Діна Ареєва - Ігри мажорів. "Сотий" ліцей, Діна Ареєва

***

Третя година ночі, мені не спиться. Телефон вимкнений, а я все одно тримаю його в руках — якщо Нікіта пише або дзвонить, нехай я хоч так це відчую.

Думки штовхаються і плутаються. Я завжди мріяла, щоб у мене були брат або сестра, у дитинстві просила в батьків. Вони весело переглядалися й обіцяли сходити в магазин подивитися. А потім якось само собою такі розмови стали сходити нанівець. Мама намагалася змінити тему, батько віджартовувався.

У мене було найкраще дитинство. Найкращі на світі тато і мама. Тато мене дуже любив, називав Цукеркою, а мама Мишкою.

Батько служив у поліції. Одного разу він увечері йшов додому, біля кафе почалася бійка — п'яна компанія прив'язалася до хлопця, який проходив повз. Батько замість того, щоб викликати патруль, втрутився сам. Його кілька разів ударили ножем, і він помер у кареті швидкої допомоги.

Похорон пройшов як у тумані. Я не могла повірити, що мого доброго, сильного, люблячого тата більше немає. Мама плакала, не перестаючи, і без кінця втрачала свідомість. 

А на третій день прийшла бабуся — мати тата, — і того дня дитинство для мене закінчилося.

Вона відчинила двері своїм ключем і, не роззуваючись, пройшла в кухню. Ми саме з мамою збиралися на кладовище.

Бабуся подивилася на мене з такою ненавистю, що мені стало по-справжньому страшно. Потім перевела погляд на маму.

— Забирайся геть із моєї квартири, шмаро! — вона опустилася на табурет біля стіни. — І виродка свого забирай!

— Бабусю, ти чого? — шоковано перепросила я.

Вона мене завжди недолюблювала, і я вважала, це через те, що вони не ладять із мамою. Але зараз не могла зрозуміти, чому бабуся сердиться на нас. Хіба ми винні, що тата не стало? Для нас це таке ж горе.

— Я. Тобі. Не бабуся, — процідила вона. — Твоя мати — підпарканна давалка, вона сама не знає, хто твій батько. Мій Льоша тобі ніхто, зрозуміла? І ви ні на що тут не маєте права.

— Не смійте кричати на мою дитину, — тихо, але твердо сказала мама. — Ми з Льошею перебували в законному шлюбі, Маша — його законна дочка, ви не маєте права так із нами розмовляти.

— Забирайся по-хорошому, — зло зашипіла ця відьма, — інакше пошкодуєш. Ти зламала йому життя, приклеїлася як реп'ях зі своїм байстрюком. Мій син простодушний ідіот. Ти окрутила його, задурила йому голову, а сама навіть дитину йому народжувати не стала.

— У Льоші не могло бути дітей, — мама стискає кулаки і затуляє мене собою, — і ви це знаєте краще за мене. І не смійте його ображати!

— Ти пошкодуєш, прошмандовка, — кинула наостанок ця мерзенна жаба і пішла. На мене вона навіть не глянула.

Спочатку я відчула тільки полегшення від того, що вона не моя рідна бабуся. Мені взагалі з бабусями і дідусями не пощастило, з обох боків. Але зі своїми батьками мама сама не горіла бажанням спілкуватися, тому я не сильно переживала. 

А потім мене накрила паніка.

— Мам, — я підбігла, обхопила руками її обличчя, — скажи, що це неправда. Тато — він же мій тато, так?

 Досі пам'ятаю цей її погляд. Наче мертвий.

— Ні, Машо. Він не твій батько.

— А хто... Ти знаєш? Або...

Вона похитала головою, і я з жахом закусила губу. Невже ця відьма сказала правду? Мама зрозуміла і рвучко мене обійняла.

— Ні, Мишко, все не так. Я розповім тобі. Я була всього на рік старша за тебе, закінчила школу, вступила до університету. На початку першого семестру першокурсникам влаштовують посвяту в студенти, це традиція. Вечірка проходила в палаці студентів. Я там була з подругою. Спочатку офіційна частина, потім танці. Музика грала дуже голосно, і хоч алкоголь був під забороною, навколо вже було багато підпитих хлопців і дівчат. Я відчула себе незатишно і зібралася йти. Але Катя, моя подруга, запропонувала поїхати на квартиру разом з її друзями-старшокурсниками. Вона запевняла, що ми просто вип'ємо кави, з'їмо торт і розійдемося. І я погодилася за умови, щоб ніякого алкоголю.

Мама важко зітхнула, а я, навпаки, затамувала подих, боячись, щоб вона не замовкла.

— Пробач, Мишко, я стільки років намагалася про це забути. Якби я відмовилася тоді, зараз усе було б зовсім по-іншому.

Я взяла маму за руку. Бачила, що їй складно говорити далі. Ще не знала, про що вона розповість, але вже розуміла — у тій квартирі сталося щось страшне.

— З дівчат були ми з Катею, а хлопців троє. Спочатку все було добре, ми розмовляли. Я пила сік, а потім мені стало погано. Перед очима все попливло, Катя відвела мене в спальню і поклала на ліжко. А потім... Вони поглумилися наді мною, по черзі. Я пам'ятаю ту ніч як крізь завісу, і, напевно, тільки це і стало моїм порятунком.

Я слухала це все і відчувала, як мене накриває жах. Навіть нудота підкотила. Я уникала дивитися на маму, тому просто розглядала візерунки на килимі.

— Що було далі? — у горлі в мене пересохло, і голос захрипів.

— Я розповіла про все батькам, написала заяву в міліцію. Почалося слідство. Квартира, де це сталося, належала одному з хлопців. Його батько виявився дуже впливовим чиновником. Він запропонував гроші моїм батькам, якщо я заберу заяву. Багато грошей, — останню фразу мама вимовила настільки приречено, що в мене стиснулося все всередині.