуючи за мною, промовив Майлз.

   Я обернувся через плече, запитально поглянув і запитав:

   — Чого б це?

   — Чув тобі одна дівчина яйця затиснула, — нарешті я почув легкий сміх, свого друга і це зігріло мені душу. 

   Я типу набурмосився, і пирснувши, промовив:

   — Копитом в дупу! Як це ти в цій глушині чув нові плітки? Вони ж геть свіженькі. 

   — Ти розмазав когось по стінці, викинув з кафе, і кажуть, що навіть хотів передавити машиною…

   — Останнього не було, як ти зрозумів.

   — Але ж дівчина то реальна, — він вказав мені на шкіряне крісло і я сів, доки він підходив до бару.

   — Реальна… занадто. 

   — Ого! — Майлз налив нам скотч, і підійшовши до мене, передав одну із склянок. 

   — Ти ж знаєш, я пас. Вона приїхала з Лос-Анджелесу…

   — Не рівняй всіх за вчинком Олівії. 

   Я насупився від згадки про Олівію і одразу зробив ковток. Горло обпекло миттєво, а вже за мить стало жарко в грудях. Не люблю коли згадають про моє минуле, але це Майлз і він один із двох, хто може зі мною відкрито говорити і головне - я це дозволяю.

   — Нікого я не рівняю, — я видихнув і продовжив. — Просто не хочу встрягнути в нову історію і не хочу щоб мені дошкуляла якась…

   — Якась - красуня. Я і це чув, — Майлз зробив ковток і скривився.