Бертріс Смолл - Любов дика та прекрасна

маленькому світі, куди впускала, крім себе, лише твого батька. Я її переконаю, змушу все зрозуміти. І хтозна, можливо, коли ти будеш у безпеці, ми навіть приїдемо в гостину.

— Мої найменші дітки… Ви, звісно ж, доглянете їх, Меґ?

— Авжеж.

— І не дасте їм забути мене, доки я не зможу їх забрати?

— Ні, люба. А тепер іди, Катріоно! Іди, доки не зробила дурницю, підкорившись почуттям. — Меґ ласкаво поцілувала Кат у щоку та виштовхнула її зі своєї кімнати.

Якусь мить Кат стояла в холодному темному коридорі. «Я її вже ніколи не побачу, — думала вона, і сльози текли по щоках. — Боже! Якщо хтось побачить мене, мені важко буде це пояснити».

Вона хутко витерла мокре обличчя й побігла безлюдними коридорами замку до своїх кімнат. Усі слуги, окрім Сьюзен та її молодшої сестри Мей, уже полягали спати.

— Усе готово? — запитала Кат у Сьюзен.

— Так, міледі. Коналл зі своїми людьми про все потурбувався. Він сказав, що виїдемо, тільки-но ви повернетеся. — Вона спішно провела Кат до спальні, де вже готова була вкрита парою ванна. — Наступна нагода скупатися випаде вам, мабуть, нескоро.

Кат ледве всміхнулася.

— Ти поскладала все, що я наказала? Не забула скриньки з коштовностями?

— Поскладала, не забула. Якщо люди короля прийдуть пересвідчитися, вони побачать, як багато вашого одягу лишається тут, чекає на ваше повернення. Ах, як же весело нам буде купувати для вас новий одяг у Франції!

На душі в Кат трохи полегшало.

— Ви з Мей також матимете нове вбрання, — пообіцяла вона.

За годину графиня була вже вдягнена й готова рушати. І тоді Сьюзен, стоячи за її спиною, несподівано застебнула на її шиї кулон з левом — подарунок лорда Босвелла.

— Я вирішила, що варто вам нагадати про те, куди ви їдете, міледі, а не про те, що лишаєте.

— Не думала, Сьюзен, що ти розумієш, що ця річ означає для мене. Дякую, що допомагаєш мені в цю важку, неймовірно важку мить. Ти моя добра подруга, і я цього не забуду.

Підхопивши свій хутряний плащ, вона підійшла до каміна й натиснула на різьблення, що відчиняло двері в таємний прохід.

— Дивіться, дівчатка, щоб двері щільно зачинилися за вами, — сказала графиня і, узявши свічку, ступила в коридор.

За кілька хвилин вони вийшли біля підніжжя західної вежі, де на них чекав Коналл із трьома кіньми. Кат заскочила на спину Орла, а Сьюзен із Мей влаштувалися на одному коні з подвійним сідлом. Коналл поскакав попереду й провів їх так, що вартові не побачили. На пагорбах високо над замком до них приєдналася вервечка чоловіків. їх було так багато, що Кат аж розгубилася.

— Трясця! — вилаялася вона. — Скільки їх тут, Коналле?

— Півсотні. Не дам же я скакати вам по всій Європі під охороною якоїсь дюжини чоловіків. Ви можете дозволити собі надійну варту. — І його піднята рука ознаменувала початок їхньої подорожі.

— Стійте! — наказала графиня. Повернувши Орла, вона поглянула назад, на Ґленкірк, обриси якого виднілися на тлі темного неба. На мить Катріона завагалася: її ятрили останні сумніви. Покинути Ґленкірк? Покинути своїх дітей? Покинути Шотландію? Покинути майже все, чим вона дорожить? Аж ось їй перед очі стала хтива Джеймсова пика, і почувся його голос, що тихо улесливо промовляв: «…і робитимеш зі мною те, що робила цієї ночі». Підостроживши коня, Кат закричала:

— Уперед! — і рушила чвалом.

Вони мали відплисти з мису Реттрей, звідки колись давно відпливав Босвелл. А що «Галантний Джеймс» зник разом із Патриком Леслі, Кат мала дістатися до Франції на новому флагманському кораблі Леслі «Нова пригода». Така назва корабля здавалася Кат надзвичайно вдалою.

Вони їхали всю ніч, двічі зупиняючись, щоб дати коням відпочити. На світанку влаштувалися на привал у руїнах замку Гантлі. Подорож по холодному нічному повітрю збудила в Кат апетит, і вона зраділа, коли один із вояків приніс їй маленького кролика, обсмаженого на рожні. У Сьюзен були хлібина, келих і повна фляга солодкого вина. Кат поділилася цими наїдками зі своїми двома служницями й залюбки підживилася сама. А наситившись, загорнулася у свій важкий плащ і заснула побіля невеликого багаття, розпаленого на рештках колишнього каміна.

Прокинулася вона по обіді. У таборі було тихо. Сьюзен із Мей спали поруч. Вона полежала кілька хвилин сонна в теплому затишку під плащем, та й знову заснула. Коли прокинулася надвечір, у таборі вже клопоталися коло приготування вечері. Над вогнищем на рожнах оберталося кілька ягнят, а на широкому пласкому камені, який знизу підігрівало невеличке багаття, лежали свіжоспечені хлібини. Поодаль від тепла стояло кілька нерозкритих барилець елю.

— Коналле! До мене!

— Так, мадам?

— Звідки все це взялося?

— Мілорд Гантлі наказав своїм людям зустріти вас і простежити, щоб ви добре їли та мали те, чого потребуватимете, доки перебуваєте на Ґордонових землях.

Її обличчя пом’якшилося.

— Що ж, хай благословить Джорджа Господь за це, — мовила Кат і додала: — Там же ж не забагато елю, еге? Я не хочу, щоб чоловіки впилися перед виїздом. У нас попереду довга ніч, і до Реттрею маємо дістатись удосвіта.

— Саме стільки, скільки треба, щоб не занепасти духом, міледі. Є ще й невеличке барильце вина для вас. Не забудьте поповнити вашу баклагу до прийдешньої ночі.

Графиня кивнула й узяла олив’яну тарілку, яку простягла їй Сьюзен. На ній лежали тонкі соковиті шматочки м’яса, ранні зелені листочки крес-салату й гарячий хліб, з якого капало масло з медом. Долі поряд стояла чаша, повна добірного винограду. Кат знову наїлася досхочу. Згодом, коли чоловіки ще їли, вона встала й звернулася до них:

— Коналл розповідав вам про мою подорож. Якщо хтось із вас передумав їхати, зараз саме час сказати про це й повернутися до Ґленкірка. Якщо хтось воліє повернутися, єдине, що я прошу, — не базікати про те, куди я поділася. — Відповіддю на ці слова була тиша, і, дивлячись на цих чоловіків із Ґленкірка, вона відчула сльози, які на мить обпекли її повіки. Намагаючись опанувати себе, Катріона просто сказала: — Дякую. Дякую вам усім.

За годину вони були вже на конях і їхали в темряві майже всю ніч. Кат учула запах моря задовго до того, як вони дісталися до узбережжя, і цей солоний дух ставав відчутнішим із кожною милею. Вони приїхали на умовлене місце заздалегідь. Коналл подав у бік моря сигнал ліхтарем, який спромігся якось запхати в пристебнуті до сідла сакви, такі повні, що мало не репалися. З темряви посвітили у відповідь.

Коналл викликав наперед юнака з на диво знайомим обличчям.