Алекс Міхаелідес - Мовчазна пацієнтка, Алекс Міхаелідес

30 Форма соціального пізнання, що дозволяє нам сприймати й інтерпретувати людську поведінку як детерміновану не суто зовнішніми, матеріальними причинами, а внутрішніми станами, наприклад потребами, цілями, бажаннями, почуттями, уявленнями.

31 Особливий тип пивного ресторану, розташованого просто неба.

32 Фізіологічна реакція, що виникає у відповідь на небезпечну подію, фізичну травму чи загрозу для життя.

33 Східна частина Лондона.

34 Рослини, що мають спеціальні тканини для запасу води. Зазвичай вони ростуть у місцях із посушливим кліматом.

Частина п’ята

Якщо виправдуватимусь, мої уста мене осудять…

Йов 9:20 (переклад І. Хоменка)

1

Щоденник Алісії Беренсон

23 лютого

Тео щойно пішов. Я сама. Намагаюся писати це якомога швидше. У мене небагато часу. Я маю все записати, поки ще маю сили.

Спочатку я подумала, що з’їхала з глузду. Легше було вважати, що я божевільна, ніж повірити, що це правда. Але я не божевільна, ні.

Тоді, коли я вперше зустріла його в терапевтичному кабінеті, я не була стовідсотково впевнена. Щось у ньому здавалося знайомим, однак інакшим: я впізнала його очі, але не їхній колір, а форму. І той самий запах сигарет і лосьйону після гоління, що пахне димом. І те, як він формує слова, ритм його вимови, але тон голосу тепер якийсь інший. Тому я була непевна, та коли ми зустрілися наступного разу, він себе видав.

Він промовив ті самі слова — ту фразу, яку сказав у будинку і яка врізалася мені в пам’ять:

— Я хочу тобі допомогти — я хочу допомогти тобі ясно бачити.

Щойно я почула це, у моїй голові щось клацнуло і склався пазл — картинка була довершеною.

Це він.

І щось взяло наді мною гору, якийсь дикий тваринний інстинкт. Я хотіла вбити його, вбити чи бути вбитою. Я кинулася на нього і спробувала задушити. Видряпувала його очі й била головою об підлогу. Але мені не вдалося його вбити, мене схопили, накачали ліками й замкнули. І тоді, після цього, мої нерви не витримали. Я почала знову сумні­ватися: можливо, я помилилася, можливо, я все це вигадала і то був не він.

Як узагалі це може бути Тео? З якою метою він прийшов сюди, щоб так знущатися наді мною? І тоді я зрозуміла. Уся та маячня про бажання допомогти мені — це найогидніша частина. Він кайфував від цього, він насолоджувався цим, саме тому він був тут: він прийшов позловтішатися.

— Я хочу тобі допомогти — я хочу допомогти тобі ясно бачити.

Що ж, тепер бачу. Ясно бачу. Я хотіла, щоб він дізнався, що я знаю. Тому я збрехала про те, як помер Ґебріел. Розповідаючи, я помітила, що він знає, що я брешу. Ми дивились одне на одного, і він бачив це — і тоді я впізнала його. У його очах було щось, чого раніше я не вловлювала. Страх. Він боявся мене чи того, що я можу сказати. Він боявся звуку мого голосу.

Саме тому він приходив кілька хвилин тому. Цього разу він нічого не говорив. Більше жодних слів. Він схопив мене за зап’ястя і встромив голку у вену. Я не відбивалася. Не опиралась. Я дозволила йому зробити це, бо заслуговую на покарання. Я винна, але й він також. Саме тому я пишу це, тепер йому не минеться. Його покарають.

Я маю поспішати. Я вже відчуваю — те, що він уколов мені, працює. Я сонна. Хочу лягти. Хочу спати… Але ні, не зараз. Я маю лишатися при тямі. Маю закінчити історію. І цього разу я розповім правду.

Того вечора Тео вдерся до будинку і зв’язав мене, а