Бертріс Смолл - Любов дика та прекрасна

Кат низько прихилилася до шиї Орла. Великий гнідий із золотавим відблиском жеребець, біжучи плавним алюром, завиграшки перегнав усіх своїх суперників.

— Ну ж бо, мій велетню, золотий, любенький мій, — нахваляла вона його. — Ніхто не здужає перемогти тебе!

Аж раптом графиня уздріла поряд із собою темну загрозливу тварину. Це був чорний, мов найтемніша ніч, жеребець короля. Джеймс — чудовий вершник, і він поклав собі перемогти. Одначе Кат була не така жінка, щоб поступатися йому. Нехай перемагає сам, якщо подужає.

З десяток коней злетіло з лісистих пагорбів на рівну дорогу, що вела до замку. Дикі вигуки нестримних горців виповнювали повітря, і здавалося, іскри вилітали з-під копит, що ледь торкалися замерзлої землі. Ґленкіркські вояки, скупчившись біля бійниць, підбадьорливо викрикували, коли гнідий кінь опинявся попереду, і гнівно ревли, коли чорний наздоганяв його. Аж ось вони знову радісно загукали: гнідий жеребець таки перший примчав через опущений міст на подвір'я Ґленкірка, випередивши чорного коня під королем лише на якусь мить, а всіх інших — на добру хвилину.

Кат легко зіскочила із сідла й кинула повід юному конюхові. Лагідно поплескавши по морді свого жеребця, вона щось прошепотіла йому на вухо. Потому вибігла сходами нагору та обернулася.

— Джентльмени, я сподіваюсь отримати золото, яке ви мені завинили, сьогодні ввечері! — І вона засміялася, побачивши їхні обличчя. — Ах, Сенді, — піддражнила вона лорда Гоума, — ти ж знаєш швидкість Орла. Хоч би ти не приймав мій виклик.

— Я, Кат, чекав не меншої швидкості від цього бісового сірого, який у мене нещодавно з явився, — роздратовано кинув Гоум.

Ці його слова зустріли сміхом, і графиня знову вигукнула:

— У великій залі чекають м'ясо та вино, джентльмени. Смачного всім! — І вона зникла у дверях замку.

Сміючись та гомонячи, дворяни спускалися з коней та прямували сходами до зали. Вони вже наповнили свої великі келихи солодким золотим вином, повідривали шматки м'яса та хліба й лише тоді помітили, що короля серед них немає. Озираючись навкруги, хтось зауважив:

— Схоже, Джеймі на сьогодні ще не наїздився.

— Еге ж, — пролунало у відповідь тихе, але чітке бурмотіння. — Але я краще поскакав би на тій золотавій кобилці, аніж на його чорному дикуні.

Пролунав сміх, а потім хтось зауважив:

— Я готовий закластися, що кобилка ще більш дика, ніж жеребець.

— Але й ніжніша! — гукнув інший у відповідь.

Сміх бринів усе голосніше, і всі дворяни як один намагалися приховати свої думки про прекрасну графиню Ґленкірка.

Джеймс Стюарт, перестрибуючи через дві сходинки відразу, збіг нагору до покоїв Кат і, розлючений, увірвався до її спальні. Одягнена в саму лише шовкову сорочку, вона не виказала жодного здивування, на відміну від її служниці з переляканим обличчям.

— Іди, люба Сьюзен. Я покличу тебе, коли ти мені знадобишся. — Дівчинка вибігла з кімнати.

— Що, Джеймі? — Вона зверхньо дивилася на нього. Лише вена, що билася на шиї, виказувала її тривогу.

— Сучка! — прогарчав він, і його обличчя аж потемніло з гніву. — Ти хтива сучка! За тобою гналася ціла зграя, мов гурт псів за сучкою! Ти належиш мені. Кат! Я не дозволю жодному іншому чоловікові навіть думати про те, щоб опинитися між твоїх ніг!

Він аж палахкотів із люті.

Кинувшись уперед, король розірвав її шовкову сорочку й жбурнув її спиною на ліжко. Потому скочив на неї й коліном силоміць розсував її стегна. Вражена й не менш розлючена, Кат намагалася відбитися. Вона спробувала вчепитися в нього нігтями, але він однією рукою схопив її зап’ястки й швидко підніс над її головою. Катріона відчайдушно борюкалася під ним, але в її незгодне та неготове тіло жорстко увійшов його член. Вона закричала з болю й узялася битися з новими силами. Опустивши голову, Джеймс жорстоко вп’явся зубами в її сосок. Кат закричала й запручалася ще затятіше, але її спротив, здавалося, лише розпалював його. Її біль давав йому величезне задоволення.

Налякана люттю на його обличчі. Кат вирішила діяти інакше. Боротьба ослабла, і її стегна почали рухатися в тому солодкому ритмі, що завжди неабияк розпалював його. Він уже не так міцно стискав її. Вивільнена, вона схопила його голову руками й підняла її до своїх губ.

— Hi, голубе, — хрипко прошепотіла вона, вигинаючись, щоб притиснутися своїми м’якими персами до вологої шкіри його грудей. — Не робіть мені боляче, Джеймі, любий мій! Кохайте мене, мілорде! Кохайте мене негайно! — І її пухкі вуста, намацавши Джеймсів рот, пристрасно вп’ялися в його губи. І коли ті розсунулися, її маленький язичок ускочив усередину, обпікаючи, мов полум’я.

На зміну його люті прийшла жага, і король шалено прагнув задовольнити обидва ці почуття.

— Відьма, — пробурмотів він, накритий шовковою хвилею її золотого волосся. — Я завжди казав, що ти маленька відьмочка! Ах, моя солодка любове! — І він спокійно лежав на її грудях, слухаючи, як шалено калатає Катріонине серце.

Кат відчувала полегшення: Джеймс знову не помітив, що в неї не було бажання. Навпаки, йому сподобалося, як вона кохалася з ним.

— Боже, люба моя! Ти мене геть знесилюєш! — Він обпік поцілунком її груди, трохи притиснувши зубами шкіру. — Даруй мені, Кат. Я не хотів завдавати тобі болю, але ти змусила мене так ревнувати, кохана. Це було нестерпно: усі вони так на тебе дивилися! Мати тебе за коханку — це велика честь, Катріоно. Чоловіки божеволіють від самого лише погляду на тебе! їдьмо зі мною до двору відразу ж по весіллі! Я більше, не зможу чекати на тебе, люба моя.

У Кат перехопило дихання. Ось воно й сталося, те, чого вона боялася весь цей час. Простягнувши руку, вона лагідно торкнулася його обличчя.

— Ні, Джеймі, голубе. Минуло трохи більш як три місяці відтоді, як ти офіційно визнав Патрика мертвим. Може, тобі й байдуже про мою репутацію, проте мені — ні. Після весілля Джеммі я маю видати заміж Бесс, а потім до весни лишиться зовсім трохи. Не так уже й довго чекати, мілорде. Хіба ж після очікування зустріч не буде ще солодшою, Джеймі? Не давай пліткаркам приводу теревенити, що ти мене зовсім не цінуєш і навіть не дав мені часу для скорботи за моїм законним чоловіком. А коли настане весна, ніхто вже не зможе сказати, що я зневажливо забула про Ґленкірка, поспішаючи затишно влаштуватися під твоїм крилом.

— Завжди обачна, завжди обережна. — У його голосі бриніло схвалення. — Якою ж чудовою коханкою ти будеш, Кат! Через рік у тебе в животі вже зростатиме мій син, і який же чудесний