Ліана Меко - Хибні мрії, Ліана Меко

Кіра більше не може ховатися, не може чекати. Вона спрямовується вперед, розштовхує чоловіків, що стоять впритул, сама отримує кілька ударів ліктями, але болю не помічає. Вона підбирається до рингу і чіпляється руками в канат.

Ігор лежить на підлозі, все ще свідомий і все ще, прагне перемогти. Він намагається підвестися, і Кіра не витримує.

- Не вставай! Ігоре, не смій. Не продовжуй. – кричить щосили. Але її голос потопає у криках. Її благання тонуть серед усіх цих злих закликів: «Добий його», «Кінчай його» і навіть «Вставай, сопляк». Хтось все ж таки поставив на Ігоря…

Рефері рахує. Злий хижо сяє очима. А Ігор безуспішно намагається підвестися. Упирається ліктями в підлогу і піднімає голову. Половину його лиця заливає кров.

Кіра відкриває рота і хапає повітря пересохлим горлом. Її кришить на уламки, перевертає, немов у м'ясорубці, коли вона бачить, що він таки піднімається.

П'ять.

Ігор встає навколішки.

- Зупинися ... - Вже шепоче Кіра. Голосу нема. Сил немає. Ноги підкошуються, серце б'є в грудях так боляче, що майже ламає ребра.

Чотири.

 

Ігор повертає голову у її бік. Фокусує погляд на її обличчі. Їхні очі зустрічаються, і Ігор гірко посміхається змазаними кров'ю губами.

Не послухалася. Все-таки не послухалася і показалася йому на очі. Його маленька норовлива пташка. Єдина людина тут, якій є до нього діло. Хто б міг подумати. Яка іронія. Дівча, яке він колись зневажав - єдина людина, хто його підтримує. Стоїть біля рингу, вчепившись пальцями в канат, і щось говорить йому. Про щось просить. Але про що, не розібрати. Крики вболівальників зливаються в якийсь нестерпно давлячий гул, і голос дівчини просто зливається з ним.

Ігор дивиться на неї крізь пелену в очах. Секунди течуть.

Дівчина більше нічого не говорить, її очі блищать від підступаючих сліз. Бліда, ніби побачила саму смерть, вона дивиться широкими від страху очима, темними, як ніколи. Дивиться так, ніби він для неї щось означає, але з таким страхом, ніби він уже здох. Однак він ще живий, здається. Картинка пливе та розмивається, праве око заливає кров. Біль від розтину брови такий гострий, наче по обличчю пройшлися бензопилою.

Біль іскрить і впивається у свідомість, вимагаючи припинити самокатування, відступити, здатися. Врятувати те, що від нього лишилося. Та тільки те, що від нього залишилося нікому не потрібне без перемоги. Він не може здатися. Він не має жодного чортового права відступити. Сьогодні день народження батька. Він не може подохнути у такий день.

Звідкись зліва ніби через щільний шар вати чується «Три» і Ігор уперто впирається коліном у підлогу, маючи намір підвестися. Як за маяк чіпляється поглядом у дівчину, що продовжує дивитися на нього очима, сповненими жаху. Він встане, він зараз встане. Крізь шум у вухах чує відлік рефері.

Два.

Один.

Поштовх. Ігор збирає всі сили, що залишилися, і відштовхується від полу.

Але навіть не встигає розгорнути корпус. Лише голову. Кулак Злого впечатується в його обличчя, і цей удар Ігор витримати вже не в змозі.

Біль прошиває до потилиці, і свідомість потопає в темряві.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно